ВСУ: сплив позовної давності не є підставою для припинення іпотеки

Сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов’язання.

15.05.2017 р.Верховний суд України розглядаючи справу № 6-786цс17 досліджував питання щодо спливупозовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргуза кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, йза наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущенняпозовної давності).

Суд вказав, що за загальним правиломзобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах,встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї ізсторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом(частини перша та друга статті 598 ЦК України).

ВАЖЛИВО: Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50«Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦКУкраїни. Норми цієї глави передбачають, що зобов’язанняприпиняється: виконанням,проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України); переданням відступного(стаття 600 ЦК України); зарахуванням (стаття 601 ЦК України); за домовленістюсторін (стаття 604 ЦК України); прощенням боргу (стаття 605 ЦК України);поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України);неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України); смертю фізичної особи чиліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Спливу позовної давності як підставидля припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК Українине передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦКУкраїни позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися досуду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.  Заправилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимогивважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягненнянеустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливупозовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. 

Згідно з приписами статті 267 ЦКУкраїни особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не маєправа вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання незнала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права абоінтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовноїдавності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі,зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосуванняякої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо судвизнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягаєзахисту.

(!!!) Таким чином, позовна давність пов’язується із судовимзахистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання абооспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до судувідповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов урозумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майновеправо. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне правоздатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи.

У зобов’язальних відносинах (стаття509 ЦК України) суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржникавиконання його обов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послугитощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливістьу судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само боржникзі спливом строку позовної давності одержує вигоду – захист від можливостізастосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку.

Однак за змістом статті 267 ЦКУкраїни сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного правакредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконаннязобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема,суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, ібез такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності(частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності танаявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущенняповажними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п’ята статті 267ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник можедобровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним,здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливупозовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

ВАЖЛИВО: ЦК України сплив позовної давності окремою підставою дляприпинення зобов’язання не визнає. Виконання боржником зобов’язання післяспливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатнюправову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржникавимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або закономокремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦКУкраїни зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду провідмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання неприпиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦКУкраїни та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий видзастави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, щозалишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з якиміпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекоюзобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотекипереважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цимЗаконом.

Іпотека виникає на підставі договору,закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).Вона має похідний характер від основного зобов’язання і, за загальним правилом,є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку діїіпотечного договору (частина п’ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремовизначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підставидля висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, якіпередбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разіприпинення основного зобов'язання (абзацдругий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). НатомістьЗаконом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припиненняіпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитораза основним зобов’язанням.

Проаналізувавши положення статті 17Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509,598 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду Українидійшла нижчевикладеного висновку: якщоінше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної тадодаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і прозвернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення судупро відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собіне припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, неможе вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частинипершої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

P.s. Більше того, якщо кредитор нескористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом тазадоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбаченіЗаконом України «Про виконавче провадження», це не є підставою для припиненняіпотеки (22.02.2017 р. судовіпалати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України усправі  № 6-133цс17).

Детальніше: «КРЕДИТОР НЕ СКОРИСТАВСЯ ПРАВОМ НА ПРИМУСОВЕ СТЯГНЕННЯ…ЧИДІЄ ІПОТЕКА?»