Реалії та проблеми підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції

У статті описано реальний стан справ щодо роботи підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції.

У попередній статті «Яким має бути антикорупціонер?!» окреслено певний орієнтир, своєрідний взірець та дещо ідеалізоване бачення прагнень зразкового антикорупціонера (що межує з Утопією).

Нажаль реальна ситуація у сфері запобігання та виявлення корупції далека від ідеалу, тому і з’явилась ця стаття.

Передусім наголошу, що підрозділи з питань запобігання та виявлення корупції та особи, відповідальні за виконання антикорупційної програми, насправді абсолютно не захищені від свавілля керівників. На таких фахівців покладено весь тягар відповідальності за будь-які порушення антикорупційного законодавства в державному органі чи на підприємстві (і саме їх завжди роблять винними).

Як ілюстрація: Ситуація: проґавив якийсь працівник вчасно подати декларацію. І хто винен? Звісно – антикорупціонер, бо не забезпечив належної роз’яснювальної роботи.

Зумовлений розвиток подій: антикорупціонер виконав свій обов’язок – повідомив до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) про невчасне подання декларації, тобто «про виявлений факт вчинення порушення, пов’язаного з корупцією». І що? Все – стосунки з ґавою зіпсовано на завжди. Для колег антикорупціонер миттєво перетворився на «негідника, який своїх здає та виносить сміття з хати»; «поганого хлопця, що заважає працювати».

Реальність: існує стаття 172-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) «невжиття заходів щодо протидії корупції». Кому цікаво (?), що перевіряльники з НАЗК чатують та прискіпливо  відшуковують хоч якісь порушення у роботі антикорупціонера – аби витворити черговий припис, заради покращання статистики антикорупційної діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК).

Аби орієнтуватись на полі антикорупційної діяльності та зрозуміти важелі впливу на антикорупціонера варто звернутись до законодавства.

 На сьогодні до антикорупційних посад в Україні належать:

1. Особи з питань запобігання та виявлення корупції;

2. Особи, відповідальні за реалізацію антикорупційної програми юридичної особи – Уповноважені.

Особи з питань запобігання та виявлення корупції – діють відповідно до Типового положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції, затвердженого постановою КМУ від 04.09.2013 № 706, у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, територіальних органах ЦОВВ, місцевих державних адміністраціях, підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери управління зазначених органів виконавчої влади. 

Діяльність Уповноважених унормовано статтями 61-64 Закону України «Про запобігання корупції» (ЗУ «ПЗК») та Антикорупційними програмами юридичної особи.

Особа, відповідальна за реалізацію антикорупційної програми юридичної особи (далі – Уповноважений) – діє на державних, комунальних підприємствах, господарських товариствах (у яких державна або комунальна частка перевищує 50 відсотків), де середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує сімдесят мільйонів гривень.

Також Уповноважені мають функціонувати в юридичних особах, які є учасниками попередньої кваліфікації, учасниками процедури закупівлі, відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» (!), якщо вартість закупівлі товарів, послуг, робіт дорівнює або перевищує 20 мільйонів гривень.

(Тут немає помилки – саме Закон України «Про здійснення державних закупівель», який втратив чинність (!). Мабуть Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) неспроможне забезпечити приведення частину 2 пункту 2 статті 62 ЗУ «ПЗК» у відповідність до чинного (з 25 грудня 2015 року) Закону України «Про публічні закупівлі»).

Взагалі не внормовано на державному/законодавчому рівні діяльності антикорупційних підрозділів в органах місцевого самоврядування, державних органах, які не є органами виконавчої влади, та у господарських товариствах (які не підпадають під дію частини 2 статті 62 Закону України «Про запобігання корупції» (ЗУ «ПЗК»)). Отже, організація антикорупційної діяльності у таких суб’єктів залежить від бажання (свідомості, зацікавлення) керівника. Тобто на власний розсуд керівник може утворити та ліквідувати антикорупційний підрозділ.

Попри справедливу критику діяльності/бездіяльності Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) варто відзначити, що доволі цікавим та корисним керівним документом у сфері антикорупційної діяльності є Методичні рекомендації щодо діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції, затверджені рішенням НАЗК від 13.07.2017 № 31.

Проте цей методичний документ має суттєву ваду – відсутність юридичної сили.

Рекомендаційний статус документа дозволяє безкарно ігнорувати його положення, застосовувати вибірково та припасовувати до певних інтересів.

 В частині захисту осіб з питань запобігання та виявлення корупції та Уповноважених наше законодавство також недосконале.

Приписи пункту 10 Типового положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції та пункту 2 частини 5 статті 64 Закону України «Про запобігання корупції» (ЗУ «ПЗК») у не захищають антикорупціонера від свавільного звільнення, а (радше навпаки) –засвідчують залежність антикорупційних посад від волі особи, уповноваженої призначати/звільняти.

Керівник органу виконавчої влади може ліквідувати (скоротити) підрозділ з питань запобігання та виявлення корупції, а натомість, наприклад, – запровадити посаду головного спеціаліста з питань запобігання корупції. Так само на власний розсуд та на догоду своїм інтересам керівник може знову утворити підрозділ з питань запобігання та виявлення корупції. При цьому не обов’язково головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції переможе у конкурсі на відповідну посаду у цьому підрозділі. Очевидно, що керівники підприємств також можуть розігрувати подібні комбінації.

Також антикорупціонера легко приборкати фінансовим аргументом. Адже на грошові виплати, надбавки, премії безпосередньо впливає суб’єктивне рішення керівника.

Не маю мети заглиблюватись у ганебне розмаїття методів тиску на  антикорупціонера, спрямованих на викорінення будь-якого бажання виявляти ініціативу та виконувати власні обов’язки щодо запобігання корупції у діях впливових осіб.

 Для подолання проблем у роботі антикорупційних підрозділів (і відповідних працівників) та вдосконалення антикорупційного законодавства, як мінімум потрібно:

1. Затвердити (обов’язкові до виконання!) критерії визначення штатної чисельності підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції.

2. Запровадити обов’язкове погодження структури та штату підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції з вищим органом управління.

3. Розробити запобіжники від свавільного впливу на антикорупціонера (зокрема – безпідставного звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності), наприклад шляхом погодження таких заходів з вищим органом управління.

4. Забезпечити гідну оплату роботи працівників антикорупційних підрозділів; встановити Уповноваженому посадовий оклад на рівні ставки першого заступника керівника підприємства (підприємство матиме більше користі від гарної роботи антикорупціонера, ніж від діяльності деяких інших працівників).

5. Призначати та звільняти Уповноваженого лише за рішенням Наглядової ради підприємства.

6. Зафіксувати у законодавстві порядок безпосереднього (прямого) підпорядкування Уповноваженого Наглядовій раді підприємства.

Цей перелік першочергових, обов’язкових, принципових, базових (а також доцільних та бажаних) умов для організації належної антикорупційної роботи підрозділів (та ефективного виконання посадових завдань кожним антикорупціонером) можна доповнювати, розвивати та конкретизувати, але залишимо цю тему для окремої статті.

До наступної зустрічі у нашій імпровізованій читальні для чесних та небайдужих.