Втрата податкової резидентності через суд

Податкова резидентність фізичної особи є важливим критерієм з огляду на визначення податкових зобов’язань.

Відповідно до пункту 14.1.213 ст. 14  Податкового кодексу України фізична особа - резидент – це  фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом:

- якщо така особа має місце постійного проживання в Україні;

- якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України. Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Доволі цікавим, з огляду на можливість втрати статусу резидента, є

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.12.16 №757/15441/16-ц, яким про задоволений позов фізичної особи про   встановлення факту втрати з 1 січня 2016 року  статусу громадянина України-резидента та набуття з цієї ж дати  статусу громадянина України-нерезидента.

В обґрунтування вказаної позиції заявник вказав, що  набув статусу громадянина України - нерезидента оскільки він є власником житла на території Об'єднаних Арабських Еміратів і з грудня 2015 року він перебуває на обліку в консульстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах, як особа, яка проживає в ОАЕ. Заявник стверджував , що він має центр життєвих інтересів на території Об'єднаних арабських еміратів, не перебував на території України понад 183 дні та не має зареєстрованого місця проживання в Україні.

Починаючи з 01 січня 2016 року заявник відповідав критеріям громадянина України - нерезидента відповідно до пп. "в" п. 14.1.213 ст. 14 Податкового кодексу України, однак не може підтвердити цей факт, оскільки чинне законодавство України не передбачає процедури його встановлення.

Задовольняючи заяву, суд  зазначив, що «підтвердження статусу резидента України здійснюється в порядку, передбаченому наказом ДПА України № 173 від 12.04.2002 р. "Про підтвердження статусу податкового резидента України". В той же час законодавство України не передбачає існування аналогічної юридичної процедури для підтвердження факту втрати громадянином України статусу резидента України та набуття ним статусу нерезидента.

Згідно зі статтею 4 Угоди між Урядом України і Урядом Об'єднаних Арабських Еміратів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал, яка ратифікована Законом № 1013-IV від 19.06.2003 р., під терміном "резидент України" розуміється будь-яка фізична особа, яка за законодавством України є її резидентом, а під терміном "резидент ОАЕ" - будь-яка фізична особу, яка за законодавством ОАЕ є її резидентом.

У випадку, коли відповідно до цих положень фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається відповідно до таких правил:

a) вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має постійне житло. Якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За таких обставин встановлення факту резидентності заявника має здійснюватися у відповідності до Угоди між Урядом України і Урядом Об'єднаних Арабських Еміратів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал, яка ратифікована Законом № 1013-IV від 19.06.2003 року.

З матеріалів справи вбачається, що заявник є власником житлової нерухомості на території Об'єднаних Арабських Еміратів, в якій він постійно проживає та сплачує рахунки на комунальні послуги.

Дружина заявника також проживає на території Об'єднаних Арабських Еміратів. Крім того заявник є власником компанії, яка веде господарську діяльність на території Об'єднаних Арабських Еміратів, у зв'язку із чим центр життєвих інтересів заявника знаходиться саме на території Об'єднаних Арабських Еміратів.

На протязі 2015 року заявник перебував на території України 14 днів. 08 грудня 2015 року заявника прийнято на консульський облік в посольстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах, а 26 січня 2016 року знято з реєстрації місця проживання в Україні. 02 червня 2016 року Міністерство фінансів Об'єднаних Арабських Еміратів видало свідоцтво про податкове резидентство, згідно з яким заявник має візу резидента та є податковим резидентом Об'єднаних Арабських Еміратів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявник за наслідками 2015 року втратив статус громадянина України - резидента та набув статус громадянина України - нерезидента, а тому його заява підлягає задоволенню. 

Позиція суду першої інстанції була підтверджена судами апеляційної та касаційної  інстанції.

Таким чином, за необхідності у судовому порядку можна підвередити статус нерезидента України та, відповідно, встановити факт втратити податкової резидентності  України. Вказана процедура дасть  змогу уникнути зайвих проблем с фіскальними органами при доведенні свого статусу нерезидента.