Юристи оскаржать люстрацію в Європейському суді

Адвокати Національної правової палати ініціювали подачу колективної заяви (позову) до Європейського суду з прав людини про оскарження неправомірних дій в рамках проведення люстрації в Україні.

Перед тим, як прийняти рішення про подання колективної заяви, юристи провели велику роботу, зібрали значну доказову базу, яка дає можливість спрогнозувати подальші ризики з точки зору демократичного розвитку держави. Адвокатське об'єднання Національна правова палата вважає, що люстрація в Україні проходить з грубими порушеннями прав людини, і вони набули системного характеру.

Люстраційний процес почався восени 2014 року і ще тільки набирає обороти, а в ньому вже вочевидь виявилися найгірші ознаки «української специфіки». Люстрація по-українськи перетворилась в кампанію, яка супроводжується грубими систематичними і всеохоплюючими порушеннями прав особи, щодо якої здійснюється люстрація.

Жодний український державний службовець, який проходить процедуру люстрації, не може скористатись правами, гарантованими йому українським законодавством та Конституцією. Все це спостерігається як під час люстраційної перевірки,так і судового процесу. В більшості випадків перевірка взагалі не проводиться, рішення приймається суто політичне, або ще з якихось міркувань.

Як в Україні «працює» Закон про люстрацію

Люстрація за своєю суттю -- це позитивний і правильний процес. Вона проводиться за стандартним алгоритмом, який, зокрема, передбачає й можливість оскарження її висновків та встановлює порядок такого оскарження.

Адвокати НПП проаналізували досвід люстрації в Польші, Чехії, Грузії та інших країн під час розбудови нової державності та порівняли його з українськими реаліями. Такого незаконного, нелогічного та навіть антидержавного процесу люстрації не було в жодній з країн, яка її впроваджувала!

З початку дії Закону України «Про очищення влади» на його підставі станом на травень 2015 року від займаних посад були відсторонені близько 600 чиновників, ще півтори тисячі звільнились самі.

В основу нормативного документу законодавці поклали 4 основних принципи: принцип верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Законом передбачаються порушення, за вчинення яких людину карають звільненням з посади та забороною займати посади у державних органах влади строком від 5 до 10 років. Але, незважаючи на чіткі критерії, сьогодні для звільнення в рамках люстрації достатньо лише факту перебування особи на посаді в період дії «режиму Януковича».

Ось яку картину ми маємо на теперішній час. Державний службовець, який потрапив у першу, другу хвилі люстрації (тобто орієнтовно, був звільнений в жовтні-грудні 2014 року) вже мінімум 5-7 місяців перебуває в судовому процесі щодо оскарження рішення про його звільнення на підставі Закону України «Про очищення влади». При цьому зауважимо дуже важливу деталь: всі судові справи скаржників про «звільнення по люстрації» досі перебувають на розгляді в суді першої інстанції. Тобто у відповідному окружному адміністративному суді, і по суті не розглянуті.

Наразі всі зазначені судові процеси призупинені на невизначений термін, а саме -- до розгляду Конституційним Судом України питання конституційності норм Закону України «Про очищення влади». Отже, достовірний прогноз щодо можливого розгляду таких справ говорить, що треба чекати мінімум 3-4 роки до остаточного розгляду і перегляду рішень судів до останньої інстанції (окружний адміністративний суд - апеляційний адміністративний суд - Вищий адміністративний суд України - Верховний Суд України).

Люди оскаржують не конституційність чи законність норм люстрації, а доводять банальне, а можливо й умисне, нехтування процедурою люстраційної перевірки, яку цей Закон водночас і гарантує. Сьогодні в Україні діє Закон «Про очищення влади». Головне питання не в тому, гарний він чи поганий. Закон набув чинності, і його потрібно виконувати. Тому важливо: якщо в Україні прийнятий Закон про люстрацію, то держава в особі її органів повинна його дотримуватись як слід.

Не словом, а справою

Справи про оскарження люстрації розглядають окружні адміністративні суди. Але роль і позиція їх суддів є неоднозначною. Справа в тому, що судді теж підлягають люстраційній перевірці, відповідно до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд». Суддя може її не пройти, якщо перед тим винесе рішення про незаконність люстрації щодо певного державного службовця.

Згадаймо лише ситуацію, в яку потрапила суддя Валентина Самойленко з Харківського окружного адмінсуду після вирішення справи на користь скаржника. Реакція міністра юстиції Павла Петренка була, як то кажуть «не словом, а справою». 5 грудня 2014 року пан Петренко підписав подання у Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про притягнення судді Самойленко до дисциплінарної відповідальності та звільнення її з посади із формулюванням «За порушення присяги». Отже, ми бачимо конфлікт інтересів в його чистому прояві.

Судді також підпадають під люстрацію, але ще до проходження власної процедури перевірки стикаються із упередженим ставленням представників влади й до себе. Зокрема, Міністр внутрішніх справ публічно заявив, що судді - злочинці. Тиск відбувається й з боку народних депутатів, які проголошують, що судді не мають права приймати жодних рішень, які б завадили проведенню люстрації в її теперішньому вигляді. Кабмін в особі Прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка взагалі заявив через ЗМІ про так звану причетність КСУ до злочинів попереднього режиму і подій на Майдані, оскільки повернув Януковичу надмірні повноваження і «допустив узурпацію ним влади».Найвищі посадові особи держави заявляють, що така «люстрація» законна. А через ЗМІ суддям опосередковано надається месидж про те, що й ними ця «люстрація» повинна вважатися законною.

Таким чином, штучно створюється ситуація, коли об'єктивний розгляд справи українською системою правосуддя просто неможливий. Звертаючи увагу громадськості на всі ці «особливості», юристи підкреслюють, що саме в нашій країні люстрація відбувається неправильно, незаконно і порушує всі основоположні права людини і громадянина.

Під кутом зору європейського законодавства

Україна не перша держава в світі, де була запроваджена процедура люстрації. Але єдина, де цей процес перевірки відбувається формально, з порушенням норм саме того Закону, який процедуру перевірки визначає. Нарешті, про це зазначила у своїх висновках Венеціанська комісія та рекомендувала Україні призупинити люстраційний процес.

Крім того, Європейський суд прирівнює люстрацію до покарань в кримінальному аспекті, а саме позбавлення державних службовців права займати певні посади 5 - 10 років. Особі, відповідно, надаються права, передбачені щодо обвинуваченого: застосування презумпції невинуватості, право на захист, обов'язок держави довести вину, застосування відповідної процедури притягення до такої відповідальності тощо.

Якщо розглядати звільнення за люстрацієюв кримінальному аспекті, то ст. 6 Конвенції і українське законодавство чітко передбачають, що кримінальна відповідальність може застосовуватись до особи лише виключно за рішенням суду. Коли держслужбовцю забороняється займати посади у органах державної влади 5 або 10 років (для певних категорій), відносно нього, по суті, застосовується кримінальна відповідальність. В розумінні ст. 6 Конвенції,таким чином повноваження суду передаються органу державної влади, який спирається на цю норму і тому виступає інстанцією, яканакладає цю кримінальну відповідальність. Однак, він не є уповноваженим органом, і не може здійснювати накладення кримінальної відповідальності. В розумінні Конвенції це є суттєвим порушенням!

Дивним є й формат люстрації, запроваджений в Україні. Людину не запрошують на розгляд її питання щодо люстраційної перевірки, тим самим автоматично позбавляють її можливості користуватись правовою допомогою, надавати докази своєї невинуватості, давати пояснення тощо. Якщо говорити об'єктивно, люстраційна перевірка як така не проводиться в принципі. Не досліджуються жодні документи щодо діяльності державного службовця на займаній посаді, не проводиться опитування громадськості, не перевіряються факти наявності порушень в діях такої особи.

І якщо мова йде про відповідальність в кримінальному аспекті, то бачимо, що держава діє упереджено та гарантує собі вагомішу базу доказів, в порівнянні з особою, відносно якої прийматиметься рішення про люстрацію.

Щодо оскарження рішення звільнення за люстрацією

Конвенцією виписані та передбачені умови подання скарги до Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ). За загальним правилом, відповідно до Конвенції та регламенту ЄСПЛ, згідно якого розглядаються справи у Європейському суді, особа може звернутись до Європейського суду лише після того, як вона вичерпає всі ефективні засоби захисту своїх прав на національному рівні. По суті, це означає, що особа повинна пройти всю вертикаль оскарження в судах України за підсудністю до останньої інстанції - Верховного Суду України.

В Україні ж використання ефективних засобів захисту на національному рівні взагалі неможливе. Ця ситуація зумовлена такими чинниками: формальне застосування норм Закону України «Про очищення влади», яке супроводжується масовими грубими порушеннями прав людини; призупинення розгляду справ щодо люстраційного процесу в національних судах; неможливість користування особою правом на захист. Отже, створено прецедент в українській юридичній практиці. При цьому процес люстрації є перманентним, тобто не переривається.

Люстрація в Україні грунтується виключно на принципі притягненнгя до відповідальності осіб, які своїми діями сприяли «режиму Януковича». Що ж таке цей «режим Януковича» жоден законодавчий акт, в тому числі і Закон України «Про очищення влади», не роз'яснює. При цьому на теперішній час Янукович все ж залишається «почесним» носієм звання Президент. Так, Президент та голова ВР України досі не підписали прийнятий Верховною Радою 4 лютого 2015 року Закон (законопроект № 1883) про позбавлення В. Януковича звання Президента України.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що враховуючи реалії процесу люстрації в Україні, чекати на законне і обгрунтоване рішення судів щодо скасування рішень про звільнення державних службовців за люстрацією не доводиться.

Враховуючи ситуацію у національних судах і той факт, що термін розгляду справи може нівелювати саму доцільність розгляду, людина або група людей мають можливість подати колективну заяву до ЄСПЛ із відповідним обґрунтуванням неможливості вичерпання всіх ефективних засобів захисту на національному рівні.

Ось чому юристи Національної правової палати прийняли рішення подати колективну заяву до Європейського суду. З усією відповідальністю заявляємо, що Національна правова палата вбачає декілька способів захисту порушених прав осіб, які були незаконно звільнені за люстрацією.