Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
04.03.2019 17:43

Актуальні питання розвитку правової системи у передвиборчий час

Старший науковий співробітник відділу проблем господарсько-правового забезпечення економічної безпеки держави Інституту економіко-правових досліджень НАН України

… або "весняне загострення" турботи про правове забезпечення економіки.

Пройшло майже 3 роки з дня припинення бурхливої діяльності щодо ініційованої цивілістам ревізії правового забезпечення економіки руками  окремих чиновників МінЮсту. З часу зміни складу Уряду та встановлення чітких «зон» відповідальності між міністерствами «дискусія» затухла сама собою. І тут не тільки суто адміністративний аспект (названий більш чіткий розподіл повноважень), а й нецікавість збоку переважної більшості юридичної спільноти самою постановкою питання про «доцільність» існування в правовій системи України Господарського кодексу. І здавалося б, всім пора зайнятися власними справами, не тягти «за вуха» питання і теми, в яких давно поставлено для більшості крапку. Однак весна, як-то кажуть, приносить сюрпризи. За висловом директора Центру практичної психології Сергія Ключникова він «чітко знає, які клієнти потягнуться до нього на прийом у весняні місяці. Це люди, які наробили помилок і думають, що робити, а також ті, хто не розуміє, куди їх тягне та шукають відповіді на питання». А один з простіших методів пошуку відповідей на питання – збір думок фахівців з того чи іншого питання. Звісно, при відповідному підході до збирання та аналізу таких думок, їх об’єктивності, неупередженості тощо. В науковому співтоваристві такі питання прийнято вирішувати шляхом організації семінарів, круглих столів, конференцій, які слугують майданчиком для дискусії. Дискусії в таких випадках бувають справжніми та штучними. Штучне нагнітання пилу в питаннях, там де немає жодних проблем, або ці питання не є актуальними та намагання привернути увагу суспільства до них є нездоровою амбіцією організаторів таких заходів. Звісно «весняний» захід напередодні президентських та парламентських виборів в Україні є спробою прощупати грунт для розгортання бурхливої діяльності з реалізації власних псевдонаукових намірів, які, як показує практика, приносять до того ж не аби яку шкоду правовій та економічній системі. Сильно дорого Україні коштують ідеї людей, які наробили помилок користуючись своїм впливом на процеси формування правової системи нашої держави. І симптоматично, що вони «думають, що робити» далі, аби шкода мала ще масштабніші наслідки…

Тому й новий весняний, ініційований цивілістами, захід названо «дискусією». Організаторами (а точніше ідейними натхненниками) відзначається, що «понад 15 років Цивільний та Господарський кодекси України існували пліч-о-пліч, чим викликали чимало дискусій: щодо пріоритетності норм, розподілу сфер регулювання та, головне, чи може економіка України існувати без регулювання відповідних відносин Господарським кодексом України. Іншими словами, чи є у цій царині публічний елемент і чи це винятково приватноправова сфера?». Посилання на існування якихось дискусій, зауважу, покликаних до життя вищеописаним мною способом, мали і мають ярко виражений штучний характер. А спроба пристосувати «приватне право» до питань, які, по суті, у собі не містять нічого приватноправового, вже стало традицією.

Навряд чи можна сподіватися, що це буде дискусія. А скоріше – донесення чергових мантр з метою штучного створення ілюзії для державних інституцій, що в цій сфері є якась проблема. Такі заходи, зазвичай, проводяться на певних переломних етапах в політичному житті країни. Так, після Революції Гідності цивілістам знадобився майже рік для пошуку тих, в чий незрілий розум можна вкласти відповідні ідеї та ініціювати «дискусію» (як це було з листопада 2015 по початок квітня 2016 р.) та тим же способом (створення штучних інформаційних приводів – організація «круглих столів», презентацій, прес-конференцій з подібною тематикою і провокаційним колом питань).

Цивілісти завжди вдаються саме до пошуку адміністративних важелів просування власних ідей, адже в конкурентному середовищі відповідні ідеї не знаходять підтримки та зацікавленості у їх реалізації. Тож дискусію щодо співвідношення ГК та ЦК слід починати вже з новою генерацією цивілістів, не затьмарених радянською «класикою» та мантрами від самоназваних «гуру». Тоді й співпраця буде плідною, й питання засмічення цивілістичною термінологією внаслідок штучного перегріву окремої правової науки (тут – так званої цивілістики) всієї правової системи України (за прикладом нещодавньої процесуальної «уніфікації», коли у ГПК, наприклад, зникло поняття «господарський договір» та з’явилося штучне чужорідне поняття правочину – авт.)

При проведенні типового заходу, ініційованого так званими цивілістами підіймаються різні питання, які після першої ж перевірки на «справжність» розсипаються, не залишаючи сліду. Інші «аргументи» переносяться із року в рік, із заходу в захід. Ось і на початку 2019 р. бачимо пошук. Пошук «нового» у зв’язку з тим, що всі попередні «аргументи» вже або парирувані, або вони вже не викликають інтересу у юридичної спільноти у зв’язку із застарілістю та перетягуванням із заходу у захід. Тож, перед черговим весняним загостренням турботи про правове забезпечення економіки натхненники, мабуть, підготувалися до обговорення наступних тем, і, гадаю, запаслися якимось новими «аргументами» та шпаргалками за наступними напрямами: місце ГК України у системі законодавчих актів, які регулюють економічну діяльність в Україні, результати дослідження правового регулювання економіки в країнах Європи (цікаво, а РФ – країну-агресора організатори відносять до Європи? – авт.), Україна і Казахстан: єдині країни на пострадянських теренах, де є окремий кодекс для врегулювання господарських відносин та як би розвивалися економічні правовідносини в Україні, якби не було ГК України? Отже, маємо відшукане «щось нове».

Взагалі, пошук «новизни» – це болюча тема для юридичної науки в Україні. Для одних галузевих наук це природній процес у зв’язку з трансформацією відносин в економіці, науково-технічним прогресом тощо. Для інших наук – результат «перегріву» та пошуку сфер для необґрунтованого розширення предмету (тут маса бонусів: від кількості годин для викладання дисципліни у ВНЗ до задоволення власних амбіцій). І так, спробуємо коротко відповісти на поставлені питання.

Перше. Сучасні так звані цивілісти задаються питанням про місце ГК України у системі законодавчих актів, які регулюють економічну діяльність в Україні. Звісно, задаватися подобним питанням не є коректним. Хто заважає займатися власними науковими уподобаннями – цивільним, трудовим правом. Вже склалася традиція, що «експертними» думками стосовно того чи іншого поняття чи інституту господарського права взяли за моду ділитися саме представники цих галузевих правових наук. А відповідь на питання про місце ГК однозначне та простіше простого. Місце – центральне. Тут треба ставити крапку та переходити до іншого питання.

Друге. Результати дослідження правового регулювання економіки в країнах Європи. Такі результати давно відомі. І вони (результати) не на користь цивілістичної мантри «такого в Європі немає». Кодекси є, приклади загальновідомі. І тут хотілося б зупинитися на декількох моментах. В ЄС не одне десятиріччя поряд із поглибленням інтеграції намагалися ініціювати процес створення єдиного Цивільного кодексу. Створювалися комісії, відбувалися наукові та практичні дискусії і …? Підсумовуючи кратко весь той процес (досліджувався мною особисто) можу сказати, що й досі немає навіть концепту розуміння того, яким Цивільний кодекс ЄС як кодифікований акт має бути. І це не випадково, адже цивільне законодавство кожної країни є унікальним, відображає (закріплює) традиції відносин між громадянами з поправкою на міжнародну інтеграцію та глобалізацію (або створення єдиного економічного простору, митного союзу тощо під патронатом РФ; в ЄС не існую тиску на будь-якому рівні щодо уніфікації цивільного законодавства або його прямого запозичення. Невіруючі в цю тезу можуть ознайомитися з «вимогами» ЄС шляхом вивчення Угоди про асоціацію України з ЄС, де мова переважно йде про господарське (економічне публічне) законодавство, безпекове середовище, права людини тощо). Унікальність і заснованість на традиціях Українського народу вітчизняного цивільного законодавства є під сумнівом. На відміну від цивільного, господарське законодавство ґрунтується на законах економіки, які не мають кордонів, а глобалізація економічних відносин, долучення до інтеграційних проектів (наприклад, СОТ чи ЄС) створює засади для гармонізації економічного публічного (господарського) законодавства. І приклад ЄС при цьому є наглядним: створення єдиної правової бази саме впорядкування економічних публічних відносин вважається однією з переваг проекту «Європейський Союз».

Третє. Україна і Казахстан: єдині країни на пострадянських теренах, де є окремий кодекс для врегулювання господарських відносин. Створення Підприємницького кодексу Республіки Казахстан є унікальним випадком співпадіння декількох сприятливих обставин. Тут слід мати на увазі, що Казахстан є членом Євразійського економічного союзу, тож, природньо, його правова система відчуває сьогодні куди більший тиск збоку «політичного та правового центру інтеграції» у Москві. Але відхід з арени та послаблення впливу місцевих «гуру» цивілістики, запит підприємницьких кіл на стабілізацію правового забезпечення економіки (тобто запит на кодифікацію «знизу») створили унікальну ситуацію (плюс підтримка ініціативи збоку влади, яка, на відміну від України, у більшому ступені дослухається до думки саме виробничого сектору, а не спекулятивно-торговельного як у нас) для такої кодифікації. Вплив господарсько-правової думки України на процес кодифікації господарського законодавства в Казахстані є досягненням названої науки. Звісно, цивілісти не дарма підіймають цю тему намагаючись нівелювати це досягнення (або, як завжди, спробувати його привласнити), однак розвиток економіки Казахстану свідчить про те, що цей крок (кодифікація) є однією зі складових успіхів в економіці останніх років.

Четверте. Як би розвивалися економічні правовідносини в Україні, якби не було ГК України? Хаос 90-х, рейдерство, тіньова приватизація, «договірне свавілля» тощо були ознаками нестабільності господарського законодавства. У ці часи було зароблено найбільші первинні спекулятивні капітали і повернення до цих часів – часів можливостей «легального» перерозподілу ініціаторам постановки такого питання (правової системи без ГК) видається ласим та бажаним. Не дивно, що саме представники не виробничого, а спекулятивного сектору економіки долучаються до роботи щодо декодифікації господарського законодавства та виступають лобістами у Верховній Раді відповідних законопроектів, на кшталт проекту № 9035 (про це далі). Тож як будуть розвиватися економічні правовідносини в Україні, якби не було ГК України. Що трапиться у випадку декодифікації господарського законодавства? Це найцікавіше анонсоване питання вже залежить від уяви кожного, хто задасться таким питанням.

Цікавіше буде тоді, коли юридична спільнота почне задаватися питанням про зміст Цивільного кодексу та закладені в нього «концепції». Що, наприклад, трапиться, коли конструкція «договірного свавілля» (саме ідеологія «договірного свавілля», а не «свободи договору» закладена в сучасному ЦК) почне зазнавати критики з одночасною стабілізацією економіки? По-перше, це призведе до ревізії ролі договірного права за ЦК в системі упорядкування відносин в економіці (із можливістю відмови від концепції «загального регулювання» правил укладання, виконання чи розірвання договорів за правилами ЦК; правила ЦК мають застосовуватися лише до упорядкування цивільних відносин – відносин між фізичними особами та, можливо, відносин між фізичними і юридичними особами з приводу задоволення особистих потреб перших). По друге, «першим дзвіночком» означених вище процесів, не зважаючи на всі спроби декодифікації господарського законодавства шляхом виключення із ГК норм господарського договірного права, слугує нещодавня історія з проектом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав працівників та протидії застосування незадекларованої праці», яким пропонується частковий відхід від концепції «договірного свавілля» (прямо закріплений у ЦК), яка дозволяє значними чином мінімізувати податкові зобов’язання (власне, існування таких схем є «заслугою» сучасної концепції «псевдоцивільного права України»). Держава має стимулювати підприємницьку активність іншими заходами (зниження податкового навантаження при одночасній масовій легалізації діяльності, наприклад), ніж санкціонуванням існування «мінімізаторських» схем у чинному законодавстві. Звісно, критика цього проекту не забарилася, показавши деяку незрілість громадянського суспільства у сприйнятті можливостей впровадження легальних практик господарювання та управління економічними процесами.

Однак, незрозуміло, де інші питання? Чи подій навколо декодифікаційних ініціатив окремих чиновників МінЮсту з подачі тих же самих натхненників, що й сьогодні вистачило для того, щоб зняти такі питання з повістки дня? Побачимо. Окремо зазначу, що дивним є відсутність питань щодо «узгодження двох Кодексів». Спеціально зачіпаючи це питання хочу й на нього дати відповідь. Ніякої неузгодженості насправді немає (й не було). Був (і поки що є) компроміс зразка 2001-2002 рр. при розробці двох кодексів. Звідти родом й наявність бланкетних норм, наприклад, у ГК у розділі господарського договірного права. Господарське договірне право так і залишилося некодифікованим, не знайшли своє місце ні повноцінні конструкцій традиційних господарських договорів, ні, наприклад, організаційно-господарських договорів (угоди про розподіл продукції, галузеві меморандуми в окремих галузях між суб’єктами господарювання та державою тощо). Щодо останніх, то це яскравий приклад спроби на науковому та законодавчому рівнях здійснити необґрунтоване зазіхання на відносини, які за своєю природою не можуть вважатися цивільними. «Але маємо те, що маємо». Гадаю, ці та інші «перекоси» будуть виправлені в процесі рекодифікації господарського законодавства.

Взагалі, наявність будь-яких норм господарського договірного права в ГК не дає, звісно, теж спокою представникам так званої цивілістики, які вдало вбудовуються у законотворчій процес. Наведу приклад. 03.09.2018 на розгляд Верховної Ради України групою народних депутатів було внесено Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів (реєстр. № 9035), яким пропонується, серед іншого, під «соусом» спрощення залучення інвестицій, нанести значної шкоди господарському договірному праву шляхом майже повного виключення із змісту Господарського кодексу України статті 181 «Загальний порядок укладання господарських договорів». Відповідна норма ГК замінюється на вже давно затерту концепцію «відсутності особливостей господарського договірного права» перед цивілістичним відповідником. Пропонується, що «Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом». Цікаво, які «особливості» укладання господарських договорів залишаться після цієї та інших змін? Незрозуміло, яку таку шкоду наносить дана стаття залученню інвестицій та функціонуванню ринку цінних паперів в Україні? Чиї вузьконаукові чи вузькокорпоративні інтереси переслідує даний проект? Завдання науки господарського права при розробці нового ГК полягає у формуванні самостійної частини договірного права без відсилочних норм на положення ЦК з одночасною забороною застосовувати правила ЦК до укладання, виконання чи розірвання господарських договорів. А що ж практика? В кінці грудня 2018 р. авторитетне міжнародне агентство Bloomberg назвало український фондовий ринок найбільш швидкозростаючим в світі. То нащо чіпати те, що динамічно розвивається вже на існуючий нормативній базі? Може для «втручання» є інші причини, які є схожими на причини спроб скасування статті 181 Господарського кодексу? Одним з аргументів необхідності формування господарського договірного права є первинність названої галузі перед цивільним відповідником, адже ЦК переважно має бути сконцентрований на упорядкуванні розподілу вже створених товарів (речей). В результаті яких процесів виникають ці «речі»? Звісно, в результаті господарської виробничої діяльності (за окремими винятками).

Сьогодні слід задаватися вже питанням, а чи є майбутнє у такого, нарізаного зі смужок російського аналога (тим, кому адресований цей меседж, прекрасно розуміють про що я пишу – авт.), Цивільного кодексу України, який, вочевидь, не побудований ні за якими європейськими традиціями. Навіть, можна говорити, що він (ЦК) не побудований на власних українських традиціях. Сучасний наш ЦК, нажаль, відображає метастази правової системи держави-агресора та особисті псевдонаукові амбіції окремих його авторів. Це інтуїтивно відчувають і самі представники так званої цивілістики, адже у останніх публікаціях теж наголошують на необхідності рекодифікації цивільного законодавства. Підсумовуючи можна сказати, що постановка питання про декодифікацію господарського законодавства з урахуванням європейських та українських традицій, що склалися в правовій системі, викликів при поглибленні реформ та переорієнтації економіки України на ринок ЄС, входження в правовий простір ЄС шляхом імплементації положень Угоди про асоціацію України з ЄС, є не те що неактуальним, а взагалі недоречним. І на майбутнє організаторам подібних заходів з такою постановкою питання слід мати це на увазі.

Насамкінець, відходячи трохи від теми зазначу, що існування та конструювання ЦК України способом «нарізання смужок» з наступним їх перекладом з російського аналогу на українську мову, постійне зазначення про «відповідність ЦК України Модельному ЦК СНД» (останній факт вже не згадується представниками так званої цивілістики; ну звісно, Україна зараз намагається позбутися договірно-правового спадку СНД, а тут таке) є прямою загрозою національній безпеці та суверенітету держави, її європейському вибору, закріпленому в Конституції. Саме перекладання російського аналогу на українську мову не робить ЦК Українським! Як не робить його заснованим на будь-яких європейських традиціях попри твердження, що російський ЦК заснований на «досвіді» європейських країн. Прямих підтверджень цього факту так і не надано. Додатково поясню щодо загроз національній безпеці та суверенітету. Пропагандистські гасла противників Незалежності України «один народ, одна віра, одна мова» майже не доповнилися гаслом «одна правова система» (пропагандистам чи ніхто не підказав, чи гасло чекало свого часу; дякую вченим-конституціоналістам за запобіжники в Конституції України щодо неможливості створення органів з наддержавними повноваженнями; тут мається на увазі можливість вступу України в Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану з формуванням відповідної «спільної» нормативної бази та одночасним знищенням власних правових систем). Пропоную юридичній спільноті задуматися над цим питанням серйозніше та надати об’єктивну оцінку діянням членів «робочої групи» щодо створення ЦК та спотворення самої ідеї й духу цивільного законодавства європейського зразку. Це також є одним з аргументів негайного початку роботи над рекодифікацією також і цивільного (звісно, поряд із господарським) законодавства, виправлення його предмета та створення майбутнього оновленого саме Українського Цивільного кодексу.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]