Полтавський претендент на крісло голови Державної судової адміністрації України
Чи допустимо довіряти посаду особі морально нечистоплотній?
[Інтродукція
Керманич ДСА як розпорядник фінансовими і матеріальними ресурсами судової системи (чималими, але недостатніми) отримує й важелі впливу на певні внутрішні процеси (за принципом – цьому дам, а цьому не дам). Тож від його особистих якостей та внутрішніх цінностей залежить, як витрачатимуться державні кошти.
Посада голови ДСА вакантна відтоді, як НАБУ спіймало торік Олексія Сальнікова на хабарі. Ставленик Всеволода Князєва, за повідомленнями медіа, обіцяв домовитися з суддями Верховного Суду про винесення рішення на користь певного підприємства.
До нього ДСА очолював Зеновій Холоднюк – фігурант «плівок Вовка» (провадження щодо змови з метою встановлення контролю над Вищою кваліфікаційною комісією суддів України та Вищою радою правосуддя).]
Наразі ВРП проводить конкурс на заповнення вакансії. Центр протидії корупції стверджує: «Доброчесність 12 з 13 кандидатів, які подалися на конкурс – під великим сумнівом. Як і процедури, за якими обиратимуть голову ДСА».
До сумнівних зарахований Олександр Дзюбенко, начальник Теруправління ДСА в Полтавській області.
Із висновком згодна. І до характеристики претендента маю що додати.
Він був першим директором створеного наприкінці 2012 року Полтавського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Та на початку 2015-го стало відомо, що Дзюбенку запропоновано звільнити займану посаду.
Причин вистачало:
- діяльність Центру вирізнялася дивними «відхиленнями»,
наприклад, певний адвокат міг одержати доручень у 9 разів більше ніж пересічно в області – 451 (рекорд по країні), а відзвітувати лише за 14% доручень,
інший адвокат отримав за рік найвищу в системі БПД винагороду – близько 200 тис. грн (і саме він спільно з директором Центру виступив засновником «Полтавської обласної колегії адвокатів»);
- решті адвокатів, за їх усними свідченнями, пропонували робити добровільні внески на рахунок тої «колегії» – для отримання в Центрі доручень;
- виплати адвокатам проводили не на підставі актів про надання послуг, як передбачав закон, а через банківський зарплатний проект.
[Екскурс кримінальний
Крім того, начальника одного з відділів Центру затримали за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 355, ч. 3 ст. 28, ст. 356, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 186 КК України (кримінальне провадження № 12014170000000181 від 16.05.2014 – наразі підозрюваний перебуває у міжнародному розшуку).
Чиновник організував «віджим» чужого майна – групою колишніх спортсменів (згодом вони були засуджені, доволі м’яко, Октябрський районним судом м. Полтави).
Ім’я адвоката / службовця Центру неодноразово фігурувало у ЗМІ – Артем Павлов.
Не знаю, що значить такий збіг, але в декларації начальника Теруправління ДСА фігурує квартира, котра перебуває у спільній сумісній власності двох громадян Павлових і дружини Дзюбенка – вона працює в Господарському суді Полтавської області начальником відділу управління персоналом.]
300 тисяч за прогули
У травні 2015-го Координаційний центр з надання правової допомоги офіційно повідомив, що Дзюбенка звільнено з посади директора Полтавського обласного центру – за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов’язків.
Дзюбенко пішов до Октябрського суду з позовом щодо скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення (догани) та звільнення з посади, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Провадження в справі суд відкрив 19.06.2015. Уже 11.09.2015 з’явилося рішення судді Тетяни Січиокно, що задовольнило позовні вимоги повністю (чомусь у ЄДРСР відсутній повний текст, а з вступної та резолютивної частин мотивацію суду не зрозуміти).
Вірогідно, причини та обставини звільнення міг би повніше розкрити Андрій Вишневський, який створював вітчизняну систему безоплатної правової допомоги. Тим більше, що до судового процесу його долучили як третю особу.
В апеляційному порядку рішення Октябрського суду не оскаржувалося. А як воно виконувалося, побачимо далі…
14.09.2015 суд видав виконавчий лист про поновлення Дзюбенка на посаді. За рік той звернувся до райвідділу виконавчої служби м. Києва. Державний виконавець у відкритті провадження відмовив.
Дзюбенко подав скаргу на бездіяльність органу. Октябрський суд скаргу задовольнив, постанову виконавця скасував і зобов’язав відкрити провадження.
У серпні 2018-го Дзюбенко попрохав суд додатковим рішенням визначити точну суму зарплатні, присуджену на його користь за час вимушеного прогулу.
Мовляв, 21.05.2018 він подав до примусового виконання виконавчий лист про стягнення заробітної плати з 21.05.2015 по день поновлення на роботі. Однак управління Держказначейства відповіло, що суд не вказав суми, котра підлягає стягненню, та не зазначив кінцевого періоду, який би давав можливість боржнику самостійно її вирахувати.
Суд Дзюбенку відмовив. Позаяк строк пред’явлення виконавчого листа (від 13.10.2015) становив лише рік і завершився ще у вересні 2016-го. А заяву про ухвалення додаткового рішення належало подати до закінчення цього терміну.
(Здається, хитрий план отримати зарплатню за 3 роки вимушеного прогулу не спрацював.)
Спроба-2
У серпні 2020 року Дзюбенко подає пару тотожних позовів до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Але у справі № 554/7168/20 він мигцем пише заяву про повернення позову. Відтак суддя Гальонкіна ухвалює вважати позовну заяву не поданою.
Другий позов дістався судді Ганні Андрієнко. 12.08.2020 вона відкрила спрощене провадження у справі № 554/7273/20 «про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку спричиненого тривалим невиконанням рішенням та стягнення моральної шкоди».
17.09.2020 суд вирішив стягнути з відповідача на користь Дзюбенка заборгованість із невиплаченої зарплатні, середній заробіток за час затримки її виплати, а також витрати на правничу допомогу.
Спирався суд на «розрахунок, наданий стороною позивача», де основну суму склала заборгованість із виплати заробітної плати «за час невиконання рішення суду з 12 вересня 2015 року по 30 липня 2020 року». Сукупно позивач мав одержати близько 330 тисяч гривень.
Відмовив суд тільки у стягненні з Центру моральної шкоди в розмірі 10 тис. грн – ці вимоги «не знайшли свого обґрунтованого підтвердження в судовому засіданні».
Відповідач з таким рішенням не погодився.
У результаті апеляційного розгляду Дзюбенку в задоволенні його претензій до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги було відмовлено. Крім того, колегія суддів постановила стягнути з позивача на користь його процесуального опонента витрати зі сплати судового збору в розмірі майже 5 тис. грн.
Полтавський апеляційний суд указав, що суд першої інстанції не перевірив доводи відповідача і дав неправильну оцінку фактичним обставинам. Тоді як позов Дзюбенка є безпідставним і задоволенню не підлягає.
З’ясовується, вже 11 вересня 2015 року, тобто в день винесення судом рішення за першим позовом Дзюбенка, Координаційний центр з надання правової допомоги видав наказ про його поновлення з 21 травня 2015 року на посаді директора.
І наказ цей неодноразово надсилався на адресу позивача…
Звернення Дзюбенка до Верховного Суду призвело до відмови у відкритті провадження, оскільки скарга подавалася на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
(Здається, не спрацював і хитрий план отримати зарплатню за 5 років вимушеного прогулу.)
Все пізнається в порівнянні
Як гадаєте, людина, що зазнала від начальства переслідувань (котрі вважала несправедливими) й утрати доходів, мала б співчутливо ставитися до «колег за нещастям», які потерпали від подібного?
Ось як повів себе Дзюбенко після призначення його Сальніковим керувати Теруправлінням ДСА.
Порушення моїх трудових та соціальних прав головою суду Струковим – у помсту за викриття корупційного злочину – відбувалися за сприяння попереднього керівництва ТУ ДСА: начальника управління Івана Клочка та його заступника Віталія Федька.
Після відставки першого Федько довгий час виконував начальницькі обов’язки, а з приходом Дзюбенка повернувся в крісло заступника – поки не «сів» за корупцію.
[Ліричний відступ
Втішена, що доклала певних зусиль, аби зловживання Федька були розслідувані, а самого його не оминуло заслужене покарання.
Не даремно і не безпідставно я привертала суспільну увагу до порушень законності в полтавському ТУ ДСА (див. наприклад тут).
Зрештою, попри виправдувальний вирок Октябрського суду (суддя Анатолій Савченко), Федько отримав 6 років позбавлення волі – за вироком суду апеляційного.]
Із 2018 року мені довелося судитися з полтавським ТУ ДСА та «рідним» Октябрським судом з приводу невиплати чималої частини зарплатні
(у нас вона називається суддівською винагородою й уважається однією з гарантій незалежності суддів, бо підлягає регулюванню тільки профільним законом, і ніякими іншими – включно із КЗпП,
винагороду цю заборонено зменшувати / збільшувати, наприклад преміюванням, аби унеможливити залаштункові впливи керівництва на окремих суддів, тим більше не можна її свавільно забирати – шляхом фабрикування порушень трудової дисципліни).
У 2020 році Струков утік у відставку (до речі, вже назавтра після відповідного рішення ВРП ТУ ДСА провела йому всі вихідні виплати – 967 269 грн.
Майже мільйон!
Відтак усі ганебні накази Струкова про позбавлення мене частини суддівської винагороди скасував новий голова суду – Савченко (щоправда, під загрозою санкцій від НАЗК).
Зрозуміло, що розмір зарплатні у 2016 чи 2017 роках був меншим порівняно з її рівнем у 2020-му.
ТУ ДСА здійснило індексацію суми доплати (відповідно до вимог закону), але водночас відмовилося застосовувати механізм компенсації знецінених коштів (всупереч вимогам закону).
На час приходу в судові адміністратори Дзюбенка справа за моїм позовом встигла повернутись із Верховного Суду до Полтавського окружного адмінсуду (перша інстанція прогнозовано відмовила мені, натомість апеляційний суд позов задовольнив, але Касаційний адміністративний суд, за скаргою ТУ ДСА, вирішив, що попереднім інстанціям належало дослідити ще й деякі первинні бухгалтерські документи).
При повторному розгляді справи окружним адмінсудом Дзюбенко як представник відповідача у задоволенні мого позову просив відмовити. І демагогічно доводив, що підстав для нарахування компенсації у зв’язку з втратою частини заробітку немає. Бо з моменту невиплат не минуло …1 календарного місяця.
При цьому в поясненнях суду ТУ ДСА писало, що не володіє тими документами, на вивченні яких наполягало в Касаційному адмінсуді. Дослівно: «…документа, який би зафіксував календарну дату проведення нарахування донарахованої суддівської винагороди відповідач не має».
Впевнитися в абсурдності федькової арихметики та дзюбенкової казуїстики не складно: скажімо, перший випадок невиплати трапився 06.07.2016, а перерахунок ТУ ДСА провело тільки 18.11.2020.
Виверти відповідача не переконали ні окружний адмінсуд, ні апеляційний.
Зрештою, і Касаційний адміністративний суд, до якого звернувся Дзюбенко, ухвалив: повернути скаргу без розгляду, позаяк «скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження».
В особистому спілкуванні Дзюбенко запевняв мене, що виконає рішення суду. Але за фактом ігнорує його дотепер, хоча це рішення підтверджене апеляційною інстанцією та давно набуло законної сили.
Спершу він намагався прикритися Федьком як своїм заступником. Потім – відсутністю коштів.
Нагадаю, мільйони вихідної допомоги струковим ДСА України знаходить. Як і 170% доплат федькам – за їхні моральні якості.
Гроші на продовження тяжби зі мною, на оскарження судових рішень і сплату судового збору в ТУ ДСА теж завжди є.
Бракує їх тільки на відновлення справедливості.
І наразі я не знаю, як змусити чиновника виконувати Закон? Особливо, якщо він є начальничком. Та ще й у Державній (!) судовій (!) адміністрації.
«Віялові позови»
Навиками знаходження бажаного «служителя Феміди» Дзюбенко володіє досконало.
Суддю Андрієнко, яка в 2020 році щедро нарахувала йому 300 тисяч, він і раніше обирав із загалу «октябрят».
Центр протидії корупції висловив здивування взаєминам претендента на керівництво ДСА з ПАТ «Альфа-Банк» (що позивався до Дзюбенка з приводу невиплат за кредитом у розмірі 40 000 доларів США).
24 жовтня 2016 року Київський райсуд Полтави постановив заочне рішення про стягнення заборгованості. 16 листопада приватний київський нотаріус видав напис про звернення стягнення на предмет іпотеки – належної боржнику квартири (для задоволення вимог кредитора). А 14 листопада 2017-го «Альфа-Банк» звернувся до державної виконавчої служби з заявою про відкриття провадження.
Відтак пан адвокат гостро запрагнув визнати недійсними обидва договори: споживчий кредитний та іпотечний.
Для цього влітку 2017 року він пішов до Октябрського суду.
Перший позов (справа № 554/6025/17) дістався судді Блажко. А з ним і заява про залишення позову без розгляду – задоволена ухвалою від 3 серпня.
Другий позов (554/6057/17) надійшов тій самі судді. Повернутий заявнику того ж дня іншою ухвалою.
Наступного дня ще один позов (554/6117/17) і заяву про його повернення отримала суддя Шевська. Побажання Дзюбенка задоволене ухвалою від 4 серпня.
«Зіграв» як треба четвертий позов (554/6120/17). 4 серпня 2017 року Андрієнко відкрила провадження та призначила судове засідання на 28 вересня.
Однак уже 10 серпня розглянула подану тоді ж заяву Дзюбенка про забезпечення позову та задовольнила її повністю, наклавши арешт на квартиру – предмет іпотеки за кредитом. Аби відповідач (банк) не вдався до «незаконних дій з перереєстрації права власності на свою користь».
Упевнившись, що провадження в руках «правильної» судді, Дзюбенко подав до Київського райсуду Полтави заяву про перегляд заочного рішення. Останнє суд скасував ухвалою від 15 листопада.
Потім боржник клопотав передати справу до Октябрського суду, де її прийняла до провадження суддя Кулешова, призначивши розгляд на 6 лютого 2018 року.
Та саме в цей день відбулося засідання за позовом Дзюбенка у судді Андрієнко. За побажанням учасників вона об’єднала справи.
Надалі Андрієнко рахувалася виключно з клопотаннями сторони боржника (який у попередній справі мав статус відповідача). Ігноруючи заперечення кредитора й аргументи щодо навмисного затягування процесу.
28 лютого суд призначив судово-економічну експертизу умов кредитного договору.
11 червня – повторну експертизу (перша залишилася невиконаною, бо Дзюбенко її не оплатив).
24 жовтня суд зобов’язав банк надати додаткові документи для експертизи.
12 лютого 2019-го призначив додаткову експертизу (всупереч доводам представника відповідача, що її вже зроблено).
28 травня суд поставив на вирішення експерта додаткове питання. Провадження в справі вкотре зупинилося.
Нарешті, 30 вересня 2019 року за заявами обох сторін суд ухвалив залишити їхні позови без розгляду (хоча експерт встановив наявність заборгованості)…
Як бачимо, Дзюбенко доклав неабияких зусиль, щоб при сприянні судді Андрієнко «відмотати» на свою користь ситуацію з рішенням іншого суду про стягнення з нього заборгованості (законної сили воно набрало ще 13 грудня 2016 року).
ЦПК України подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, відносить до зловживань процесуальними правами (п. 2 ч. 2 ст. 44).
У позовній заяві позивач має вказати, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (п. 10 ч. 3 ст. 175).
Отже, чинний адвокат і майбутній керманич Теруправління ДСА свідомо вчиняв дії, які мали призвести до маніпуляцій автоматизованим розподілом справ між суддями, та цілеспрямовано вводив суд в оману брехливими твердженнями про відсутність дублів його позовних заяв.
Нестримний гонщик
У 2018 році Дзюбенку довелося йти до Октябрського суду зі скаргою на патрульного поліції, який наклав на нього як водія штраф за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
255 грн – за перевищення швидкості.
Автомобіль, яким керував Дзюбенко, – Mercedes-Benz ML 350 (у декларації фігурує як власність дружини) близько 10 год. ранку в суботу рухався в місті Решитилівка зі швидкістю 95 км/год при дозволених 50 км/год.
Фіксація порушення здійснювалася за допомогою радару TruCAM.
Скаржник уважав, що прилад не пройшов належної сертифікації.
Суддя Віталій Микитенко написав візуально привабливе, добре структуроване рішення. З цитуванням практики ЄСПЛ та Конституції України.
Ухвалою суду скаргу Дзюбенка було задоволено повністю. Постанову про накладення адміністративного стягнення скасовано. Провадження у справі закрите…
На біду для Дзюбенка, поліцейський виявився принциповим.
Отож Другий апеляційний адміністративний суд, що в Харкові, ту ухвалу скасував і в задоволенні позову відмовив.
Експлуатація радару виявилася цілком законною. Дії копа теж. На відміну від поведінки Дзюбенка.
Й усі докази в справі, надані поліцейським, не сумнівними, як визначив Микитенко, а належними й допустимими.
Цікаво, що крім Октябрського ще тільки Краматорський міськсуд Донецької області видав рішення про недопустимість використання TruCAM. Хоча подібних до дзюбенкового позовів вистачало. Як писали ЗМІ, обидва рішення на захист правопорушників були скасовані в апеляційному порядку.
Так, у парадоксальний спосіб, пан Дзюбенко став причетним до легалізації застосування в Україні радарів TruCAM.
Гонщик-рецидивіст
Із весни 2020-го Дзюбенко судився з Управлінням патрульної поліції в Харківській області.
Той самий Mercedes та їзда в населеному пункті зі швидкістю 80 км/год. Та знову ч. 1 ст. 122 КУпАП і постанова інспектора про штраф – 255 грн.
Дзюбенко подав позов до Валківського райсуду Харківщини. Згодом зажадав перевести розгляд до Октябрського суду.
Тепер адвокат-порушник висував претензії не тільки до TruCAM, але й до дій правоохоронця: зупинений водій «був позбавлений можливості надати письмові пояснення та заперечення, […] йому не роз’яснювалися його права, а також право скористатися правом на професійну правову допомогу».
У першій інстанції дзюбенкові аргументи впливу не мали. Суддя Січиокно відмовила в задоволенні позову, залишивши незмінною постанову патрульного.
Другий апеляційний адмінсуд 24 лютого 2021 року постановив це рішення скасувати. Адже «інспектором не було вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги».
«Висновки суду першої інстанції, що позивач сам є адвокатом, а тому його права відповідачем не порушено, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наявність у позивача статусу адвоката не може позбавити його права, яке гарантовано ст. 268 КУпАП, скористатися правовою допомогою іншого адвоката».
Постанову про накладення на порушника адміністративного стягнення харківські судді теж скасували.
. . .
Влітку 2020 року Дзюбенка оштрафували на ті самі 255 грн за перевищення швидкості (73 км/год) патрульні Полтави.
Цього разу копи спрацювали чітко.
Не захотів «з підстав забезпечення права на захист» оформлення протоколу на місці – прибудь до Управління патрульної поліції.
Дзюбенко направив адвокатку.
Вона прохала перенести розгляд – це теж було забезпечено.
Зажадала надання конкретних відомостей про прилад, яким здійснювалася фіксація швидкості – будь ласка.
Заявила клопотання про закриття провадження у справі за відсутністю доказів – отримала постанову, підкріплену дослідженням обставин правопорушення з усіма належними доказами. Включно з фото, що засвідчувало зупинку транспортного засобу в зоні дії дорожнього знаку типу 5.70 «Фото-, відео фіксування порушень ПДР».
Рішення в справі суддя Січиокно винесла 8 квітня 2021 року.
Попри облудні нарікання, що «не було дотримано його право на ознайомлення з даними про технічні характеристики приладу», «відсутні дані про те, що відеофіксація перевищення швидкості руху відбувалася на місці, облаштованому відповідним знаком», «інспектор […] не провела розгляд справи» тощо, Дзюбенку, певно, довелося сплатити штраф.
Надалі на жереб долі наш «герой» не покладався. А знаходити потрібного суддю, як ми знаємо, адвокат здатен.
. . .
15 квітня 2021 року (й тижня не минуло) Дзюбенко був підданий адміністративному стягненню – штрафу в розмірі 340 грн, бо їхав зі швидкістю 147 км/год (при дозволених 110 км/год) по трасі в Київській області.
Порушення зафіксував батальйон патрульної поліції у м. Борисполі.
26 квітня Дзюбенко звернувся до суду. Октябрського.
Перший позов (справа № 554/3842/21) ліг на стіл судді Анатолія Савченка.
Другий позов (справа № 554/3847/21) дістався теж йому.
Ухвалою від 29 квітня ця друга позовна заява була залишена без розгляду. Адже суддя встановив, що в його провадженні вже «є аналогічний адміністративний позов […] про спір між тими самими сторонами про той самий предмет, з тих самих підстав».
Насправді першу позовну заяву ухвалою від 29 квітня суддя залишив без руху. Надавши строк для сплати судового збору – 454 грн (що перевищувало розмір штрафу на 114 грн).
Лише 11 травня Дзюбенко усунув недоліки позовної заяви. І тільки 21 травня суд ухвалив прийняти позов до розгляду та відкрити провадження.
Далі суддя Савченко, розглянувши справу в порядку письмового провадження – без виклику учасників, вирішив задовольнити позовні вимоги Дзюбенка.
В основу вердикту покладено те, зокрема, що «матеріали відео - та фотофіксації не містять зображень водія під час руху транспортного засобу з перевищенням швидкості».
Крім того, «відповідачем надано відеозапис боді - камери 000016, тоді як спірна постанова містить посилання на запис боді- камери аі00016, що, на думку суду, є свідченням використання іншого приладу для відеофіксації порушення ПДР».
А ще Дзюбенко «заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, для надання йому можливості вивчення матеріалів справи та забезпечення участі адвоката у розгляді справи», але «інспектором не було вжито заходів».
В апеляційній скарзі патрульний доводив, що «зазначення у спірній постанові меншої кількості нулів для найменування боді-камери не може бути підставою для скасування постанови». Зазначав, що позивач не заперечує факту перевищення швидкості. Посилався на надані суду «DVD диск з записами приладу TruCam із зафіксованим фактом вчинення адміністративного правопорушення, нагрудної камери та фото з приладу TruCam».
Другий апеляційний адмінсуд резони інспектора відхилив. Зауваживши, наприклад, таке: «копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом відповідача або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого - ознаки цифрового підпису автора»; «копія фотознімку з приладу TruСАМ ТС 001161 не є засвідченою належним чином, оскільки не містить підпису уповноваженої особи та дати засвідчення».
А «факт визнання особою вини у порушенні ПДР […] не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб’єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності».
Нарешті, «відповідачем не надано доказів, що спростовують доводи позивача про те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення ним виявлено бажання скористатися правовою допомогою, але відповідачем не було вжито дій щодо надання можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги».
. . .
Жодного разу Дзюбенко не заперечував факту перевищення швидкості. Закони адвокат авжеж знає. І використовував ці знання, аби уникати відповідальності за регулярно скоювані правопорушення.
І про політику – наостанок
Центр протидії корупції висловив сумніви у політичній незаангажованості Дзюбенка. Який був головою полтавських організацій партій «Об’єднані ліві і селяни» та «Мерітократична партія України». А в 2020 році взяв участь у місцевих виборах від політичної партії «За майбутнє».
Додам і тут.
У період безвладних митарств адвокат Дзюбенко вдався до епізодичного блогерства, позиціонуючи себе ще й як голову Центру народного захисту від корупції та організованої злочинності.
Знаю особисто, що тоді ж «гнаний» та «знедолений» Дзюбенко намагався (невдало) примазатися (гадаю, доречне саме це слово) до антикорупційного руху Міхеіла Саакашвілі.
Тепер дві цитати – стосовно мене:
«Як вона може мене судити, якщо вона стояла на Майдані» (так говорив ексмер Полтави Олександр Мамай),
«Як не дивно, але серед суддівського корпусу теж є справжні герої, такі як суддя Лариса Гольник, яка оголосила війну корумпованій владі Полтави» (це слова Міхеіла Саакашвілі, підтримка якого виявилася дуже вчасною та важливою для мене).
У списку партії «За майбутнє» до Шевченківської районної у м. Полтаві ради на виборах 2020-го Дзюбенку дісталася остання позиція – № 38.
Першим кандидатом корупціонер Мамай уписав свого сина Сергія.
На мою думку, Дзюбенко – банальний пристосуванець і кар’єрист, безпринципний, цинічний, ласий до посад, грошей, владних можливостей.
Іншого, певно, й не міг призначити Сальніков, наразі офіційно обвинувачений у корупції (креатура обвинуваченого в корупції Князєва).
І місце таким діячам – аж ніяк не в Державній судовій адміністрації.
Навіть на рівні теруправління.
__________________
Опрацювання матеріалів офіційного вебпорталу «Судова влада України» та Єдиного державного реєстру судових рішень здійснив Ігор Гавриленко.
__________________
Перша світлина – з сайту НУПП.
- Інвестиційний клімат України в 2025 році: виклики та сподівання Олексій Волохов вчора о 23:02
- Вимога щодо посвідчення заповіту при свідках при наявності хвороби заповідача Євген Морозов вчора о 21:08
- Використання подарункового сертифікату платником єдиного податку Євген Власов вчора о 19:07
- Виклики і тенденції. Що чекає на український бізнес в 2025 році Віктор Андрухів вчора о 17:46
- Як повернути активи за кордону: адвокатський погляд на спецконфіскацію, практику й виклики Дмитро Зенкін вчора о 13:51
- Юридичні нюанси встановлення когенераційних установок для виробництва та продажу е/е Ростислав Никітенко вчора о 12:09
- Бідних стає все більше Андрій Павловський 26.12.2024 22:57
- Використання підробленого військово квитка з метою перетину держкордону Євген Морозов 26.12.2024 21:03
- Авіакатастрофа "Азербайджанських авіаліній": пошуки правди Юрій Гусєв 26.12.2024 14:40
- Підписано Закон про право слідчих і прокурорів обмежувати роботу бізнесу Андрій Хомич 26.12.2024 14:08
- Особливості імпортно-експортних операцій з електроенергією та газом у Європі: аналіз країн Ростислав Никітенко 26.12.2024 13:30
- Партнерства заради сталого розвитку в технологічному секторі: Україна та світ Оксана Захарченко 26.12.2024 11:48
- Шестимісячний строк для оголошення особи померлою: право, яке має служити людяності Світлана Приймак 26.12.2024 11:43
- Етика суддів 2025: нові показники доброчесності чи додаткові виклики? Дмитро Зенкін 26.12.2024 10:13
- Оскарження в суді містобудівної документації як нормативно- правового акту Євген Морозов 25.12.2024 20:50
- Бідних стає все більше 414
- Підписано Закон про право слідчих і прокурорів обмежувати роботу бізнесу 276
- 2025. Рік економічного відновлення, репатріації та інтеграції військових. Чи буде так? 271
- Legal instruments to combat stalking, based on international experience 86
- JIT – концепція, час якої настав 68
-
Суд заборонив продавати речі Медведчука, зокрема вже продані
Бізнес 30033
-
Українці вже не хочуть працювати за низьку зарплатню у Польщі. Скільки вимагають та отримують
Фінанси 21436
-
Суд наказав знести недобудоване котеджне містечко "Пуща Residence" в Києві
Бізнес 8614
-
Зимовий манікюр 2024-2025: трендові кольори, фото дизайнів та поради від топмайстрині
Життя 7568
-
Київстар починає згортати технологію 3G. З яких міст почнуть
Бізнес 6323