Податківці звітують про реформи, а індекс настроїв бізнесу – падає

Застаріла й репресивна за своїм змістом податкова система є ключовим гальмом на шляху економічного поступу країни. Не буду репетувати, що «все пропало», однак долати кризу набагато легше, коли між державою і суспільством є консенсус. І коли у високих кабінетах зважають на реалії життя й думку експертів.

Нещодавно голова ДПС Олексій Любченко дорікнув підприємцям: мовляв, багато з них ховають свої доходи в тіні, безвідповідально ставляться до сплати податків, за рахунок яких формується бюджет країни. Та колись ці люди теж потребуватимуть соціальних гарантій, виплати пенсій тощо, зауважив податківець. Свої оцінки стану наповнення бюджету очільник служби висловив 19 лютого під час міжнародного симпозіуму на тему «Архітектоніка фіскальної науки та дивергенція митно-податкових інститутів».

Настрої підприємців песимістичні

Критикуючи недобросовісних підприємців, Олексій Любченко вихваляв ДПС за системну роботу з неплатниками, говорив про її якісне реформування, пресловуту діджиталізацію податкових сервісів і створення конкурентних умов, які дозволять бізнесу працювати прозоро й сплачувати податки.

Можна скільки завгодно говорити про реформаторські успіхи й закликати бізнес до співпраці з державою, однак практика свідчить про фіктивність багатьох задекларованих змін. Маємо кричущі провали в податковій політиці уряду, збереження її репресивного характеру, погіршення умов роботи підприємців усіх категорій. Аби не бути голослівним, наведу результати опитування Індекс настроїв малого бізнесу у 2020 році, яке провела Європейська Бізнес Асоціація. Результати дослідження оприлюднені 24 лютого на сайті організації. Отже, протягом останнього року цей показник знизився з 3,07 до 2,38 балів із 5 можливих й він є найгіршим за останні 3 роки.

Зазначу: 80% підприємців, які брали участь в опитуванні, вважають, що економічна ситуація в країні не сприяє розвиткові їхнього бізнесу. А головні причини цього (перша трійця факторів) - низька купівельна спроможність населення, карантинні обмеження й (увага!) податкове навантаження і репресивний тиск фіскальних органів. Тобто, чинна податкова система, реформою якої так пишається пан Любченко, залишається однією з ключових перешкод для підприємництва. Наведене опитування засвідчило також, що бізнес не надто сподівається на покращення економічної ситуації у майбутньому. Песимізм із цього приводу висловили 52% респондентів проти 27% тих, хто чекає на позитивні зрушення.

Нагадаю також, що за даними Держстату у 2020 році капітальні інвестиції в українську економіку зменшилися на 38,2%, а об’єм прямих іноземних інвестицій в Україну протягом 10 місяців минулого року скоротився в 20 разів(!) - $221 млн проти $4,5 млрд.

«Дорогі» наші податківці!

Про неефективність чинної системи оподаткування, шалений фіскальний тиск на бізнес, громіздкий апарат податкових органів із роздутим штатом і низкою дублюючих функцій я я говорю й пишу постійно. Розглянемо й такий аспект, як бюджетні витрати на адміністрування податків. У ДПС охоче розповідають про свою роль у наповненні бюджету, але уникають розмов про видатки на роботу самої служби. Так ось, громадські експерти порахували, що в 2019 році Україна витратила $1,08 на збір кожних $100 податків. Натомість у Польщі відповідні витрати становили 65 центів, а в США – 32 центи.

Можливо, ця диспропорція пов’язана з надмірною кількістю усіляких контролерів над бізнесом? Скажімо, в Індії на 50 млн різноманітних підприємств припадає 54 тис чиновників. У США, де діють близько 30 млн компаній, штат Служби внутрішніх доходів нараховує 74 тис службовців. В Україні статистика говорить про існування 1,6-1,8 млн фізичних осіб-підприємців і 690-970 тис компаній (юридичних осіб). Їх обслуговує, чи то пак, контролює понад 41 тис працівників ДПС, ДФС й Державної митної служби.

Від каральних функцій слід відмовлятися

Очевидно, що так не має бути. Податковий контроль, або краще сказати - податковий пресинг, слід зменшувати. Держава повинна не лише вимагати від підприємців бути доброчесними платниками, а й заохочувати бізнес до розвитку, створювати йому відповідні умови, зокрема, й за рахунок лібералізації системи оподаткування, розширення системи пільгового кредитування, декриміналізації (за певними винятками) тіньових капіталів тощо. Особливо це стосується мікро- і малого бізнесу, який сьогодні найбільше потерпає від наслідків карантинних обмежень. Фіскальна система врешті-решт повинна позбутися каральних функцій.

Я ніколи не був прихильником критики без пропозицій. Тому кілька років поспіль разом із колегами-науковцями розробляв комплексну податкову реформу «Від нестабільності до гармонії». Наведу лише кілька пропозицій, які в ній описані:

1) Легалізація тіньових капіталів та залучення їх в економіку України за допомогою облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) в якості прямих інвестицій. При цьому, легалізувати капітали можна лише через вклади у довгострокові ОВДП. Джерела походження цих капіталів мають перевірятися за спрощеною схемою і виключно СБУ. Інструмент облігацій має низку переваг: висока надійність вкладень та прийнятна дохідність, можливість перепродажу ОВДП та оцінювання їх в іноземній валюті.

2) Запровадження податку на виведений капітал;

3) Лібералізація системи оподаткування;

4) Запровадження економічних стимулів для детінізації бізнесу (працювати легально й прозоро повинно бути економічно вигідно);

5) Встановлення прозорого адміністрування бізнесу з мінімальним впливом людського фактору;

6) Законодавче стимулювання безготівкових розрахунків і поступове звуження сфери дії готівкового обігу.

І, звісно ж, окремою, провідною, ланкою цих змін має стати реформа податкових органів. Я пропоную створити на базі кількох розрізнених служб (податкової, фіскальної, митної, аудиторської та фінмоніторингу), які подекуди виконують однакову роботу, єдиний орган із загальною інформаційно-аналітичною ризикоорієнтованю системою на основі big data. Цей орган мав би опікуватися питаннями сплати податків та боротьби з тіньовими схемами, втілював би податкову й митну політику, моніторив би ситуацію в цих сферах і пропонував оптимальні рішення. Таким чином бюджетні витрати на функціонування великої й неефективної “репресивної податкової машини” було б оптимізовано, а довіру бізнесу до держави й державних інституцій - відновлено.