Час викрити системні вади, що дозволяють педофілії процвітати серед еліт, і закликати суспільство до реформ, громадського тиску та захисту жертв, щоб розірвати коло безкарності.
Справа Джеффрі Епштейна та Гіслейн Максвелл – це не просто юридичний кейс, а ганебна демонстрація того, як система може прикривати найогидніші злочини. Педофілія, торгівля людьми, сексуальна експлуатація – це не далекі історії, а реальність, яка процвітає там, де є влада.
У цьому пості я розберу, як працювала злочинна мережа Епштейна та Максвелл, чому система їх захищала, і що ми мусимо зробити, щоб розірвати це коло безкарності. Моя мета – не просто розповісти, а закликати до дій, бо мовчання – це співучасть.
1. Злочинна імперія Епштейна: правда, яку намагалися поховати
Джеффрі Епштейн – американський фінансист, чиє ім’я стало синонімом скандалу. Його приватний острів Літтл Сент-Джеймс, прозваний "Островом гріха", був місцем, куди він запрошував політиків, бізнесменів і знаменитостей. У 2019 році Епштейн опинився під слідством за секс-торгівлю неповнолітніми, але наклав на себе руки в тюремній камері до початку суду.
Смерть не зупинила розслідування: у січні 2025 року суд США оприлюднив близько 1000 сторінок документів, а 2 вересня Комітет Палати представників із нагляду та урядових реформ виклав ще 33 295 сторінок, отриманих від Мін’юсту США Politico, 2 вересня 2025р..
Документи розкривають масштаби злочинів: зґвалтування, сексуальна експлуатація, торгівля людьми, утримання в рабстві, тортури, викрадення жінок і дітей. Епштейн не діяв сам – ключовою фігурою була Гіслейн Максвелл, його соратниця, яка вербувала неповнолітніх дівчат і сприяла їхній експлуатації.
У 2022 році її засудили до 20 років ув’язнення за п’ятьма пунктами обвинувачення, включно з торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації The New York Times, 28 червня 2022 р.
Чому ці злочини так довго залишалися безкарними? Гроші та зв’язки. Епштейн мав доступ до найвищих кіл – від принца Ендрю до Дональда Трампа. У 2008 році він уклав угоду зі слідством, визнавши провину за двома звинуваченнями, але отримав лише 18 місяців у "комфортній" в’язниці з правом покидати її шість днів на тиждень The Guardian, 7 липня 2019 р. Це не правосуддя, а його пародія.
2. Справа Максвелл: архітекторка злочинної мережі
Гіслейн Максвелл – донька британського медіамагната Роберта Максвелла – була не просто помічницею Епштейна, а його партнеркою у злочині. Вона використовувала свій шарм і соціальний статус, щоб заманити дівчат віком від 14 років, обіцяючи їм роботу чи освіту. Натомість їх втягували у сексуальну експлуатацію. На суді у 2021 році чотири жертви дали свідчення: Максвелл не лише вербувала дівчат, а й брала участь у їхньому зґвалтуванні, нормалізуючи насильство як "щось звичайне" BBC, 29 грудня 2021 р.
Судовий процес над Максвелл став рідкісним прикладом, коли впливова особа отримала покарання. Її визнали винною за п’ятьма звинуваченнями, включно з торгівлею людьми та змовою. Суддя Елісон Натан зазначила, що Максвелл "зробила вибір бути хижаком", а її дії завдали "непоправної шкоди" жертвам Reuters, 28 червня 2022 р. Проте навіть цей вирок не закрив усіх питань: хто ще знав про злочини? Чому система так довго закривала очі?
3. Система, що прикриває злочинців: де злам?
Справа Епштейна та Максвелл – це приклад того, як система може працювати на користь впливових. У США ФБР відредагувало документи, вилучивши імена Дональда Трампа та інших осіб, посилаючись на Закон про свободу інформації, який захищає приватність Bloomberg, 8 серпня 2025 р. Це викликає підозри: чи захищають такі дії жертв, чи прикривають можливих співучасників? Трамп, який називав Епштейна "чудовим хлопцем" у 2002 році, пізніше стверджував, що той мав "список клієнтів". Але у 2025 році його адміністрація заявила, що такого списку не існує The Washington Post, 15 серпня 2025 р.
Експерти ООН зазначили: "Глибоку тривогу викликає те, як довго Епштейн і Максвелл залишалися безкарними" UN News, 9 січня 2024 р. Це сигнал для всіх нас: система потребує реформ.
4. Жертви, яких не чують: біль за заголовками
Жертви – це серце цієї трагедії. Дівчата, яких вербувала Максвелл, часто походили з вразливих сімей. Їм обіцяли кар’єру, освіту, краще життя, але натомість вони потрапляли в пекло. На суді одна з жертв, відома як "Джейн", розповіла, як у 14 років Максвелл і Епштейн змушували її займатися сексом із впливовими людьми The New York Times, 7 грудня 2021 р. Її свідчення розбили міф про "добровільність" – це була експлуатація, побудована на маніпуляціях і страху.
В Україні я бачив схожі історії. Діти, які зазнали насильства, часто бояться говорити через осуд чи погрози. Одна дівчинка роками мовчала, бо її звинуватили у брехні. Закон "Про охорону дитинства" декларує захист, але на практиці психологічна допомога жертвам формальна, а стигматизація залишається нормою. У США Комітет Палати представників видалив із документів матеріали, які могли зашкодити жертвам, але цього недостатньо. Суспільство мусить навчитися бачити в жертвах не "героїв" скандалів, а людей, які потребують захисту.
Звинувачення українських політиків у педофілії чи сексуальній експлуатації рідко доходять до суду, але викликають гучні скандали, часто з політичним підтекстом. Одним із найвідоміших є так званий “скандал в Артеку” 2009 року, коли ЗМІ повідомили про нібито причетність народних депутатів до сексуального насильства над дітьми в дитячому таборі “Артек” у Криму. Звинувачення стосувалися трьох депутатів від Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ): Віктора Уколова, Сергія Терьохіна та Руслана Богдана. Їхні імена називала Тетяна Монтян, стверджуючи, що діти впізнали їх за фотографіями та навіть “по статевих органах” Радіо Свобода, 18 листопада 2009 р. Проте офіційно жодних звинувачень не висунули, а слідство не підтвердило причетність депутатів.
Скандал мав явний політичний присмак: представники Партії регіонів використовували його для дискредитації БЮТ перед виборами. Ця справа виявила кілька проблем: по-перше, порушення презумпції невинуватості, адже імена депутатів називали без доказів; по-друге, нехтування правами дітей, чиї дані розголосили; по-третє, використання чутливих тем для політичних маніпуляцій.
Європейський суд із прав людини неодноразово наголошував, що публічні заяви посадовців про вину підозрюваних без доказів порушують презумпцію невинуватості Радіо Свобода, 18 листопада 2009 р.
Інший випадок – звинувачення ректора одного з вишів у 2009 році, якого також називали “педофілом” у ЗМІ. Як і в справі “Артеку”, докази були відсутні, а скандал швидко затих. Це свідчить про тенденцію: звинувачення в педофілії в Україні часто стають інструментом політичної боротьби, а не правосуддя.
За даними Офісу генерального прокурора, з січня по червень 2025 року в Україні відкрили 661 кримінальне провадження щодо злочинів проти статевої свободи, з них 122 – щодо дітей до 16 років Wonderzine, 29 серпня 2025 р. Проте конкретних справ проти політиків, які дійшли до суду, обмаль. В Україні, як і в справі Епштейна, система часто прикриває впливових.
Кримінальний кодекс (статті 155-156) чітко визначає покарання за сексуальні злочини проти неповнолітніх, але корупція, брак спеціалізації слідчих і тиск на свідків гальмують правосуддя. Наприклад, у 2019 році Верховна Рада ухвалила закон про хімічну кастрацію та реєстр педофілів, але президент Володимир Зеленський його ветував через порушення прав людини DW, 15 липня 2019 р. “Зелені кімнати” для допиту дітей є лише в кількох містах, а реабілітаційні центри недофінансовані.
5. Шляхи до справедливості: як зупинити безкарність?
Зміни можливі, але вони вимагають дій. По-перше, реформа системи. У США Комітет Палати представників вимагає від Мін’юсту повної прозорості Politico, 2 вересня 2025 р. В Україні потрібні спеціалізовані тренінги для слідчих, розширення мережі "зелених кімнат" і належне фінансування реабілітаційних центрів.
По-друге, громадський тиск. Суспільство має вимагати прозорості, особливо коли йдеться про впливових осіб. Але ми мусимо уникати політичних спекуляцій, як це сталося в США, де демократи звинуватили республіканців у "спектаклі" через публікацію документів.
По-третє, освіта. Дітей потрібно вчити їхніх прав, пояснювати, що ніхто не може порушувати їхні кордони. Шкільні програми мають включати уроки сексуальної освіти, а батьки – знати, як розпізнати тривожні сигнали. Нарешті, зміна суспільного сприйняття. Педофілія – це не "чужа" проблема. Експерти ООН наголосили: "Міжнародне співтовариство не здатне запобігти експлуатації жінок і дітей" UN News, 9 січня 2024 р. Це виклик для всіх нас.
