Скільки коштує влада народу? Щотижневий аналітичний огляд №47

Основні тези:

«1. … Свідомі того, що будь-які зволікання з якісним перезавантаженням держави гратимуть на руку зовнішньому ворогу…

Тому,  серед першочергових завдань найближчих тижнів:

<…>

Нині як ніколи необхідні єдність, взаємна підтримка і спільна подальша робота Президента, Верховної Ради та Уряду. Питання про зміну Прем’єр-міністра – не перебуває на порядку денному.

<…>

Ми засуджуємо істеричну антивладну, антиурядову та антидержавну кампанію, організовану корумпованими олігархами.

Також, ми вважаємо неприйнятними будь-які форми взаємопоборювання всередині парламентської коаліції як такі, що «ллють воду на млин» ворогів української державності та демократії».

Власне, під лозунгами патріотизму та прикриттям інтересів національної безпеки народних депутатів у першу чергу та населення в другу схиляють до невідворотності та безальтернативності внесення змін до Податкового кодексу України, прийняття на їх основі державного бюджету на 2016 рік. І те, що ці зміни є неприйнятними та такими, що викликають суспільний спротив з боку як підприємців, так і населення, з тексту послання вважається неважливим, оскільки такі настрої «гратимуть на руку ворогу», вони можуть не забезпечити подальшу співпрацю з МВФ.

Абсолютно підтримуючи принципи демократизму та парламентаризму, водночас у зазначеній заяві їх фактично обмежують, кваліфікуючи риторику членів коаліції щодо відсутності довіри членів парламенту до прем’єр-міністра як таку, що є істеричною, антидержавною та знову ж таки гратиме на руку ворога. Фактично, її повноправні учасники цим самим ставляться в рамки поведінки, які межують із цензурою. Цікавим є те, що Президент і голова парламенту, власне, як і прем’єр-міністр стосовно себе самого, констатують, що питання про зміну очільника Кабміну на порядку денному не стоїть, забуваючи при цьому, що відповідно до ст. 85 Конституції України саме коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури прем’єр-міністра України, а також щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

Дивною є форма звернення – за таких умов, достатньою була б спільна усна заява на прес-конференції , чомусь надано письмову перевагу, скоріш за все хтось із учасників, за старинкою, вирішив, що рукописи не горять, а особисті гарантії, зафіксовані в документі, мали надто важливе нарцисичне значення.

Якщо з політичною складовою в частині бюджету та податкового кодексу ситуація зрозуміла, то останні тези документа щодо завершення процедури внесення поправок до Конституції України в частині децентралізації та судової реформи викликають не надто приємне емоційне навантаження.

Зрозуміло, що внесення змін до Основного закону не відбуватиметься окремо за кожною поправкою – це нераціонально та потребуватиме декількаразового пошуку конституційної більшості в 300 голосів для голосування.

Зважаючи на те, що в спільному зверненні вказано, що це завдання на найближчі декілька тижнів, очевидно, намагатимуться протягти зміни до Конституції України до завершення 2015 року. Мабуть, це розумно, оскільки українці щонайменше десять днів 2016 року будуть традиційно святкувати новорічні та різдвяні свята, що в свою чергу зніме напругу емоцій. Подібні маневри ми переживали в період між Днем незалежності та Днем знань у цьому році, щоправда без кровопролиття під стінами парламенту не обійшлося. Є й варіант, що за аналогією з Податковим кодексом назвуть терміном І квартал 2016 року, але це суперечитиме Мінським домовленостям, а швидше свідчитиме про невиконання Україною взятих зобов’язань, що в свою чергу гратиме саме на руку «зовнішньому ворогу».

Поряд з цим, розуміючи, що без голосів членів коаліції зміни в частині децентралізації, в тому числі і щодо особливого статусу Донецької та Луганської областей, проведення виборів на їх території, прийняти буде вкрай складно (навіть неможливо), називати будь-які форми взаємопоборювання всередині парламентської коаліції як такі, що «ллють воду на млин» ворогів української державності та демократії,принаймні не ввічливо, оскільки демонструє повну зневагу до їхніх думок, переконань та прагнень. Хоча, можливо, це всього-на-всього момент політичного торгу.

Таким чином, ззовні непримітний документ несе в собі значне інформаційно-тенденційне навантаження.

У контексті співпраці з МВФ, у цьому тижневому огляді варто зазначити, що нарешті вирішено питання з тим, якою вважати заборгованість України перед РФ, строк погашення якої датовано груднем 2015 року.

Так, «Виконавча рада МВФ ухвалила рішення про те, що вимога, пов’язана з єврооблігацією на суму $ 3 млрд, випущеною 24 грудня 2013 року і держателем якої є Фонд національного добробуту (ФНД) Російської Федерації, є офіційною вимогою з погляду політики МВФ стосовно простроченої заборгованості перед офіційними двосторонніми кредиторами».

Попри те, що ЗМІ при висвітленні цієї новини вказують на те, що 8 грудня МВФ зняв заборону на кредитування країн з простроченою суверенною заборгованістю та Україна навіть у разі дефолту за російськими облігаціями має право розраховувати на продовження надходження грошей від МВФ, нам вбачається можливим та високоймовірним варіант розвитку подій за дещо іншим сценарієм.

Визнання боргу офіційним дозволяє нашому Уряду умовно не зважати на умови реструктуризації, згоду щодо якої було досягнуто з комітетом кредиторів на чолі з Franklin templ. Оскільки в їх випадку мова йшла про комерційну заборгованість, і вже після висновку МВФ загалом можна ігнорувати принципи справедливості та рівності кредиторів, бо має місце різна природа боргу.

А раз так, то чи буде категоричною з цього приводу риторика Арсенія Яценюка такою ж категоричною, як і протягом останніх шести місяців?

«Україна веде постійний діалог із російською стороною з питання боргу в розмірі 3 млрд дол., але не безпосередньо, а через німецьких “посередників”».

«Ми з ними (російською стороною) в контакті через німецьких партнерів кожен день. Як ви знаєте, я в Перу зустрічалася з ними під медіацією (при посередництві) міністра фінансів Німеччини. І вони (німецька сторона) нам допомагають як посередники», – повідомила міністр фінансів України Наталія Яресько.

Дивним чином на єдиному казначейському рахунку станом на минулий тиждень накопичилася сума в розмірі 80 млрд грн, що за поточним курсом гривні до долара становить навіть дещо більше $ 3 млрд.

А основне, можна погодитися на пропозицію щодо реструктуризації, запропоновану президентом РФ.

Осанні новини про те, що Кабмін вводить мораторій на задоволення вимог російських кредиторів є не більше, ніж популізмом, оскільки наслідки несплати, введення мораторію фактично одні й ті ж – дефолт за суверенними зобов’язаннями держави.

А ось повідомлення про те, що МВФ стурбований провалом у Верховній Раді України податковою та бюджетними ініціативами Уряду, що може мати наслідком припинення фінансування, є доволі вагомим. Така риторика звучить відкрито та відверто вперше за останні два роки. Вперше за цей період нам фактично погрожують припиненням фінансування. За таких умов постає питання про те, чи може чинна Верховна Рада України, коаліція в тому складі, в якому вона є сьогодні забезпечити реалізацію та втілення всередині країни тих перетворень, які вимагають від нас західні партнери та тих змін, які справді потрібні для економічного оздоровлення.

Усе в сукупності свідчить, що відповідь на це запитання аж ніяк не може бути ствердною.

Якими можуть бути наслідки таких подій, окрім очевидних? Це може бути крок у напрямі тих рішень, якими в нас звикли вирішувати всі питання, а саме — проведення виборів до ВР України через вихід однієї з фракцій із коаліції.

Поряд з цим таке рішення явно не на користь Президенту, оскільки ймовірність формування на базі його політичної сили (як раніше задумувалося) коаліції, яка забезпечить прийняття необхідних та гарантованих ним перед міжнародними партнерами рішень, маловірогідна, виходячи з результатів виборів місцевих. Однак це дасть певну відтяжку в часі, протягом якої економіка країни продовжить власну стагнацію.

Фактично, за тиждень до нового 2016 року українським політикам вдалося провалити ті основні документи, що були потрібні для продовження виконання програми співпраці з МВФ, яка в свою чергу дозволяє існувати Україні на географічній карті, зіпсувати відносини з єдиним фінансовим донором і вступати в Новий рік у повній невизначеності щодо майбутнього. На поверхні – тотальна відсутність будь-якої стратегії при визначенні державної політики, не говорячи вже про тактику її реалізації та досягнення результатів.

Таким чином, зважаючи на позицію МВФ, співпрацею з яким українські політики обґрунтовують фактично все непопулярне, що відбувається в країні, зважаючи на тривалі через німецьких посередників переговори, наявність умовного ресурсу, маловірогідним вбачається подальший судовий порядок вирішення питання повернення $ 3 млрд заборгованості.

Те, якою може бути ціна питання фінансової та економічної підтримки тієї чи іншої держави, що стоїть на порозі дефолту, з боку міжнародних фінансових інституцій та окремих країн, красномовно свідчить повідомлення, оприлюднені цього тижня щодо Греції.

Так, після тривалих переговорів компанія-оператор франкфуртського аеропорту Fraport підписала договір про отримання в концесію 14 грецьких регіональних аеропортів.

Разом із грецьким партнером Copelouzos Fraport управлятиме цими аеропортами протягом 40 років, – про це повідомили представники Fraport і грецького відомства в справах приватизації .

При цьому аеропорти залишаються у власності грецької держави. Згідно з досягнутою домовленістю, консорціум-концесіонер, більшість в якому належить Fraport, при завершенні угоди восени 2016 року заплатить 1,234 млрд євро.

Він також щорічно перераховуватиме грецькій державі 22,9 млн євро і зобов’язується до 2020 року інвестувати в інфраструктуру керованих ним аеропортів 330 млн євро.

Якщо зробити проекцію цієї ситуації на українські реалії, то, вочевидь, послуги як консультаційного, так і посередницького характеру, які надають Україні західні партнери, з нашого боку можуть та, ймовірно, будуть щедро винагороджені дешевими об’єктами української інфраструктури. У тому числі й газотранспортною системою, можливість передачі в концесію якої закріплено в статуті НАК «Нафтогаз України», про що детально «Публічний аудит» зазначав у попередньому тижневику.

Крім цього, інтерес складають й об’єкти транспортної інфраструктури. На підтвердження наведемо слова міністра інсраструктури України Андрія Пивоварського: «Сейчас нам нужно поменять законодательство – и потом уже выходить на рынок с новыми предложениями. Фонд государственного имущества совместно с Мировым банком сейчас работает над изменениями к одному закону, который будет регулировать вопросы концессии, как портов, так и дорог».

Він також зазначив, що питаннями реформування ПАТ «Автомобільні дороги України», його децентралізації (шляхом ліквідації з передачею місцевим громадам повноважень із утримання), планування та проведення ремонтних робіт опікуються литовські та німецькі фахівці.

Тому хто б не переконував нас у тому, що ціною економічної підтримки є лише питання повернення позик та сплати відсотків, це є очевидним лукавством.

Ціною політико-економічної підтримки, яка надається сьогодні Україні міжнародними партнерами, стане передача цінних об’єктів у концесію, управління, приватизація за низькими цінами, які є такими в силу кризи, що триває в Україні протягом останніх двох років. Те, що Уряд поспішає з її проведенням та визначенням процесу відчуження державного майна як стратегічного завдання, і є символом реформи сектору державних фінансів.

До речі, щодо приватизації цього тижня висловився і міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус.

Вартість енергогенерувальної компанії «Центренерго» за останні п’ять років знизилася уп’ятеро – до $ 200 млн, подальше затягування її приватизації, за словами міністра, недоцільне.

«Центренерго» зараз коштує $ 200 млн, два роки тому – $ 500 млн, а п’ять років тому – $ 1 млрд. Ніколи правильного моменту не буде, вартість об’єктів лише зменшується», – сказав міністр.

Насправді, це брехня. Політика держави в сфері енергетики сьогодні відбувається під гаслом забезпечення оплати економічно-обґрунтованого тарифу (починаючи з 2017 року, коли мова вже не зможе йти про те, що виробники та трейдери здійснюють перехресне субсидіювання за рахунок промислових споживачів побутових). Крім цього, не варто забувати, що основний збиток формується не за рахунок споживачів, якщо ми говоримо про виробників електроенергії, а за рахунок того, що ДП «Енергоринок» як єдиний оператор ринку, який викуповує електроенергію у всіх виробників і тільки потім продає постачальникам, допускає прострочення з оплатою, а також закуповує електроенергію за тарифами, які встановлює орган державного регулювання.

Проте ж держава ліквідовує поняття закупівельний тариф, який не покриває інвестиційну складову та собівартість виробництва? Виходить, що продати «Центренерго» зараз за 1/5 від вартості необхідно, бо з 2017 року новий власник повинен вже отримувати прибуток? Такими є реалії української економіки.

«Публічний аудит» вже колись зупинявся на питанні державного боргу України, але прем’єр-міністр вкотре відзначив значним досягненням:  «Коли ми прийшли, у нас було 73 мільярди зовнішніх боргів. На сьогодні сума боргових зобов’язань України становить 66 мільярдів доларів. Мінус 6 мільярдів – це відповідь тим, які кажуть, що ми беремо кредити і збільшуємо борги. Ми навчилися брати кредити і зменшувати борги».

Коротко. Станом на 2006 рік державний зовнішній борг становив $ 9,8 млрд; внутрішній – $ 3,3 млрд (16,6 млрд грн).

2010 рік: зовнішній –  $ 22,9 млрд, внутрішній – $ 17,9 млрд (еквівалент в грн — 141 млрд).

2013 рік (останній рік курсу 8 грн за долар): зовнішній – $ 27,9 млрд, внутрішній – $ 32,14 млрд (256,9 млрд грн).

Станом на 30.09.2015 загальна сума державного та гарантованого державою боргу становила $ 70,6 млрд, із них державний борг – $ 58,5 млрд, який у свою чергу поділяється на внутрішній — 494,9 млрд грн (еквівалент – $ 22,9 млрд), та зовнішній – $ 35,5 млрд.

Таким чином, різке зростання державного боргу відбувалося в два етапи. Перший – у період 2006–2010 років, часів помаранчевих вождів та прем’єрів, за яких зовнішній борг збільшився на $ 13 млрд, а внутрішній – на понад 120 млрд грн. Другий – 2010–2013 роки, за який зовнішній державний борг збільшився на $ 5 млрд, а внутрішній – на 115 млрд грн.

А тепер порівняємо просто за валютою погашення зовнішній державний борг станом на кінець 2013 року та станом на 30.09.15 (35,5-27,9) — + $ 8,5 млрд. Внутрішній державний борг (494.9-256,9) — + 238 млрд грн.

Отже, за двома показниками маємо «плюс», але очільнику Уряду всупереч правилам алгебри вдається говорити про «мінус». Це особливий рецепт від Арсенія Петровича. Все просто, прем’єр конвертує  внутрішній гривневий  борг за поточним курсом в долар США, а дякуючи тому, що спільно з НБУ вони обвалили гривню на 300 %, сьогодні 494 млрд грн становлять $ 22 млрд, а в 2013 році 256 млрд грн (за курсом 8) становило $ 32,14 млрд.

Таким чином, «кинувши» внутрішніх кредиторів на девальвації, Уряд сьогодні має чим пишатися, а саме: скороченням державного боргу.

Тут питання лежить не в площині того, що попередня влада є такою, яка забезпечувала економічну стабільність, зовсім ні. Просто Арсенію Петровичу, підводячи підсумки року, потрібно було дякувати українському народу за те, що пробачили йому знецінення власних заощаджень і з власних кишень профінансували умовно покращені макроекономічні показники держави. І, якщо бути послідовними до кінця, то можна зауважити: імена тих, хто очолював країну в період першого етапу зростання державного боргу та сьогодні, є незмінними; кредитори, до речі, також.

Зважаючи на очевидний дефіцит валюти в країні, погашення зростаючого боргу в іноземних грошових знаках із часом матиме негативний вплив на платіжний баланс, а відповідно, й на стабільність гривні.

І на завершення тижневого огляду «Публічний аудит» вирішив зупинитися на двох реалізованих ініціативах, пов’язаних із покращенням фінансування працівників державного сектору економіки та управління.

Перший, безумовно, важливий документ для керівників державних підприємств, від яких держава планує відмовитися найближчим часом, хоча швидше навіть не для них, а для топ-менеджменту українських та іноземних компаній, яких планується залучати до управління та до наглядових рад холдингових компаній, що залишаться в державній власності.

Так, за повідомленням МЕРТ цього тижня було підписано постанову КМУ №859 «Про умови і розмір оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об’єднань державних підприємств», яка впроваджує нову систему оплати праці керівників держпідприємств.

На момент підготовки матеріалу відповідний документ досі не оприлюднено, тому більш детальний аналіз ми проведемо згодом.

Передбачається, що розмір річної винагороди керівників держпідприємств буде наближений до ринкового рівня в приватному секторі України.

«Ми бачимо позитивні зміни в держкомпаніях, куди прийшли фахівці з приватного сектору. Сподіваюсь, що тепер кадровими конкурсами в держкомпаніях зацікавляться менеджери з приватного сектору», – зазначив міністр економічного розвитку і торгівлі України Айварас Абромавичус.

(Довідково: у третьому кварталі 2015 року ПАО «Укрнафта» не в повному обсязі виконала свої податкові зобов’язання, недоплативши до бюджету 23,4 млн грн. Станом на 27 листопада 2015 року заборгованість «Укрнафти» перед бюджетом становить 9,084 млрд грн).

Компанії поділяються на 5 груп – залежно від розміру чистого доходу, активів, кількості співробітників.

Оклад керівника становитиме 25 % від загальної річної винагороди, а премія (квартальна + річна) – до 75% від загальної річної винагороди.

При цьому органи управління матимуть змогу встановлювати чіткі цілі та показники, від виконання яких залежатиме виплата преміальної частини, що дасть змогу оцінити й мотивувати керівника.

Загалом тенденція правильна і говорити про те, що вона може мати негативні сторони, не можна. Керівник компанії з багатомільйонним обігом не може отримувати зарплатню в декілька тисяч гривень, а держава при цьому розраховувати, що корупції чи схем на підприємстві не існує.

Адекватною буде тенденція, коли наглядова рада визначатиме фінплан підприємства, який має бути досягнутий у квартальному та річному вимірах і в межах загальної суми винагороди, а також встановлюватиме градацію розміру премії керівника залежно від тих чи інших досягнутих результатів.

Це стимул отримувати легальний дохід, працювати, розвивати підприємство та аргумент на користь того, щоб оминути увагою той чи інший корупційний аспект, який раніше увагою не оминав би.

Поки на першому етапі в унітарних державних компаніях заробітну плату керівникам встановлюватиме профільне міністерство (орган управління), але після внесення змін до законодавства ця функція буде передана до наглядових рад.

Іншим інформаційним повідомленням, яке умовно можна вважати кроком назустріч виконанню вимог МВФ із реформування апарату державних службовців та боротьбі з корупцією, є ухвалення Кабінетом Міністрів України Постанови № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Документом передбачено з 1 грудня 2015 року підвищення посадових окладів на 25% по всій сітці державних службовців.

Крім того, у межах видатків на оплату праці підвищуються з 1 грудня 2015 р. на 10 % посадові оклади працівників, розміри державних нотаріальних контор та державних нотаріальних архівів, Координаційного центру з надання правової допомоги та його територіальних відділень.

У межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов’язаних із індексацією, надбавок, доплат, премій, підвищуються на 25 % посадовий оклад прем’єр-міністра України, працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів тощо.

Також вказаним документом, зобов’язано міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних рад у межах передбачених коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів із тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати в сумарному виразі для кожного працівника в грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити в грудні 2015 року.

Тактично привести грошові доходи у відповідність до показника інфляції за поточний рік неможливо, база не враховує інфляцію минулих років.

Тим не менше, це вже непогана динаміка, враховуючи те, що індексація у відсотковому відношенні буде наближена до 40 % (стосується тільки окладів).

Постановою передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася в місяці підвищення доходу.

Тобто, якщо внаслідок підвищення грошового доходу, припустімо окладу, сума, на яку його збільшено, перевищує суму, яка підлягає доплаті працівнику внаслідок індексації, то індексація не проводиться. 

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася в місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу й розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.

Крім цього, передбачається механізм підвищення доходів випереджаючим шляхом із урахуванням прогнозного рівня інфляції.

Під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв’язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.

Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

У разі, коли індекс споживчих цін для проведення індексації, розрахований наростаючим підсумком, перевищив 10 %, Кабінет Міністрів України приймає рішення про підвищення тарифних ставок (окладів) працівникам бюджетної сфери, органам державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів із урахуванням суми індексації, яка складається на момент підвищення.

Тобто, в цьому випадку маємо новинку, за якої Кабінет Міністрів повинен підвищувати оклади працівників за умови, якщо індекс інфляції перевищить 10 %.

Індексація визначається, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, що становить 1378 грн. Цю норму вбачалось би формулювати дещо інакше, оскільки прожитковий мінімум переглядається (правильніше, раніше переглядався щоквартально), тому посилання на Закон про Державний бюджет України як на відправну точку для визначення бази розрахунку грошового вираження індексу інфляції було б більш доречним.