Малий хурал костогризів на моїй черешні

Світ навколо нас

Учора надвечір потрапив ненароком на верескливий малий пленум переполоханих і гамірливих… шпаків. Треба було закривати вуха…

Росте у моєму саду рання білоягідна черешня. Щорічно на останні два-три дні травня приходиться старт солодкосокого сезону і для людей, і для птаства. Я до того часу, з метою захисту врожаю від пернатих, накидаю мілкоокі рибацькі сітки на найжирніші гіляки деревини. А тут іще й не шукав, куди торік відклав у схрони сільця. Ягід, слава Богу, трохи вродилося, але вони ще вкрай зелені вони: без потреби і нам, і бучному, гомінкому птаству.

Тільки ж моє сімейство не бунтує під черешнею, що сонця мало було нинішньої весни, що на межу літа ми прийшли без спілих черешень, як це щорічно було раніше. А мої крилаті приймаки таке вчора витворяли, аж пси в окрузі з розуму сходили. Як повчав мене тямливий сусіда Броніслав Карлович, рік його уже немає, царство йому небесне, шпаки вельми організовані істоти. Живуть, годуються колоніями. У них на обліку кожна черешня регіону – від ранньоспілих, до пізньоягідних. А ще в них є летюча розвідка. Котра інформує ораву, крилату саранчу на рівень того, коли природа прошепоче: «Обідати подано!»

Схоже на те, що вчора був обліт авангарду костогризів, як цих крикливих літунів називають у народі, і вони отетеріли від того, що моя черешня ще зовсім зелена. Не готова стати шведським столом для їхньої орави. Що тут і жодної біло-червоної ягідки не видно. Що Іда тут іще не вколола собі пальчика. З того то, думаю, й учинився весь бучний рознос моєму листатому саду…

Ви, звичайно, запитаєте, яку я Іду маю на увазі. Так ось відомо, що в легенді про червоні ягоди саду є така притча. Буцімто колись садова малина була… білою. А Іда, яка годує Бога небес, грому і блискавиць Зевса, ненароком наколола свого пальчика об стовбур ожини. І краплина крові впала на малину. Кольорова ягода більше сподобалася Богу Богів і відтоді у нас все червоніє, лиш до саду навідується годувальниця Іда. До нас вона, либонь, іще не прилітала. А те, що сонця на небі всю весну не було, мовляв, просто відмовка…