Право на допит в кримінальному процесі

З назви даного матеріалу читач може зробити поспішний висновок, що мова піде про те, кого може, а кого не може допитувати слідчий. Але якраз навпаки – мова піде про право підозрюваного бути почутим стороною обвинувачення на стадії досудового слідства.

З назви даного матеріалу читач може зробити поспішний висновок, що мова піде про те, кого може, а кого не може допитувати слідчий. Але якраз навпаки – мова піде про право підозрюваного бути почутим стороною обвинувачення на стадії досудового слідства.

Якщо питання допиту обвинуваченого під час розгляду справи в суді Кримінальним процесуальним кодексом врегульоване чітко ( частина 4 статті 349 вказує на обов’язковість такого допиту, звичайно, якщо сам обвинувачений від цього не відмовився), то жодна норма кримінального процесуального закону прямо не зобов’язує слідчого допитувати підозрюваного. Ні після повідомлення про підозру, ні після її зміни. І обвинувачення цим користується. Мені довелось зіткнутись з тим, що в одному з проваджень слідчий заявив: «Якщо І. визнає вину, то я буду допитувати, якщо ні – допита не буде. Ми ж не зобов’язані і тепер часто так робимо». Така позиція сторони обвинувачення є неправомірною та неприпустимою.

На сторону обвинувачення покладений обов’язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Саме небажання виявити обставини, які виправдовують підозрюваного, часто і є причиною небажання слідчого допитувати підозрюваного. Адже з наявністю доказів часто проблеми, а якщо ще й дати можливість підозрюваному заперечити свою вину і надати логічні пояснення, то справа може стати проблемною. Дуже часто саме показання підозрюваного мають значення для кваліфікації. Щоб перетворити грабіж на розбій може бути цілком достатньо не допитати підозрюваного. Але ж кваліфікація має, і досить часто вирішальне, значення при, наприклад, обранні запобіжного заходу.

Однією з загальних засад кримінального провадження є забезпечення права на захист, яке полягає, зокрема, в наданні підозрюваному можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри. Пункт 5 частини 3 статті 42 Кримінального процесуального кодексу України надає підозрюваному право давати пояснення, показання з приводу підозри.

Отже, ухилення слідчого від допиту підозрюваного порушує право на захист останнього.

Звичайно, в тому випадку, якщо у підозрюваного є захисник, то питання з допитом досить легко вирішується за допомогою відповідного клопотання та скарги до слідчого судді, якщо в його задоволенні буде відмовлено. Але ж є провадження, де захисників немає. І людина, хоча й має бажання дати показання, але просто не знає як скласти клопотання до слідчого. Тому правильними будуть дії слідчого, коли після повідомлення про підозру або її зміни він буде пропонувати підозрюваному дати показання і складати протокол допиту. У випадку ж відмови давати показання – фіксувати її в протоколі. Саме такі дії слідчого будуть відповідати засадам кримінального провадження.