Локалізація Національного плану дій 1325: втілювати потрібно не по шаблону

В Україні розробка власного Національного плану дій почалася у 2014-му році. Остаточно його ухвалили 2016-го, і виконували заходи, передбачені НПД, до 2020 року.

2000-го року Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію під номером 1325 із назвою "Жінки, мир, безпека". Після цього деякі країни почали розробляти власний Національний план дій (НПД), аби втілити цю Резолюцію в життя. Ключова важливість НПД полягає у тому, що він дозволяє враховувати вплив, потенціал та можливості жінок у відсічі агресії. А також — краще зрозуміти, якими є потреби жінок у контексті безпеки та оборони, і як їх краще задовольняти.  

Значення плану зросло мірою того, наскільки виклики стали сильнішими.  В Україні 54% населення — жінки. Якщо їх виключити із процесу, то і відповідь на збройну агресію буде слабшою. Чим у більш важкому становищі ми перебуваємо, чим сильнішим є виклик, перед яким стоїть країна, тим важливіше мобілізувати все суспільство: і чоловіків, і жінок.  

Першими Національні плани дій почали впроваджувати держави із достатньо сильно розвиненими феміністичними рухами та сталою реалізацією гендерної політики. Вони так чи інакше усвідомлювали військову загрозу — реальну чи потенційну. Серед них Фінляндія, країни Балтії, Грузія. Зараз такий План дій вже є у кількох десятків держав. Але внутрішні процеси різних країн між собою не дуже залежні. Наприклад, НПД Швеції, Грузії чи Молдови впливає на нас достатньо побіжно.  

В Україні розробка власного Національного плану дій почалася у 2014-му році. Остаточно його ухвалили 2016-го, і виконували заходи, передбачені НПД, до 2020 року.

У 2021-му році був прийнятий новий план. А цього року, вже з початком повномасштабного вторгнення рф, було проведено консультації за участі Кабінету Міністрів, громадських організацій та інших стейкхолдерів. Вони запропонували зміни, які врахували вплив війни на становище жінок та їхній потенціал для відсічі загарбнику. 16 грудня 2022 року КМУ затвердив оновлений НПД на період до 2025 року.  

Що вдалося зробити завдяки першій "п’ятирічці"

За майже 5 років впровадження НПД основним його здобутком стало те, що потреби жінок у розрізі безпеки і оборони стали більш наочними для суспільства у цілому і тих, хто приймає рішення. Тобто, керівників держави у широкому сенсі.  

За цей час вдалося:

- інтегрувати гендерні аспекти у навчальні плани закладів вищої освіти сфери безпеки і оборони;
- посилити вплив громадських організацій, які працюють у галузі безпеки і оборони, і поглибити їхнє партнерство з відповідними органами;
- збільшити кількість жінок у ЗСУ, а також у МВС та Національній поліції, Національній гвардії, Державній службі з надзвичайних ситуацій ДСНС, та Державній прикордонній службі: там зросла частка жінок як загалом серед співробітниць, так і серед керівного складу;
- підвищити інтерес до досліджень щодо теми участі жінок у процесах миробудування, безпеки та оборони;
- провести системний аналіз потреб жінок, пов’язаних з безпекою і обороною. 

В чому полягає суть локалізації?

Основна суть локалізації — зрозуміти, якими є потреби у жінок в зв’язку з питаннями безпеки і оборони у різних областях. Коли ухвалюється Національний план дій, обласним органам влади дається доручення розробляти регіональні плани. Вони мають залучати всю експертизу, аби створювати таку "дорожню карту", яка буде актуальною, відповідно до ситуації у конкретній області. Це не просто копіювання національного плану, а аналіз того, що відбувається, та визначення заходів, які є найбільш пріоритетними в області.  

Загалом питання безпеки та оборони є широкими: від наявності вуличного освітлення до участі наших жінок у миротворчих місіях за кордоном. Також вони відрізняються в залежності від воєнної ситуації і тенденцій щодо внутрішнього переміщення осіб. Загальним питанням для всіх регіонів є представництво жінок серед сил безпеки і оборони, участь у прийнятті рішень та врахування потреб жінок у цих силах. 

Наприклад, там, де нині тривають бойові дії, основні потреби — це фізична безпека, захист від обстрілів, мін. До речі, тут варто окремо виділити питання обізнаності дітей щодо вибухонебезпечних предметів. Плюс — наявність у цих регіонах великої кількості військових. З одного боку, вони, безумовно, захищають, а з іншого — коли їх дуже багато і коли це не контролювати, така ситуація може створити певні ризики для безпеки жінок, які проживають у тій місцевості.  

У західних регіонах головні потреби пов’язані з великою кількістю ВПО, гендерним насильством, працевлаштуванням та економічним аспектом безпеки. А ще — з доступом до медичних та освітніх послуг.  

Перед тим, як локалізувати план дій, тобто розробляти регіональні плани, областям рекомендується проводити аналіз та складати гендерний профіль або гендерний портрет регіону. І вже там визначати, якими є потреби жінок щодо питань безпеки та оборони.  

Також потрібно йти на більш наближений до людей рівень та робити такі портрети на рівні громад. На цьому рівні випливають такі речі, як відсутність освітлення на вулицях або не продуманість огорожі на тротуарах біля дороги. Це речі не пов’язані з військовою безпекою, однак вони так само відіграють роль. А помічати їх простіше на рівні громад.  

Не всі громади країни мають такий план дій. Але вже з’явилися, так би мовити, пілотні регіони, які почали імплементацію плану раніше за інших та вже демонструють гарні результати. До прикладу, це Львівська, Хмельницька, Вінницька області. Також достатньо активною була Луганщина. Загалом, видно, що більшість регіонів дійсно стараються.  

Від чого залежить успіх реалізації плану?

Ключовий фактор успіху — наявність такого поняття, як commitment, тобто відданість, прихильність ідеям "Жінки, мир, безпека". Важливо, щоб у обласних чи місцевих органів влади була така відданість. Ще одна умова — capacity, або ж спроможність. Йдеться про наявність знань, умінь та ресурсів, як саме реалізовувати конкретні заходи, щоб задовольняти потреби жінок. У тих регіонах, де у органів влади є ці два чинники, локалізація відбувається краще.  

Разом із цим важливо зважати на спроможність громадських організацій. Вони можуть і підтримувати органи влади своїм експертним ресурсом, і вести адвокацію. Тобто, переконувати органи влади у тому, що необхідно робити.  

Як можна долучитися до коаліції 1325 у своєму регіоні чи місті?

Є кілька способів. Найпростіший — знайти жіночу громадську організацію у своєму регіоні, яка працює над цією темою. Як правило, якщо цим займаються, то вони про це комунікують, і таким чином їх можна знайти.  

І другий варіант — створювати свою ініціативну групу. Звісно, він складніший, бо вимагає набагато більшої кількості часу та зусиль. Однак є достатньо багато ініціатив, які реалізують волонтери та волонтерки, але при цьому вони не узгоджені з якимись обласними чи національними планами дій. Люди роблять це з власного ентузіазму. 

Як правило, перший спосіб працює краще. Ключове — знайти собі однодумців та однодумиць, щоб не бути наодинці, та об’єднувати зусилля.  


Авторська колонка підготовлена за фінансової підтримки проєкту «Підтримка жінок, миру та безпеки в Україні», який реалізується ГС «Центр економічного відновлення» (ЦЕВ) у консорціумі з ГО «Ла Страда – Україна», ВГО «Поруч» та ГО «Інститут конструктивної журналістики та нових медіа», за підтримки Посольства Великої Британії в Україні. Її зміст є виключною відповідальністю Михайла Корюкалова і не обов’язково відображає позицію Посольства Великої Британії в Україні або організацій-членкинь консорціуму проєкту.