Право на житло

Взагалі то в нашій країні спотворене розуміння того, як держава має забезпечувати реалізацію права громадян на житло, через що багатьом з нас доводиться поневірятися, марно сподіватися та вірити у неможливе.

Взагалі то в нашій країні спотворене розуміння того, як держава має забезпечувати реалізацію права громадян на житло, через що багатьом з нас доводиться поневірятися, марно сподіватися та вірити у неможливе.

А почалось все з радянських часів, однак не закінчилось й досі: на сайті законодавства Верховної Ради України знаходимо чинний документ – Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік від 1981 року. І він такий, чинний з тих часів, не один. Що це? Сподівання профільного міністерства на те, що РФ переможе і СРСР відновиться? Але, наразі, не про те, а про систему забезпечення житлом і що з цією катастрофою маємо робити.

Першопричина – нереформована радянська система забезпечення житлом

Система забезпечення житлом в СРСР виглядала наступним чином.

Стаття 44 Конституцій СРСР передбачала право громадян на житло. Воно забезпечувалось “розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги”.

За основами житлового законодавства Союзу РСР громадяни СРСР мають право на одержання у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів на праві безстрокового користування. Звичайно – ніякого права власності, бо що це за радянська людина із власним житлом.

Принцип “кожному по потребам” в дії.

Як-ніяк реалізація цього права мала місце, спираючись на соціалістичну систему господарювання, бо доходи, надприбутки та власність була цілком державна і держава виділяла кошти зі своїх активів на окремі потреби своїх громадян, зокрема на житло.

Як показала історія - радянська соціалістична система була не робоча, і в кінцевому результаті - маємо черги довжиною в життя.

Перехідний період

У 1996 році приймається Конституція України, якою щодо житла встановлюється: кожен має право на житло; держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Тобто, кожен громадянин, незалежно від рівня доходу, має право жити в нормальних умовах “тут і зараз”, забезпечити це – обов’язок держави. При цьому, ніякого безкоштовного державного забезпечення житлом.

Нажаль, тема забезпечення державою безкоштовним житлом стає засобом корупційної наживи для багатьох. З прийняттям Конституції мали б бути розроблені законодавчі заходи і програми щодо можливості його придбання, будівництва та оренди. Практично ж - нічого не розроблялось, лише й надалі мусолився древній радянський Житловий кодекс.

На даний момент, для прикладу, стаття перша діючого Житлового кодексу звучить (дослівно): “Відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСРгромадяни Української РСР мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.” Жахливим є те, що в діючому законодавчому акті вільної, незалежної України задекларована стаття Конституції СРСР. Так ми залишились з державним наданням житла без фінансових ресурсів на це, із системою, що суперечить Конституції України.

Мабуть потрібен був перехідний перехід до ринкових форм забезпечення, бо в чергах на житло перебували практично всі. Однак, цей перехід дещо затягнувся, зокрема, через побоювання викликати соціальне невдоволення. При цьому, ніхто ж не пояснив людям, що перебування в черзі є марною надією і найкращий вихід - ввести дійсно працюючі програми забезпечення житлом, при існування яких кожен, незалежно від рівня достатку, мав би можливість придбати житло. Хоча, для думаючої людини, вибір між нездійсненною мрією отримати від держави безкоштовно квартиру років через 70 і самостійно придбати за сприятливих умов здається зрозумілим. Таким чином, через систему забезпечення житлом, держава на сьогодні маніпулює своїми громадянами.

Ринкові підходи до забезпечення житлом

Ринковий підхід не означає, що держава відсторонилася від житлових проблем своїх громадян і передала все на вирішення вільного ринку. Насправді, підходи розвинутих країн з ринковою економікою можна відслідкувати у наступних документах.

Загальна декларація прав людини передбачає: кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставин.

Європейська соціальна хартія визначає: кожна людина має право на житло; з метою забезпечення ефективного здійснення права на житло Сторони (країни-підписанти) зобов'язуються вживати заходів, спрямованих на:

1) сприяння доступові до житла належного рівня;

2) запобігання бездомності та її скорочення з метою її поступової ліквідації;

3) встановлення на житло цін, доступних для малозабезпечених осіб.

У розвинених країнах існує наступна система забезпечення своїх громадян житлом. Житло поділяється на категорії: соціальне житло – для незаможних і надається в дешеву оренду; доступне жило – для малозабезпечених і купується на пільгових умовах та за підтримки держави та комерційне житло - для всіх інших. Враховуючи рівень доходів громадян розвинених країн, купівля комерційного житла - це основний спосіб вирішення житлового питання, тому фінансування цього напрямку для держави не є катастрофічним.

Україна ж має катастрофу, як через низькій рівень життя громадян, так і через проблематику нездійсненних реформ. Насправді, перехід від радянської системи забезпечення житлом не унікальна українська проблема – з цим стикались та ефективно вирішували країни колишнього радянського союзу та його сателіти.

Цікавим є досвід Польщі. Реформування системи забезпечення житлом розпочалося у 1994 року з прийняттям Закону про право власності на житло (Ustawa o wlasnosci lokali, 1994). Приватизація житла в Польщі не була безоплатною – громадяни мали сплатити три відсотки вартості житла. Приватизація розпочала процеси у житловій реформі, які базувалися на ринкових принципах. Результатом розвитку вільного ринку житла є його приватизація, а також збільшення можливостей придбання квартир у власність через систему податкових пільг в 90-х, а сьогодні через систему субсидій до іпотечних кредитів. З іншої боку, розвиток соціального житлового фонду реалізується через спеціальні установи - товариства соціального будівництва, що надаються соціальне житло в дешеву оренду. Також існують системи соціального та муніципального будівництва, на фінансування яких надаються відповідні кошти з державного бюджету до муніципалітетів, які реалізують у різних формах таке будівництво. Об’єкти цього будівництва, а також будинки, що належать товариствам, формують житловий фонд, в якому квартири здаються в оренду для некредитоспроможних громадян, а також для людей, які взагалі не мають жодних шансів на будь-яке забезпечення своїх житлових потреб. На допомогу у формі житлових субсидій можуть сподіватися самі бідні мешканці, в яких навіть не вистачає коштів на оплату оренди і утримання житла.

В цілому, від практики надання житла безкоштовно в розвинених країнах відмовились негативні соціальні наслідки.

Що має бути сьогодні в Україні

Для України конче необхідно замінити діючий Житловий кодекс Української РСР, відмовитись від обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, від безкоштовної роздачі житла та розробити низку реальних програм забезпечення житлом.

Мінрегіонбуд мав би ночами на спати, намагаючись вирішити житлову проблему громадян України та перероблювати Житловий кодекс Української РСР. Звичайно цього не відбувається, як не відбувається ніяких реформ у цій сфері.