На кого нам плювати – на Папу Римського чи на Павла Клімкіна?

Аргентинець Хорхе Маріо Берґольйо, а коротше - понтифік Франциск раз-по-раз потрапляє в халепи, влаштовані московітами, тим самим привселюдно принижуючи Україну. Наш МЗС "гордо" й беззубо мовчить. Чому?

У пору радянської ідеологічноїшизофренії 5 травня було особливим святом – воно величалося днем комуністичної преси.Позаяк ніякої іншої періодики в СРСР просто таки не було. Найпам’ятніше з тогоминулого те, що вранці 5-го ми всі служителі пера з трепетом розкривали газетиі дізнавалися, хто ж цього року став (з повеління ЦК) черговим лауреатом преміїімені Ярослава Галана. Комуністичного журналістського кумира, себто далекогопрообраза нинішнього кремлівського Дмитра Кисельова. Найбільше Ярослав Галанбув знаменитим своїм зубодробним антирелігійним памфлетом «Плюю на Папу». Об’єктомплювка був, зрозуміло, Папа Римський. Комуністичний пропагандист бувпереконаним противником ідеї української державності, щосили прославляв такзвані переваги радянського способу життя в Західній Україні. Буквально глумивсявін над католицькою вірою. За що і поплатився життям. За офіційною версією йогонібито зарубали оунівці безпосередньо за робочим столом. Є твердження, що цебуцімто робота рук енкеведистів, які тим самим хотіли кинути тінь наукраїнських патріотів-націоналістів.

                Цяісторія пригадалася, як асоціація до того, що якраз нині побачив фото Папи Римськогоз колорадською георгієвською стрічкою на грудях. Виявляється, напередодні понтифікуїї вручив на площі Святого Петра в Ватикані депутат Державної Думи російськоїФедерації від КПРФ якийсь Дорохін. Папа Римський, не роздумуючи почепив тедрантя собі на груди і пішов з ним поміж люди.

                Георгієвськастрічка – це символ російського фашизму, який тягнеться кровавим слідом відвищих есесівських чинів, які носили її з погордою в оточені Гітлера, від власовців,котрі під цими знаменами нещадно знищували все українське, до нинішніхголоворізів, які вбивають наших громадян у Донбасі, і поклоняються «колорадським»кольорам. Під цими прапорами було анексовано наш Крим. Одне слово, георгіївськеганчір’я - це емблема московітської неспровокованої агресії, котра лякає своєю невмотивованістюуже весь цивілізований світ. В українців вона викликає цілком закономірнийфізіологічний процес – плюнути на цю гидоту.

                Невжевідтак і на Папу Римського, який уже вкотре, довіряючись кремлівськимпропагандистам, на очах всього світу потрапляє в дивні халепи. Ще не забувсяним підписаний (12 лютого ц.р.) спільний з головним московським попом Кирилом(Гундяєвим) документ у Гавані, де чорним по білому занотовано, коли Ватиканфактично підтримує агресію Росії щодо України. Це викликало замало не бунт усередовищі УГКЦ – читайте тут. Яктаке бачити і чути нашим католикам, патріотам України, й пояснити важко.Неймовірна ганьба в лоні католицької церкви.

                Щовеликий римський начальник робить раз-по-раз нерозсудливі, подеколи навітьавантюристичні  кроки щодо України все-такинайбільша вина, мабуть, нашого зовнішньополітичного відомства. Бо тут побутуютьжитієм, геть відірваним від реалій. Я чомусь переконаний у тому, що післяпідписання 26-го провокативного пункту пакту Франциска-Гундяєва, українськийМЗС не випустив і пари з вуст на кшталт гнівного і справедливого осудумосковсько-римського церковного циркуляру. Міністр Павло Клімкін якраз цієїпори водив хороводи під марш Мендельсона в установах з записів громадянськогостану, хіба йому було тоді до ксьондзо-попівських стосунків? Хоча насправдісправа стосувалася оцінки двома найбільшими світовими церквами нашої справедливоїборотьби за суверенітет і незалежність Вітчизни. Проморгали у зовнішньополітичномувідомстві час поставити Ватикану на вид його поклоніння перед кремлівськимифашистами. Тепер, панове начальники, цілуйте ручку Папі Римському з георгіївськоюстрічкою на пузі…