Про ідеологію, політичну ідеологію та її доцільність

Політика - слово грецького походження. Це фактично мистецтво управління територією, що населена людьми - державою. Древньогрецький філософ Платон ввів в обіг ще один термін – кібернетика. Ввів, власне, як термін, що узагальнює управління як мистецтво, хоча в ті далекі часи конкретніше це стосувалось мистецтва управління кораблем. Звів до одного знаменника і політику, і кібернетику вже у 19 ст. французький філософ та вчений Андре Ампер. Він у своїй класифікації наук кібернетику поставив в один ряд з дипломатією, «теорією влади» та етнодицією (наукою по права народів), розмістивши все це у розділі політика. Після Ампера багато води вже сплило, багато що змінилось в теорії та практиці управління, з’явилися терміни менеджмент, стратегічний менеджмент, але так чи так стала витребуваною певна філософія управління.

Отже, якщо ми говоримо про управління загалом і політику як мистецтво управління державою, то маємо говорити і про те, що управління неможливе без конкретних (або хоча б віртуальних) ідеалів, цілей, ідей. Управління без цих понять – хаос. Як можна йти туди, не знати куди, або пливти (за Платоном) в нікуди. Це, у кращому випадку, тупцювання на місці. Потрібне те щось, на що можна орієнтуватись. Один з класиків російської літератури та певною мірою філософ Лев Толстой говорив: «Ідеал – це провідна зоря. Без неї немає чіткого напрямку, а немає напрямку – немає життя». А ось великі цілі звеличують і надихають на подвиги та великі звершення. «Через існування великих цілей людина знаходить в собі і великий характер, що робить цю людину маяком для інших» (Гете).

Тож без ідеї, ідеалів, а відтак й ідеології наші дії, особливо якщо це стосується політичної діяльності, є просто безглуздими, хоча багато хто в новітній історії говорив про кінець ідеологій. Та виявляється не все так просто. Фактично, сучасна політична партія без конкретної ідеології те саме, що людина без імені.

Ідеологія – система концептуально оформлених ідей, певних поглядів, що відображають усвідомлену дійсність, а також певне уявне майбутнє деякого суспільного прошарку. Якщо бути більш точним, то цілком конкретних представників цього прошарку. Ідеологія визначає ставлення до дійсності крізь призму визначеної системи цінностей. До прикладу, консерватизм – збереження традицій, лібералізм – свобода особистості, соціалізм – соціальна справедливість. Свій інтелектуальний доробок на цій ниві залишили А. де Трассі, К. Маркс з Ф. Енгельсом, К. Манхейм, Ф. Хаєк, Д. Белл, Е. Тоффел та багато інших мудрих людей.

Основне завдання ідеології – формування політичної свідомості. Політична ідеологія має нести в собі емоційну та ціннісну складову і меншою мірою економічну. Така ідеологія визначає узагальнені підходи певної групи осіб, їх погляди, бачення чи ставлення до процесів, що відбуваються в суспільстві, або можуть/мають відбутись. Ідеологія визначає точки дотику щодо об’єднання з іншими політичними силами, а також рівень компетенції політичної еліти до об’єднання певних прошарків суспільства, або навіть і всієї спільноти. Не зайве згадати в цьому контексті і про так звану теорію мемів запропоновану Річардом Докінзом.

Ідеологія – основа політичного капіталу партії. Правильно, а саме основне вчасно визначена та зпозиційована ідеологічна складова політичної партії - це половина успіху в передвиборчих перегонах, а загалом і не тільки. Прикро усвідомлювати, що майже всі партії, що планують брати участь у виборах-2012, а серед них є і достатньо маститі, замість чітко виражених, зрозумілих виборцеві та й зрештою для своїх партійців ідеологій, мають якщо не якусь бутафорію, то в кращому випадку формальний, впорядкований набір речень без будь-якої смислової прагматики.м