Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
27.03.2019 12:11

Чи можна відмовити інспектору праці у наданні договорів ЦПХ?

Адвокат з податкових питань

Що таке договір ЦПХ? Навіщо він потрібен? Які ризики під час перевірок Держпраці?

Допоки триває «боротьба» ганьба органів Держпраці з неоформленими трудовими відносинами, а штрафи за кожного працівника, допущеного до виконання роботи без укладення трудового договору, залишаються захмарними, актуальним є питання законності застосування договорів цивільно-правового характеру, так званих у колах інспекторів та бухгалтерів - «договорів ЦПХ» або «ЦПД».

Що ж воно таке?

Договір цивільно-правового характеру або цивільно-правовий договір – це фактично будь-який з договорів, що укладено між сторонами згідно із положеннями цивільного законодавства. З фізичною особою це може бути як майже будь-який з понаіменованих в Книзі п’ятій Цивільного кодексу України, так і змішаний, який містить ознаки кількох договорів, ба більше – взагалі прямо не визначений у Цивільному кодексі за принципом свободи договору, визначеним ст. 6 Цивільного кодексу України.

Фактично ж на практиці це зазвичай, договори підряду, надання послуг. Особливо обережні бухгалтери пропонують все ж таки розміщувати на договорі гордий заголовок «Цивільно-правовий договір». Так безпечніше.

Чому договори ЦПХ потрібні?

Насправді, незважаючи на поширену думку, що договори ЦПХ застосовуються виключно для мінімізації оподаткування, часто таке твердження є хибним.

Справа в тім, що правове регулювання трудових відносин латаним-перелатаним Кодексом законів про працю 1971 року випуску наразі вже зовсім не відповідає реаліям ринку праці.

Зараз роботодавець, потребуючи виконання роботи чи надання послуги, хоче за певну вартість отримати від працівника певний результат, і йому байдуже на графік роботи, за яким це зробить працівник, та колір його шкарпеток. І так само часто після виконання цієї певної роботи, надання послуги (завершення проекту), роботодавець більше не потребує такого працівника. Вписати такі відносини у трудове законодавство вкрай важко, оскільки постають питання мінімальних зарплат, гарантій щодо тривалості робочого часу, звільнення за результатами завершення роботи та безліч інших.

Наведу приклад. Будівельній компанії на певному обєкті необхідно виконати художній розпис фасаду.

Звісно, побачивши та оцінивши роботи майстра розпису, компанія хоче, щоб саме він особисто виконав цю роботу.

Роботу слід виконати за допомогою фарби, наданої замовником-будівельною компанією, оскільки компанія зобовязана дотримуватись проектних вимог щодо будівельних матеріалів.

Роботу слід виконати у визначений строк, проте із дотримання графіку пропуску на територію будівельного обєкта: з 08.00 до 20.00.

При цьому, роботодавцеві байдуже, коли саме, майстер буде виконувати роботу в межах строків та графіку, у що він буде вдягнений і головне – після завершення робіт на обєкті компанія більше не потребуватиме послуг майстра з розпису.

В даному випадку правовідносини є суто цивільно-правовими і не доцільно укладати трудовий договір для залучення майстра за таких обставин.

Чому договори ЦПХ небезпечні?

Водночас, не секрет, що існують певні негласні критерії, за якими органи Держпраці, хутко перекваліфіковують договори цивільно-правового характеру на трудові, не забуваючи застосувати штраф у розмірі 30 мінімальних зарплат за кожного працівника, що працює за таким договором. У прикладі, наведеному вище, як раз наявні щонайменше чотири ознаки, за якими Держпраці вважає цивільно-правовий договір таким, що приховує трудові відносини: особисте виконання роботи, визначене місце роботи, матеріали замовника та дотримання певного графіку роботи.

Нещодавно на сайті Міністерства соціальної політики України навіть з’явився законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав працівників та протидії застосуванню незадекларованої праці» (https://www.msp.gov.ua/projects/401/), яким запропоновано узаконити ці напрацьовані спільною нелегкою працею органів податкової служби та Держпраці критерії. Наявність трьох із них пропонується зробити достатньою підставою для визнання відносин трудовими, що, відповідно, тягне за собою накладення штрафів, якщо відносини були оформлені інкаше. Законопроект наробив чимало галасу, оскільки одразу порушує стільки презумпцій, прав та свобод, що від такої «майстерності» законотворця захоплює дух.

Поки зазначений плід законотворчості залишається на стадії обговорення маємо судову практику, яка встановлює відсутність у державного інспектора Держпраці повноважень на власний розсуд тлумачити умови цивільно-правових договорів, визнавати їх укладення недійсними та надавати їм статусу трудових. (постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року справа №804/7711/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74758099)

Давати чи не давати?

Під час перевірок та інспекційних відвідувань в усних або письмових вимогах інспектора Держпраці про надання документів часто можна побачити у переліку документів, що вимагаються, «договори ЦПХ» або «ЦПД».

Чинне законодавство не містить визначення поняття «договори ЦПХ», власне, як «ЦПД».

Оскільки документ, який вимагається, не визначено чинним законодавством, то це саме по собі є обставиною, що може бути підставою для відмови у наданні такого документа.

Якщо ж інспектор знає, як розшифровується «ЦПХ» :) та зазначає у вимозі саме «договори цивільно-правового характеру», то у відповідь можна зазначити наступне.

Укладення та виконання таких договорів врегулювано нормами цивільного законодавства. Це всі договори про постачання товарів, виконання робіт, надання послуг, укладені як з фізичними, так і з юридичними особами на основі принципу свободи договору та визначення всіх його умов, визначеного ст. 627 Цивільного кодексу України.

До таких договорів не застосуються положення Кодексу законів про працю та іншого законодавства з питань праці, враховуючи характер правовідносин сторін – цивільно-правовий.

При цьому, Державна служба України з питань праці (Держпраці), згідно із п. 1 Положення «Про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов’язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Аналогічні повноваження визначено і Положенням про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340.

Виходячи із визначення, що міститься у статті 4 Кодексу законів про працю, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Оскільки Цивільний кодекс України та інші акти цивільного законодавства, що складають правову основу укладення договорів цивільно-правового характеру, не належать до актів законодавства, прийнятих відповідно до Кодексу законів про працю, то вони не належать за законодавства про працю, а отже, органи Держпраці не уповноважені контролювати їх дотримання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, вочевидь, вимога інспекторів Держпраці про надання договорів цивільно-правового характеру в межах перевірок та інспекційних відвідувань виходить за межі наданих їм повноважень, і відмова суб'єкта господарювання у їх наданні не може визнаватись необґрунтованою.

Викладене є авторською думкою, заснованою на узагальненні матеріалу та професійного досвіду і не може вважатися юридичною, адвокатською консультацією, роз’ясненням з правових питань, наданням правової інформації  тощо. Будь-яка ситуація є індивідуальною та потребує вивчення обставин та документів для прийняття правильного рішення.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи