Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в
Однією з загальних засад кримінального провадження є забезпечення права на свободу та особисту недоторканість. Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених законом. Кожен, хто понад строк, передбачений законом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений. Та на практиці сторона обвинувачення, слідчі судді воліють не звертати увагу на дотримання строків затримання. Тому спробуємо розібратись як в самих строках, так і в варіантах реакції захисника на їх порушення.
Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та стаття 29 Конституції України гарантують кожному право на свободу та особисту недоторканність. Але при цьому встановлюються і виключення, коли відповідно до процедури, встановленої законом особа може бути позбавлена свободи.
Зокрема, підпункт “ c ” пункту 1 статті 5 Конвенції допускає законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 2 статті 29 Конституції України також визначено, що у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Як бачимо, Конституція України встановлює сімдесяти двогодинний проміжок для перевірки судом обґрунтованості затримання. Натомість, пунктом 3 статті 5 Конвенції чітко визначено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Ось ми й наблизились власне до строків тримання під вартою без ухвали слідчого судді.
Слідчі та прокурори чомусь люблять впевнено говорити, а часто і відверто залякувати тим, що мають право затримати особу «за підозрою» на три доби. Але це лише їхня видумка, бо такого права у них немає.
Статтею 211 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання.
Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.
З наведеного вище випливає, що затримання, якщо воно дійсно є законним і в ньому дійсно була потреба (ох, а як же часто це зовсім не так!), має закінчитись допровадженням до слідчого судді для обрання запобіжного заходу. При цьому приписи Конвенції однозначно вимагають, щоб таке допровадження було негайним. Але Кримінальний процесуальний кодекс України ставить лише вимогу про доставлення не пізніше шістдесяти годин. Та й з об’єктивних причин не завжди можливо доставити затриманого до слідчого судді в самий короткий строк. Тому для роз’яснення цього аспекту вважаю за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини.
«Броуган i інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v United Kingdom), 11209/84, 11234/84,11266/84 і 11386/84, 29 листопада 1988 року.
59. Обов’язок «негайного» припровадження особи до судовоїінстанції, виражений англійським словом «promptly» і французьким словом «aussitot», явно відрізняється від менш суворої вимоги другої частини пункту 3 … («reasonable time»/«delaireisonnable») і навіть від вимоги встановлення законності без зволікання («speedily»/«a bref delai»), яка міститься в пункті 4 статті 5 …
62. Як зазначено вище …, межі гнучкості в тлумаченні й застосуванні поняття «негайність» дуже невиразні. На погляд Суду, навіть найкоротший із цих чотирьох строків тримання під вартою, а саме – чотири дні й шість годин, проведені в поліційному ув’язненні п. Мак-Фадденом …, виходить за рамки суворих обмежень стосовно часу, що його дозволяє перша частина пункту 3 статті 5 … Надання конкретним особливостям цієї справи значення, що виправдовує такий тривалий строк тримання під вартою без припровадження до судді чи іншої особи, яка здійснює судову владу, було б неприйнятно широким тлумаченням чіткого значення слова «promptly», яке треба розуміти однозначно. Таке тлумачення процедурної гарантії, яка міститься в пункті 3, … означало б її серйозне послаблення на шкоду цій особі, і його наслідки завдали б шкоди самій суті права, передбаченого цим положенням. Отже, Суд доходить висновку, що ніхто із заявників не був припроваджений «негайно» до судової інстанції чи звільнений «негайно» після арешту. Той безсумнівний факт, що арешт і тримання заявників під вартою були здійснені із законною метою захисту всього суспільства від тероризму, не є сам по собі достатнім для твердження про те, що конкретних вимог пункту 3 статті 5 дотрималися …
«Канджов проти Болгарії» (Kandzhov v Bulgaria), 68294/01, 6 листопада 2004 року.
65. … пункт 3 статті 5 вимагає, щоб заарештована особа негайно постала перед суддею або судовою посадовою особою з тим, щоб дістати можливість виявити будь-які ознаки жорстокого поводження, а також звести до мінімуму будь-яке необґрунтоване втручання в особисту свободу. Хоча негайність належить оцінювати в кожній конкретній справі з урахуванням її не дає змоги тлумачити його надто гнучко, бо інакше процесуальні гарантії були б серйозно послаблені на шкоду особі і виникала б небезпека ослаблення самої суті того права, яке це положення захищає…
66. … заявник постав перед суддею через три дні і двадцять три години після свого арешту… За таких обставин, це не видається негайним. Він був заарештований за обвинуваченням у скоєнні дрібного, ненасильницького правопорушення. Він вже провів був двадцять чотири години під вартою, коли поліція порушила перед прокурором, у віданні якого перебувала ця заявника. Користуючись своїми повноваженнями …,прокурор постановив затримати заявника ще на сімдесят дві години, не наводячи жодних мотивів, чому він вважає це за потрібне, за винятком стереотипного формулювання про наявність ризику переховування від слідства чи скоєння нових правопорушень. При цьому не видається, що, продовжуючи в такий спосіб термін тримання заявника під вартою, прокурор вжив належних заходів на забезпечення негайного припровадження останнього до судді, як це передбачає згадана вище норма… Замість цього, питання запропонували на розгляд Плевенського окружного суду в найостанніший момент, коли сімдесят дві години вже майже закінчувалися… Суд не бачить жодних особливих труднощів чи виняткових обставин, які завадили б представникам влади припровадити заявника до судді набагато раніше… Це було особливо важливо, з огляду на сумнівні правові підстави для позбавлення його волі.
67. Отже, було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
Як бачимо з наведених рішень Європейського суду з прав людини, сторона обвинувачення має звернутись до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу як тільки буде існувати така можливість і без будь-яких затримок. На практиці ж дуже часто сторона обвинувачення навмисно максимально відтягує таке звернення та використовує затримання щоб зламати волю затриманого та провести з ним максимальну кількість слідчих дій, не давши стороні захисту виважено визначитись з правовою позицією та тактикою захисту.
В Кримінальному процесуальному кодексі України є ще одна норма, покликана пришвидшити судову перевірку законності затримання без рішення слідчого судді – частина 3 статті 278. Відповідно до неї у разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Саме ця норма часто порушується органами досудового слідства і адвокатам слід приділяти цьому належну увагу.
Тепер щодо контролю за дотриманням строків затримання.
Найперше, з чого потрібно починати – це встановити час затримання. Адже фактичний час затримання і час затримання, що вказаний в протоколі затримання (не плутати з часом складання протоколу), можуть сильно різнитись. Підтвердити час фактичного затримання можливо поясненнями свідків, відеозаписами з камер спостереження, протоколами слідчих дій з участю затриманого та тому подібним. Звичайно, далеко не завжди це можливо, але якщо можливість все ж є, то нею варто скористатись.
Встановивши факт порушення строків затримання необхідно без зволікань відреагувати. Найперше, що я пропоную робити – це звертатись з письмовими заявами або клопотаннями до слідчого, процесуального прокурора з вимогою звільнити затриману особу з-під варти. Далі необхідно звертатись зі скаргою до слідчого судді відповідно до вимог статті 206 Кримінального процесуального кодексу України. При цьому слід звернути увагу на наступне.
Відповідно до приписів частини 1 статті 206 Кримінального процесуального кодексу України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Досить часто трапляється так, що затримує особу слідчий в одному адміністративному районі та утримується вона в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ), який знаходиться за межами цього району. Але знаходиться вона там лише вночі, а вдень з нею активно «працює» слідчий за місцем свого знаходження. Тому ідеальним варіантом буде подача скарг до суду за місцем знаходження органу досудового слідства та до суду за місцем знаходження ІТТ. Але якщо такої можливості немає (значна відстань, обмеженість в часі), то, з огляду на вимоги частини 4 статті 206 Кримінального процесуального кодексу України, таку скаргу слід подавати до того суду, де буде розглядатись клопотання про обрання запобіжного заходу.
В тому випадку, якщо сторона обвинувачення не доведе не перевищення граничного строку тримання під вартою, слідчий суддя зобов’язаний звільнити затриману особу.
