Весілля у зеніті літа
Вийшла книга про знамениту оказію у Володіївцях на Поділлі.
Перейшов я, пані й панове, на… ягоди. Ось-ось вийде друком, уже в ротаційній машині стоїть, нова моя книга, озаглавлена «Під рясними вишнями». Обіцяли поліграфісти вручити мені до нинішнього Нового року - запашний, пашистий примірник твору. Але на самому фініші щось і десь у них явно застопорилося. Ой боюсь, що це у них може явно затягнутися через ці безконечні свята. Знаєте, як буває: за всю роботу їм наперед уже сплачено, гроші в кишені. Куди, власне, поспішати?! А тут же ж хочеться розгорнути нові палітурки, обдивитися, обнюхати все, бо вже начебто яєчко під курочкою, а вона, чубатурка, все не квокає та не кудкудакає. І з гнізда не сходить…
Тим часом нині вранці, ще лиш світ-зоря, телефонує Вадим Вітковський, голова Вінницької обласної письменницької організації. Вітає і не лише з прийдешнім Новоліттям у календарі, а й з новою книгою. Яка ж небачена радість! Іще з однією. Уже третьою для мене у 2019-му році. У травні в Тернопільській друкарні народилася книга «Великою журналістикою покликані», майже готова у друкарському верстаті - «Під рясними вишнями», про яку оповів вище, а сьогодні – 28 грудня 2019-го уродини нового твору. Видали цей останній літературний трактат ми з Вадимом Миколайовичем удвох, як співавтори. І називається він «Черешні цвітуть у серці…»
Той, хто розуміється на великій поезії, одразу скаже що це фраза з одного яскравого і ліричного вірша неповторного Євгена Маланюка. Написаний він у пору особливої закоханості великого поета в неперевершену красуню, згодом блискучу українську поетесу, майстра ліричної поезії Наталю Лівицьку-Холодну. Але то ми зайшли вже занадто далеко з вами, друзі. Бо вся історія в нашій книзі починається ще з того етапу, коли великої поетеси й у помині не було.
Кохалося двоє молодих людей. Народилися вони в один рік, в один місяць, в один день, в одну й ту ж годину, мабуть, і хвилину також. Звали їх Андрій Лівицький і Марія Ткаченко. Він родом з-під села побіля Золотоноші, вона із Жмеринки. Були київськими студентами. Революціонерами. Сподвижниками Миколи Міхновського, Андрія Жука, Симона Петлюри. Входили до складу київської «Молодої Громади». Боролися за самостійну, суверенну Україну. Переслідувалися царською охранкою. Задумали одружитися. Але батько Андрія, крупний землевласник і земський урядовець і говорити з ними не став. Поки, мовляв, не викинуть з голови політичної дурні. Батько Марії, жмеринський банкір, сказав, що його одного благословіння їм явно замало…
Почула те все старша сестра Марії – Неоніла. А вона вже була за матушку в одному із глибинних сіл Поділля.
«Ми вам зробимо весілля, - сказала рішуче. – А Ваня (мався на увазі її чоловік, сільський священник) вас повінчає… Приїжджайте у Володіївці…
А Володіївці, це село за Баром у бік Могилева-Подільського, поміж крутосхилів і вибалків, на березі епічної річечки Лядова, що тихо несе свої води до Дністра. Неподалік мізерної залізничної станції Копай, від котрої недалеко до селища Копайгород.
Ось там, у самому зеніті літа – 15 липня 1900 року, у місцевому храмі відбулося вінчання молодих, тієї ж доби і зіграли весілля. З Києва приїхав гурт студентської молоді, друзі Андрія та Марії. Прийшли і приїхали гості місцевого священника Івана Крижанівської і його дружини Неоніли, місцеві хлопці та дівчата, селяни. Здорово весели всіх місцеві музиканти.
Я про все це дізнався на початку нинішнього року з емігрантської літератури, в якій кохаюся. Буквально по крупиці зібрав усе відносно цієї події. На моє прохання, Український інститут національної пам’яті, провівши свої дослідження, видав своєрідний сертифікат на подію, підтвердивши, що такий факт з, як я його назвав, «заблукалим весіллям» справді мав місце в історІї. І я в ряді ЗМІ опублікував статті про незвичайне Володіївецьке весілля на початку минулого століття.

Так зовні виглядає нова книга...
Напевне, мені здорово повезло із тим, що я звернувся з пропозицією саме до свого колеги, старости вінницьких письменників Вадима Вітковського, запропонувавши йому спільними зусиллями, залучивши до того й керівництво області, громадськість провести в древніх Володіївцях реконструкцію давноминулого весілля. Себто, повторити його нині на новий лад. Нехай і через 119 літ, як випадало це нинішнього літа. Або ж 2020 року, коли виповниться круглоцифрих 120 років.
-Та що там чекати іще рік, - заперечив Вадим Миколайович, - треба кувати поки все гаряче. Завтра ж штурмую обласне начальство з проханням, щоб підключалися…
Нам добрим, надійним помічником у роботі став депутат обласної ради Володимир Григорович Крисько. Бойовий, активний, непосидючий, родом із села, що поруч із Володіївцями, всіх і все знає у тих краях, позаяк свого часу трудився головою Барської райради.
Про те розмашисте, сягнисте весілля, котре відшуміло 15 липня 2019 року, і яке до певної міри відтворило оказію 1900-го у древньому селі і по нині гомонить народ. Бо з’їхалось звідусіль на зовсім несакраментальне торжество стільки люду, словами не передати. Осіб, гадаю, поза триста...
Важливо, що живий і досить пристойно після облагородження до оказії виглядав старий храм. В ньому оформили ілюстровану фотовиставку документів про давніх молодого і наречену, про їхніх знаменитих дітей, які повелися після весілля над Лядовою. Місцевий люд і приїжджі, мабуть, уперше побачили колишнього жениха, а згодом члена Центральної Ради, міністра юстиції УНР, після загибелі у 1926 році в Парижі Головного Отамана УНР Симона Петлюри, президента УНР в екзилі Андрія Миколайовича Лівицького. Колишню наречену у Володіївцях – письменницю-мемуаристку Марію Варфоломіївну Ткаченко-Лівицьку. Їхню дочку – Наталю Лівицьку-Холодну, котрій геніальний український поет Євген Маланюк писав, що від її появи у його серці цвітуть черешні, сина Лівицьких – Миколу Андрійовича Лівицького, котрий свого часу, як і батько також обирався президентом УНР у вигнанні.
Я ж надзвичайно радий тому, що у справі письменницького розслідування доль славних учасників далекого-далекого торжества у Подільській глибинці мені трапився у співпідручні такий діяльній і активний чоловік, як Вадим Вітковський. Без нього, здається мені, не було б відтворення весілля у Володіївцях, і книжки б нинішньої не було. Просто була б моя стаття про ці події на сайтах соціальних мереж і у моїх блогах, і не більше. А це було б явно пів справи. Тому, велике спасибі за співавторство, Вадиме Миколайовичу! Нехай цвітуть у наших серцях Володіївецькі черешні про які у своїй книзі так гарно писала також молода із давнього весілля 1900 року пані Марія Ткаченко…
- Право на освіту і обов’язок захищати державу: як знайти баланс? Анна Даніель вчора о 10:22
- Велике крадiвництво № 4 Володимир Стус 20.06.2025 19:53
- Наша війна надовго.... Володимир Горковенко 20.06.2025 14:03
- Мезонінне інвестування в девелопмент: як не стати власником недобудови Роман Бєлік 19.06.2025 21:04
- Реформа ДПП як шанс залучити приватний капітал до відбудови Галина Янченко 19.06.2025 16:22
- Піксель на мільйони: історія про схеми, які не зникають Дана Ярова 19.06.2025 15:17
- Юридичні аспекти ЕДО: що варто врахувати бізнесу перед запуском Олександр Вернигора 18.06.2025 19:37
- Цифрова зрілість компанії: як зрозуміти, де ви зараз і що робити далі Станіслав Нянько 18.06.2025 16:02
- Міністерство мовчить. А небо – кричить Дана Ярова 18.06.2025 15:09
- Комплаєнс по-американськи: уроки для фінтех-стартапів, які хочуть вийти в США Микола Мироненко 18.06.2025 14:55
- Ціль – не ядерна програма, а режим Олег Вишняков 18.06.2025 12:24
- Множинне громадянство: що змінює новий закон і які ризики він несе Україні Кирил Іорданов 18.06.2025 12:07
- Зміни без змін: про новий фасад старої влади Любов Шпак 18.06.2025 11:19
- Там, де померла емпатія, проросла лють Дана Ярова 17.06.2025 15:30
- Що робити, якщо БЕБ прийшли з обшуком, а адвоката поруч немає: інструкція для бізнесу Богдан Забара 17.06.2025 14:28
- Середній вік материнства: які країни визначатимуть світову народжуваність у 2050 році 293
- Множинне громадянство: що змінює новий закон і які ризики він несе Україні 226
- Мезонінне інвестування в девелопмент: як не стати власником недобудови 120
- Проблема компенсації за землі, зайняті під оборонні споруди під час війни 96
- Цифрова зрілість компанії: як зрозуміти, де ви зараз і що робити далі 69
-
Дніпро – не мета. Пояснюємо, чому Росія рветься до Дніпропетровської області
63501
-
Втрати врожаю пшениці в Україні сягають до 100%. Аграрії звернулись до Шмигаля по допомогу
Бізнес 44101
-
"Джокер" без поняття. Як проводяться аукціони Прозорро.Продажі та чому Укрбуд треба віддати грузинам
Думка 17458
-
Якщо ви не йдете до ТЦК, то ТЦК йде до вас, або чому "бусифікація" – неминуча
Думка 11277
-
"Копнеш глибше – знайдеш амфетамін". Як живе Кривий Ріг – рідне місто президента – під час війни
10391