Еволюція "дисциплінарки" як передумова розвитку банкрутства
Метою дисциплінарних проваджень має стати розвиток процедур банкрутства в цілому, а відтак – і економічних процесів в державі
Відкритість та бажання змін.
Ось ці два ключові аспекти я б виділив після нещодавньої презентації Аналізу застосування заходів дисциплінарної відповідальності арбітражних керуючих, проведеної на базі проєкту Pravo-Justice.
Очевидно, що після прийняття Кодексу з процедур банкрутства змінилося не лише чинне законодавство, але й змінилися вимоги до професії арбітражного керуючого, порядку та меж дисциплінарного та судового контролю, етичних норм та правил.
За ці два роки Дисциплінарною комісією (ДК) були напрацьовані не лише статистичні показники, але й розуміння слабких місць «дисциплінарки». І от найбільш показовим і є той факт, що і сама спільнота арбітражних керуючих, і Міністерство юстиції, і міжнародні партнери впевнені в тому, що вдосконалення діяльності ДК – це не про конфлікт, а про вирішення справи. Що метою дисциплінарних проваджень має стати розвиток процедур банкрутства в цілому, а відтак – і економічних процесів в державі теж.
Причому я б говорив саме про еволюцію, а не революцію змін, бо дисциплінарна комісія й так працювала «на відмінно». Наприклад, за 2021 р. зі 116 рішень тільки 6 оскаржують. За результатами 2020 р. 56 арбітражних керуючих було притягнено до дисциплінарної відповідальності, з яких 14 осіб оскаржували рішення ДК, але було отримано тільки 1 судове рішення. Тобто ДК працює ефективно. Але це, скоріше за все, просто щасливий випадок для арбітражних керуючих, бо прогалин, де б ДК потенційно могла б «спіткнутись», вистачає. Це і статус самої комісії, і порядок оскарження її рішень, і залежність (вимушена, тимчасова, тим не менш вона є) від волі Міністерства юстиції – все це виклики, які й досі стоять перед професійною спільнотою.
І тому вдвічі приємно, що Національна асоціація арбітражних керуючих спільно з Міністерством юстиції разом бажають і можуть запропонувати чітку та зрозумілу стратегію реформування дисциплінарного контролю. Тим більше, що у неформальній бесіді з представниками Мінюсту знову прозвучала теза про те, що регулятор аж ніяк не проти передати «дисциплінарні» повноваження до НААКУ, були б тільки відповідні правильні кроки з боку спільноти та законодавця.
За результатами звіту, що б відмітив особисто я.
Перше. Дійсно, назріло питання реорганізації Дисциплінарної комісії у незалежний орган (окрему юридичну особу), який має діловодство, сайт, самостійно готує та публікує прийняті протокольні рішення. Наразі правова конструкція та правовий статус ДК є незрозумілими, адже Комісія навіть не є підрозділом Мін’юсту. Це питання залишається неврегульованим у законодавчому полі. Як наслідок, оскарження рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності стало підвідомчим адміністративним судам, а за логікою – ці справи є виключно «господарськими». Тим більше, що наразі ДК не може бути навіть «нормальним» відповідачем у процедурах судового оскарження рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Ще один аспект: необхідно все ж вирішити питання фінансування ДК - або за рахунок державного бюджету, або за рахунок НААКУ, або спільно.
Такий правовий статус Дисциплінарної комісії буде відповідати найкращому досвіду саморегулювання у незалежних професіях, а також міжнародному досвіду, зокрема досвіду Франції. Дисциплінарна комісія у цый країні – це незалежний самостійний орган, який не залежить від Мін’юсту. Ця комісія не є судом, але виступає в ролі суду. Кожні три роки Дисциплінарна комісія проводить інспекції ліквідаторів та судових адміністраторів. Для цієї перевірки залучають професійних аудиторів. Що стосується прийняття рішень, то не існує певних критеріїв, а ситуації вирішуються в залежності від обставин.
Але не треба весь час «кивати» на закордон, у якості прикладу ефективної роботи Дисциплінарної комісії у вигляді окремої юридичної особи може і має бути багаторічний досвід української адвокатури. Певні моделі адвокатського самоврядування позитивно впливають на дисциплінарну практику та можуть бути імплементовані в тому чи іншому форматі у законодавство, що регулює притягнення до дисциплінарної відповідальності арбітражних керуючих. Наприклад, розгляд дисциплінарних справ та притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності здійснюється безпосередньо органом адвокатського самоврядування – КДКА, яка за своїм юридичним статусом є окремою юридичною особою (див. п. 10 ст. 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Друге. Потрібно змінювати й саму процедуру перевірок. Не можу не погодитись з експертами, що сучасна процедура притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності є надмірно громіздкою. Чому протоколи ДК необхідно затверджувати наказами Мінюсту – наразі не пояснить ніхто. Бо єдиний аргумент про те, що «хто надає право на професію, той має виключну компетенцію на позбавлення такого права», не витримує критики. Адже в процедурі доступу до професії арбітражного керуючого, етап видання Міністерством юстиції відповідного наказу є виключно формалізацією рішення кваліфікаційної комісії арбітражних керуючих.
Тож фактична наявність двох рішень про застосування дисциплінарного стягнення є не тільки невиправданою та недосконалою, але й такою, що потребує законодавчих змін. Оскаржуватись має тільки рішення ДК.
І нарешті останнє, і, якщо чесно, головне: а за що саме «карають» арбітражних керуючих?
Прикро зізнаватись, але у законодавстві про банкрутство дисциплінарна відповідальність не має достатнього та чіткого правового визначення видів дисциплінарних проступків (для прикладу п.3 ч.2 ст.19 КУзПБ), хоча зміст дисциплінарних проступків може визначатися виключно законом. Зазначений висновок базується на положеннях пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, а також на практиці застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При тлумаченні закону неприпустимим є використання розширеного тлумачення конструкції закріплених у ньому дисциплінарних проступків. Таке тлумачення підриває принцип правової визначеності, а отже суперечить ст. 8 Конституції України та порушує гарантії, які надає право на професію ст. 8 Конвенції.
Порушення, що виявлені у результаті перевірок та матеріали щодо яких направлені на розгляд Дисциплінарної комісії, здебільшого класифікуються органами проведення перевірок як «грубі порушення». Саме такі порушення зазвичай є підставою для позбавлення права діяльності арбітражних керуючих. Але чіткого визначення і переліку грубих порушень в нормативно-правових актах не міститься. Більше того, в Україні не існує кодексу, статуту, збірника дисциплінарних правил та норм. Ані Кодекс України з процедур банкрутства, ані Порядок здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих, затверджений наказом Міністерства юстиції України 06 грудня 2019 року № 3928/5, ані Кодекс професійної етики арбітражних керуючих не містять унормованого переліку дисциплінарних проступків (порушень, грубих порушень), регламентації конкретного дисциплінарного провадження для відповідних порушень та встановлених санкцій за скоєння цих порушень.
Тож однозначно підтримую ідею (не лише як депутат, але і як головуючий Робочої групи з питань банкрутства) про запровадження градації та унормування видів дисциплінарних проступків за ступенем вини арбітражного керуючого, ступеня тяжкості проступку, системності здійснення порушень, об’єктивної можливості виконати конкретне розпорядження та розміру нанесеної шкоди.
- Скандал з мобілізацією на Буковині: багато питань та шокуючі зізнання Дана Ярова вчора о 19:06
- Коли справедливість перестає бути спільною мовою Андрій Мазалов вчора о 18:00
- Ліміт 10% у закупівлях електричної енергії: чому позиція ВС є дискусійною? Віталій Булат вчора о 15:41
- Освітня реформа: діти без освіти чи освіта без дітей? Любов Шпак вчора о 15:09
- Професія, якої не вчать: як закупівельникам здобути знання? Дмитро Соловей вчора о 11:37
- Скасування Господарського кодексу України. Головні положення змін Павло Пирков вчора о 11:13
- CBAM ЄС: як українському бізнесу підготуватись до вуглецевого кордону у торгівлі Ростислав Никітенко вчора о 09:20
- Євроінтеграція, права людини та ЛГБТІК+: виклик для України та історичне вікно можливостей Анастасія Чеботарьова 07.06.2025 19:28
- Форензик у бізнесі: інструмент викриття шахрайства, повернення активів і контролю Артем Ковбель 07.06.2025 18:03
- 5 путінських олігархів остаточно програли суд ЄС щодо санкцій Володимир Горковенко 07.06.2025 11:01
- Instagram-усмішка, яка шкодить. Що не розповідають ті, хто рекламує вініри Анастасія Опанасюк 06.06.2025 19:23
- Пончо, які роблять бійців невидимими для ворожих тепловізорів – історія, що затягнулася Дана Ярова 06.06.2025 15:44
- Як новий закон змінює правила повернення майна у добросовісного набувача Віктор Сизоненко 06.06.2025 14:51
- Лояльність клієнтів на основі ШІ: відчуття приналежності, що виходить за межі транзакцій Андрій Волнянський 06.06.2025 10:40
- Чоловіча пластика без табу: від повік до інтимної зони Дмитро Березовський 05.06.2025 16:02
- Фінанси: зовнішня чи внутрішня опора? 541
- Що відбувається з будівельними ліцензіями на ринку України? 316
- Особисті заощадження під час війни: чому важливо продовжувати інвестувати 130
- Реформа лісової галузі: коли чесні правила не для всіх 119
- Instagram-усмішка, яка шкодить. Що не розповідають ті, хто рекламує вініри 81
-
Путін готує засідання Ради безпеки – якими є вірогідні сценарії його дій
Думка 28536
-
Батьківський контроль та емоційний тиск – як не зламати довіру дитини
Життя 3928
-
Збройовий експорт на мільярди: між монополією, корупцією та потребами фронту
Бізнес 3688
-
"Ледь дітей не їдять": чи варто боятися "бійцівських" собак – історія амстаффа Сема
Життя 3276
-
Біткоїн на чорний день: як країни формують крипторезерви перед кризами
Думка 3231