Чи потрібен Україні ще один центральний орган виконавчої влади?
Декілька думок про реформу державного управління у сфері поводження з відходами
Сьогодні навіть ті, хто не тримає руки «на пульсі» останніх державних, громадських, підприємницьких, наукових та інших ініціатив, впевнено скаже: «В Україні набирає обертів “сміттєва революція”». Чимало прогресивних ідей та перетворень ідуть «знизу», від самого суспільства, свідомість якого поступово змінюється на краще під тиском важкої спадщини традиційних (а вірніше – варварських) моделей виробництва і споживання. На щастя, межа байдужості щодо проблеми відходів вже позаду. На фоні ще сильних архаїчних звичок та поведінкових стереотипів можна, наприклад, помітити, що попит населення на контейнери для окремого збирання вторинної сировини часто перевищує їх пропозицію з боку виконавців послуг з вивезення побутових відходів.
Однак характер і темп реформ у секторі поводження з відходами все ж задаються здебільшого «згори», на рівні укладених міжнародних договорів (Угода про асоціацію з ЄС), урядових стратегій, програм, планів заходів та інших офіційних документів. Так, відомо, що дорожньою картою «сміттєвої революції» в Україні є розроблена під егідою Мінприроди та схвалена Урядом у листопаді 2017 р. Національна стратегія управління відходами до 2030 р. (далі – Стратегія), у якій знайшлося місце практично всьому, що можна було запозичити у західних партнерів та вигадати самотужки. Безперечно, серед того, що Стратегія вимагає розробити, прийняти, створити, впровадити чи модернізувати, є вкрай корисні та необхідні заходи. І їх достатньо. Але є й ті, які більше схожі на самоціль, «реформу заради реформи» або, можливо, на прагнення перекласти відповідальність на іншу «голову». Тобто на що завгодно, тільки не реальну спробу перелому ситуації на фронті поводження з відходами.
Один із показових прикладів – заплановане створення нової державної інституції, а саме центрального органу виконавчої влади з питань управління відходами (ймовірніше за все, у формі служби, хоча зараз про це нічого не говориться). У самій Стратегії таке рішення позиціонується як … інноваційне. Якщо вже говорити про інновації, то це не будь-які нововведення, а лише ті з них, що суттєво поліпшують якість (ефективність) тих чи інших процесів, технологій або умов життя людини. При цьому інноваційним за певних обставин може бути як підхід, спрямований на диференціацію системи органів державного управління, так і її інтеграцію. Водночас у будь-якому разі доцільно виходити з того, що наявна система органів і розподіл між ними функцій та повноважень (повноваження як сукупність прав та обов’язків державного органу кореспондують його функціям і закріплюються на їх виконання) є оптимальними, доки не буде доведено зворотне. Така презумпція не має нічого спільного з консерватизмом. Її головна мета – підтримувати імунітет механізму держави від «лихоманки» свавільних і непропорційних втручань.
Тепер ближче до піднятого питання. Основним донором функцій і повноважень для новоявленого центрального органу має стати Мінприроди, яке на теперішній час не лише формує, але й реалізує державну політику у сфері поводження з відходами. Згідно із Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» функції з формування цієї політики не можуть бути відчужені у Міністерства, тому згаданому органу залишається розраховувати лише на окремі функції щодо її реалізації (стосуються видачі ліцензій і дозвільних документів, ведення реєстрів, банків даних та ін.). Проте чи є сенс передавати ці функції, навіть не спробувавши підвищити ефективність їх виконання шляхом змін у структурі Мінприроди?
На сьогоднішній день у межах апарату Мінприроди утворені й діють: 1) управління поводження з відходами та екобезпеки, у тому числі відділ поводження з відходами (4 особи) та відділ екологічної безпеки (4 особи); 2) управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності, у складі якого є відділ оцінки впливу на довкілля (5 осіб), відділ дозвільно-ліцензійної діяльності та контролю (8 осіб) і відділ поводження з пестицидами та агрохімікатами (4 особи). Якщо виявляється, що потенціалу цих структурних підрозділів недостатньо, то чому б не піти на такий крок, як створення департаменту поводження з відходами з виокремленням у ньому трьох-чотирьох відділів, призначених для здійснення відповідних функцій і повноважень? Вочевидь, означений шлях є менш витратним як у плані часу, так і коштів державного бюджету.
Ще одна «темна» сторона центрального органу, появі якого Стратегія і проект Національного плану управління відходами до 2030 року відводять майже месіанське значення, – це зазіхання на «сферу впливу» регіональних державних адміністрацій. Дійсно, обсяг компетенції, яку повинно уступити Мінприроди, виглядає, м’яко кажучи, не солідно. Як же бути? – Насамперед, відібрати у адміністрацій повноваження щодо видачі дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами та реєстрації декларацій про відходи. Такий «оригінальний» вихід пропонує стаття 18 проекту закону України «Про управління відходами», винесеного Мінприроди на громадське обговорення у листопаді 2018 р. Варто наголосити, що масштаб завдання, вирішенню якого слугують відповідні повноваження, має все-таки територіальний вимір. Тому перекладання його на національний рівень означає безпідставне обтяження роботи дозвільної системи, а звідси - додаткові перешкоди для суб'єктів господарювання.
Нарешті, не буде зайвим поглянути й на досвід більшості розвинених країн, які побудували систему державного управління у сфері поводження з відходами за принципами компактності й консолідації (і не прорахувалися!). Так, у США й Данії основні функції та повноваження у цій сфері довірені агентствам з охорони навколишнього середовища, у Франції – Агентству з навколишнього середовища і управління енергією, у Фінляндії – Міністерству охорони навколишнього середовища, а у Швейцарії – Федеральному відомству з охорони навколишнього середовища.
А чим наше Мінприроди гірше?
- Фінансові вигоди від цифровізації: як скоротити витрати та покращити фінансову прозорість? Олександр Вернігора вчора о 11:31
- Будівництво на прибережній смузі: деталі розгляду скарги Павло Васильєв 15.03.2025 00:00
- Закон 12093: что следует знать о скидках на штрафы ТЦК Віра Тарасенко 14.03.2025 23:07
- Облігації у 2025: золота можливість чи пастка? Петро Цибуля 14.03.2025 13:23
- Drill, БЕБ, drill Євген Магда 14.03.2025 11:43
- Парламент підтримав "знижку мінус 50%" за порушення правил військового обліку Анна Даніель 13.03.2025 18:24
- Трагедія в Одесі в контексті Рішення ЄС: Де межа відповідальності держави? Дмитро Зенкін 13.03.2025 14:21
- Російське бачення "припиненння війни" Георгій Тука 13.03.2025 09:24
- Які поважні причини неприбуття до ТЦК та СП по повістці? Що треба знати? Віталій Соловей 13.03.2025 01:26
- Ринок автобусів в Україні у 2024 році та прогнози на 2025 рік Микита Гайдамаха 12.03.2025 22:33
- Ограниченно пригодные: кто должен пройти ВВК до 5 июня? Віра Тарасенко 12.03.2025 22:20
- Санкції з металом в голосі Євген Магда 12.03.2025 17:18
- Україна має підтримати прагнення Туреччини вступити в ЄС Любов Шпак 12.03.2025 15:48
- Зелене майбутнє України очима молоді у 2025 році Оксана Захарченко 12.03.2025 14:47
- Стосунки з собою Людмила Євсєєнко 12.03.2025 10:00
-
Боровся зі зросійщенням, конфліктував із Трухановим: що відомо про Дем'яна Ганула
10390
-
Трамп, Disney, Леді Гага: передбачення "Сімпсонів" — випадкові жарти чи сценарій нашого майбутнього
Життя 9786
-
Дніпро — це офіси, SOHO й ескортниці? Репортаж про життя міста під час війни
6635
-
Euractiv: У ЄС придумали, як обійти вето Угорщини та надати до 40 млрд євро Україні
Фінанси 6302
-
Citigroup попередив, що нафта нижче від $60 за барель підірве видобуток у США
Бізнес 5600