Фортепіано для наших молодих танців
Таке не забувається...

Павло Юліанович Новосєльський.
Торкнулися мимохідь у розмові теми батьків. Особливо мені приглянулося ім’я глави роду Новосєльських — Юліан. Я й сказав, що в давнину такі найменування носили лише римські консули, трибуни, члени партії імператора Гая Юлія Цезаря.
— Мої предки завжди кохалися в славних іменах своїх дітей, — весело каже Павло. — Батько походить із древнього польського роду, який глибоко пустив своє коріння на древньому Поліссі. Юліаном нарік його мій дід Людвіг. А мати також, як мовлять в народі, католицьких кровей. Її батько був знаменитим органістом у Чернівецькому, є такий колишній райцентр на Вінниччині, костьолі…
Коли в Джурині був район, розповідав мій щирий співрозмовник, його батько був чиновником місцевої адміністрації, а з 1959 року, як сталися чергові пертурбації з територіальним поділом тодішньої держави, почав працювати маркшейдером кар’єроуправління, чи як тоді воно називалося — комбінату стінових матеріалів.
— О, — мовить пан Павло, — це вельми цікава і навіть таки пікантна професія. Батько завжди невимовно гордився своїм професійним статусом, оскільки маркшейдер, це людина, сказати б, справжній підземний лоцман у мертвому, закам’янілому древньому Сарматському морі, що собою насправді уявляють нинішні вапнякові гори довкруги нашого рідного Джурина. Тоді якраз активно розроблявся пласт ракушнякових покладів Лисої гори. Ось наш батько, Юліан Новосєльський, і прокладав підземні маршрути для кам’янорізальних комбайнів. Планував проходження основних штолень і відповідальних збійок, себто, сполучних ходів, повітроводних шурфів в материковій корі земної тверді. Бо підземелля, люді, котрі трудилися там повинні були мати чим дихати. Ще важливо було, як він нам, хлопчакам дома розповідав, витримувати горизонт рівня штолень відносно поверхні, щоб була можливість малопотужними електровозами вивозити на поверхню фабричні блоки. Весь напівфабрикат, піскова рінь від виробіток скидалися до штрекових збійок. Усі ці батькові знання я свято бережу вже десятки й десятки літ, — мовить з почуттям шаноби й посаги мій шкільний побратим Павло Юліанович.
Ви бодай можете собі уявити сакраментальний, приголомшливий політ світловолосого стрункого юнака над принишклим спортивним майданчиком біля церковних мурів чи на стадіоні, коли він успішно приземлявся завмерла юрба одним, голосним повагом видихала глухе і пам’ятне: ‘’ух!’’ І аплодувала, аплодувала.

Віктор Волков у розквіті своєї спортивної кар'єри...
З тих пір поминуло без малого шістдесят (!) літ, а я й по нині добре пам’ятаю світлу легку парусину Вікторових спортивних штанів, які він беззмінно носив, кожної миті готовий, то грати, то виступати на протиборствах. Його легкий одяг як прапор, за котрим належало уважно спостерігати, позаяк він завжди був найбільше у центрі уваги, примітно пружинився на вітрі, то на футбольному полі, то на баскетбольному майданчику, у секторі для стрибків у висоту. А то загалом надворі була пора, коли тріумфував знаменитий український спортсмен із Ворошиловграда Валерій Брумель. Прославлений стрибун у висоту. Рекордсмен, Олімпійський чемпіон. Ми всі тоді на пам’ять знали його переможні висоти на світових стадіонах — 2 м 21 см, 2 м 23 см. На планеті гримів його непереможний рекорд – 2 м 28 см, котрий протримався надзвичайно багато літ не скореним. Поміркуйте лишень, скільки ж там залишилося до його вершин нашому славному джуринському школярику Віктору Волкову, якби він, звісно, щоденно, під опікою толкових, знаючих і вмілих майстрів-тренерів навчався. Про це були всі наші мрії і хлопчачі розмови. А Віктор був як завжди незворушний, аж начебто байдужий до всіх наших забаганок і прогнозів.
Але коли на спортивному майданчику, змагаючись в одному пориві за честь школи, села опинялися разом Віктор Волков та уругваєць Юлій Санін, котрий мешкав у Джурині, нашій команді у будь-якому виді спорту просто таки не було суперників. То був час нашої всепереможної спортивної слави. Я сміливо пишу тут ‘’нашої’’, оскільки і я з ними, з цими друзями-спортсменами, в якості футбольного воротаря, захищав честь і школи, і села, а найбільше Шаргородського району…

А це Віктор Сергійович Волков у нинішні дні. Моя дружина Ольга Іванівна поглянула на цю світлину і сказала: ''Чудово виглядає...'' Напевне, так воно і є...
— А ти, бува, не писав у своєму рез'юме, рекомендуючи себе для роботи на Куп'янському машинобудівному заводі, що є танцюристом №1 на Джуринському ремонтно-механічному підприємстві? — з веселим усміхом справляюся в пана Новосєльського.
Він щиро і від душі сміється.
— Дійсно, позитивна риса для характеристики молодого інженера, — погоджується. — Але для репутаційних плюсів її не використав. У Джурині, на заводі, за часів директорства Івана Даниловича Шмагайла дійсно проводилося ряд конкурсів на шляхетне виконання вальсів. О, які ж то були трепетні хвилювання за часів чесних змагань! Я тоді дійсно зі своїми елегантними партнершами постійно забирав головні призи. Молодість є молодість! Але ніхто ніде таким вправним акомпоніатором не був, як піаніст від Бога Віктор Сергійович Волков. Під його музику я би танцював і танцював... І сьогодні, в моїх 74...
— А в Куп'янську подібних змагань не було?
— Ні. Ми лише декілька разів із дружиною Тетяною ходили на танці до міського парку...
Павло Юліанович тікає з моїх гостин ще за світлої днини. Бо в їхньому будинку на Рибацькому острові електрику вимикають через кожних три години, чітко за графіком. Тому йому треба дістатися на високий поверх вчасно, до мертвого періоду. А будинок новий, ще не до кінця висох. Одначе дякує мій гість, знаєте найбільше за що? За тепло. У нас справді тепла квартира, бо в ній я колись постелив чорнову підлогу по якій побив паркет.
- Як втримати бізнес на плаву: ключові фінансові помилки та способи їх уникнути Любомир Паладійчук 10:27
- 5 управлінських викликів для державних підприємств під час війни Дмитро Мирошниченко 10:22
- Культ "хастлу" розсипається – і це добре Валерій Козлов 10:15
- Як поводити себе на допиті підприємцям і їхнім працівникам Сергій Пагер 08:42
- Стамбул 2.0 Василь Мокан вчора о 17:37
- Як NIS2 змінить правила гри для енерготрейдерів: кібербезпека як нова реальність Ростислав Никітенко вчора о 14:03
- Післявоєнна відбудова: вікна можливостей і як ними скористатися Дмитро Соболєв вчора о 12:54
- Реальні потреби та гранти: Як краще адаптувати допомогу до змін Юлія Конотопцева вчора о 12:13
- Розлучення без згоди іншого з подружжя: коли це можливо? Альона Пагер вчора о 08:50
- Лідерство розгортання: коли стратегія виходить за межі кабінету Жанна Кудрицька 13.05.2025 19:06
- Як навчитися ухвалювати рішення на перемовинах? Розглядаємо на прикладі покеру Владислав Пʼявка 13.05.2025 14:57
- Встигнути до штормів: чи готові інвестори до українських податкових гірок? Сергій Дзіс 13.05.2025 10:40
- Від парової тяги до цифрової етики: як змінювалось людство й корпоративна безпека Ігор Шевцов 13.05.2025 08:54
- "Справедливість" судді Канигіної Лариса Гольник 12.05.2025 18:43
- Нові правила для енергонакопичувачів: як зміняться контракти через кіберризики з 2025 Ростислав Никітенко 12.05.2025 15:01
-
Стамбульські перемовини не принесуть результату. Ось чому
Думка 19905
-
Держава і бізнес: партнерство краще за протистояння
Думка 11071
-
Змагання за Трампа. Чому Зеленський вирішив летіти в Туреччину, а Путін – відмовився
7089
-
"Російська весна – 2025". Як Москва посилила агресивну кампанію проти Молдови й Одещини
5463
-
Mercedes перенесе виробництво найпопулярнішого позашляховика у США через мита Трампа
Бізнес 5307