Європейський вибір означає і вибори по-європейські

Доволі цікаву новину довелося прочитати нещодавно — Рахункова палата заявила про неефективне використання 955,3 мільйонів гривень, які пішли на закупівлю систем відеоспостереження на виборчих дільницях під час парламентських виборів 2012 року. За даними ЦВК, наголошує Рахункова, отримані відеоматеріали практично не використовувалися. Крім того, застосування відеоспостереження під час наступних виборчих кампаній жодним законом не передбачено.

Тобто, мільярд гривень було успішно розпиляно, без жодної користі для виборчого процесу, надалі це обладнання непотрібне. І невже хтось сумнівався, що буде саме так?

В даному випадку хочеться зробити лише одну поправку — закиди щодо розбазарювання коштів треба робити не на адресу Центрвиборчкому, а на адресу Верховної Ради, яка й ухвалювала відповідне рішення.

Як завжди, парламентарі зробили красивий жест — аякже, відеокамери! При цьому, цілком зрозуміло, що справжньою прозорістю та відкритістю виборів ані влада, ані опозиція не переймались. Адже для цього необхідно задіювати зовсім інші механізми.

Саме про такі механізми веде мову Європейський Союз, наполягаючи на внесенні змін до українського виборчого законодавства ще до листопадового саміту у Вільнюсі, на якому розглядатиметься питання угоди про асоціацію. Ці рекомендації ґрунтуються на висновках Венеціанської комісії, ОБСЄ та низці міжнародних організацій. І стосуються вони, приміром, встановлення чітких правил при формуванні виборчих комісій та запровадження моніторингу фінансування виборчих кампаній. Але головною вимогою європейців, на якій наголошують також і українські громадські організації, які не один рік займаються спостереженням за виборчими кампаніями, є кодифікація всієї законодавчої бази, що має відношення до проведення виборів в Україні.

Мова йде про те, аби прийняти нарешті виборчий Кодекс, який би ліквідував розбіжності між законами щодо виборів, приміром, до місцевих рад та до парламенту, встановив би єдині принципи обрання депутатів всіх рівнів. Такий Кодекс діє в 22-х країнах-членах ЄС, ще 8 держав використовують його частково.

Поки що помітно, що влада не налаштована вирішити дану проблему комплексно ще до Вільнюського саміту. Принаймні, це випливає зі слів міністра юстиції Олени Лукаш, яка заявила, що наразі виборче законодавство змінювати не варто. Але тиск з боку Європи не слабшає. Також, наскільки мені відомо, в парламенті вже зареєстровані відповідні законопроекти від опозиції.

Переконаний, що цілу низку «технічних» змін в закони про вибори, на яких акцентують увагу європейські партнери, Верховна Рада має розглянути ще до листопада. І після цього, за участі широкого кола громадських організацій та експертів, приступити до розробки ґрунтовного виборчого Кодексу, на базі якого вже проводити наступні місцеві вибори та вибори Президента.

Впевнений також, що в майбутньому в основу виборів до парламенту має лягти ідея відкритих партійних списків, коли виборці обирають як ідеологічно близьку їм партію, так і голосують за представника свого регіону у парламенті, визначаючи його місце в партійній ієрархії. У Верховній Раді раніше вже реєструвалися подібні законопроекти, але, як завжди, перемагали не інтереси держави, а «політична доцільність».

Сьогодні іноді можна почути голоси скептиків про те, що угода про асоціацію сама по собі нічого Україні не дасть. Та на конкретних прикладах ми бачимо, що вже підготовка до підписання цього документу змушує владу переходити від популізму та окозамилювання до предметного обговорення проблем. Це зайве підтвердження тези про те, що подальша євроінтеграція якісно впливатиме на внутрішнє життя у нашій державі.