Пандемія пандемією, а обмеження прав за розкладом

Декілька слів про те, що приховують нові закони-запобіжники поширення коронавірусної хвороби

Понеділкове позачергове засідання Верховної Ради стало найбільш відомим змінами до бюджету. Але набагато більше вплинути на суспільство  можуть чергові запобіжники поширенню коронавірусної хвороби.

На цей раз змінили закон "Про захист населення від інфекційних хвороб". Метою змін, відповідно до пояснювальної записки, є “покращення якості та доступності медичної допомоги в умовах пандемії коронавірусу, гармонізації українського законодавства з сучасними тактиками протидії поширенню хвороби”. Але самі зміни — зовсім про  інше.

Зокрема, в ухваленому законі пропонується:

- законодавчо визначити поняття “самоізоляція” та “обсервація”;

- щоб Кабмін у рішенні про введення карантину міг встановлювати підстави та порядок обов’язкової самоізоляції, перебування особи в обсервації, госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я;

- щоб місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування могли встановлювати особливий режим в’їзду, виїзду та контрольно-пропускні пункти не лише на території карантину, але й в окремих адміністративно-територіальних одиницях;

- на період карантину та на 30 днів після нього дозволяється необмежена обробка персональних даних без згоди на це особи.

У чому проблема? Їх щонайменше декілька.

По-перше, карантином можна змусити людей сидіти дома. В умовах пандемії коронавірусу це виглядає як непогана ідея, адже багато людей чомусь не хочуть лишатись у домівках заради власної ж безпеки.

Але тепер рішення про карантин може стати небезпечним для прав громадян. Наприклад, у разі протестів можна змусити певну категорію активних громадян самоізолюватись. Якщо ж когось це не буде влаштовувати, то його може заспокоїти загроза отримати штраф від 17 до 34 тисяч гривень.

Не зайвим буде нагадати, що подібні обмеження прав людини, відповідно до Конституції, можуть вводитись лише у разі надзвичайного стану.

По-друге, повноваження встановлювати особливий режим в’їзду, виїзду та контрольно-пропускні пункти в окремих областях, районах, містах, селах чи селищах, де ще не оголосили карантин. 

Наразі такі обмеження можна вводити лише там, де оголосили карантин. Якщо ж в області чи місті карантину немає, навіщо вводити такі обмеження?

Ба більше, ці повноваження сумнівні з точки зору Конституції, оскільки такі обмеження характерні саме для надзвичайного стану. 

По-третє, обробка персональних даних без згоди на це особи. Персональні дані — це будь-яка інформація, яка дозволяє ідентифікувати особу. Ними може бути що завгодно — від інформації про прізвище та ім’я особи до даних про її рідних, друзів чи рахунки у банках.

Закон не встановлює жодних обмежень, яку інформацію про людину органи державної влади можуть збирати. Але визначає, що, зокрема, мають збиратись відомості про стан здоров’я, місце проживання та роботи, прізвища, ім’я та по батькові. Тому державні органи зможуть найближчим часом цілком легально зібрати про своїх громадян всю потрібну інформацію, прикриваючись пандемією.

Такі  ініціативи порушують права на гідність та невтручання в особисте і сімейне життя.

Навіть благими намірами на боротьбу з коронавірусом пояснити необхідність цих обмежень неможливо. Сумнівність таких ініціатив, напевно, розуміють і в уряді. Не дарма головний санітарний лікар, заступник міністра охорони здоров’я Віктор Ляшко каже, що необхідно внести зміни до Конституції, зокрема стосовно питань кібер- та біозагроз. Мовляв, наразі держава не може справлятись з такими викликами.

Дарма, що в Конституції вже є механізм боротьби з пандеміями, епідеміями, військовою агресією та іншими надзвичайними ситуаціями, державні органи й так можуть змусити людей сидіти по домівках, припиняти роботу метро чи громадського транспорту. Називається цей механізм надзвичайний стан.

Але під час запровадження надзвичайного стану необхідні суспільне обговорення, взаємодія парламенту, уряду та президента, публічність процесу. Треба одразу прораховувати усі можливі незручності та нелогічності, щоб у разі заборони курсування громадського транспорту лікарі і поліцейські могли добратись до місць своєї роботи, а підприємства критичної інфраструктури продовжувати працювати.

Це складно, адже потребує політичної єдності і згуртованості перед загрозою. Але саме ускладнена процедура забезпечує захист прав та свобод людей, щоб після закінчення карантину люди раптом не опинились у Північній Кореї.