Влада Київська чи українська, мова українська чи англійська

Є питання - немає відповіді

Усі ми наразі слідкуємо за новинами, багато хто для цього використовує телебачення. Переглядаючи щоденно такі програми, мимоволі звертаєш увагу на деякі моменти, які часто повторюються.

 Російські засоби масової інформації з 2014 роки часто застосовують вирази: Київська влада, Київському режиму, демонструючи цим зневажливе ставлення до керівництва нашої країни, навмисно підкреслюючи, що влада не України, а тільки Києва. Але дивно звучить у наших національних засобах масової інформації таке виловлювання: виділили Києву (маючи на увазі Україну) кошти на оборону, надали Києву озброєння, тощо. Якось, після звучання таких висловів на російському телебаченні, таке формулювання дуже «ріже» слух. У зв’язку з цим, хотілося б почути думку фахівців з  цієї галузі чи доречні такі висловлювання.

А ще дуже полюбилося усім ведучим, коментаторам, консультантам, депутатам слово «насправді». Нормальне слово, але коли його вживають занадто часто і з нього починається виступ майже кожного, хто дає інтерв’ю, то сприймається так, наче кожен наступний виступаючий спростовує все, що казали до нього, відкриває істину та розповідає, що ж є насправді.

Цікаво, хтось слідкує за правильністю та коректністю висловлювань і формулювань на телебаченні?

Хочу звернути увагу і на збільшення кількості запозичених слів. Складається враження, що наразі чомусь багато хто вважає, що чим більше використано іншомовних слів, тим розумніше його промова.  Але коли транслювання йде на широку аудиторію з пересічних громадян (якими є глядачі телебачення), то - паби,  шелтери, дедлайни, наративи, ментори, коучі, кейси і т.п  звучить незрозуміло  і недоречно.  Вважається, що українська мова налічує понад мільйон слів. Чому ж такий скудний словниковий запас у наших речників, що вони не знаходять потрібного слова, або, вірогідніше всього, й не хочуть його шукати.

Дивує, що ми віддаляючись від російської мови, (в усякому разі у засобах масової інформації) кидаємося у іншу крайність, використовуючи велику кількість слів з англійської мови. Зрозуміло, що частина російськомовного населення краще буде говорити на англійській мові, ніж перейде на українську. Їм у голову скільки років вбивали, що українська мова це мова селюків, відсталого і примітивного шару суспільства,  що вибити цю радянську пропаганду, «вату» з голови,  вони не в змозі й досі.

Це ж як потрібно не поважати країну, в якій ти живеш, та й себе самого, щоб так ставитися до державної мови. А ще хочемо, щоб нас поважали інші! Прикладом цьому є вивіски на усіляких закладах. На днях йшла однією з центральних вулиць свого міста і звернула увагу на те, що лише незначна частина закладів, таких як банки, нотаріальні контори, пошти мали вивіски українською мовою, а у основної маси  кафе, ресторанів, салонів, магазинів назви написані англійською мовою. Що називається: ні самому прочитати, ні іншому переказати. Прочитати, то прочитаєш, бо усі в школі якусь мову вчили, але якщо ти вивчав французьку чи німецьку - промовити не наважишся, бо звучить кожне слово на різних мовах по різному.  Для чого і для кого обираються такі назви, що керує власниками таких закладів? Закордонних туристів у нашому місті майже не буває. Якби було зорієнтовано на своїх, то писали б усім зрозумілою мовою. Тоді для чого? Для чого жити в країні, яку ти не поважаєш, нехтуєш її мовою? До війни усі кордони були відкриті, їдь куди хочеш, де тобі подобається мова, люди, країна. Нехай би в Україні залишилися ті люди, для яких країна, мова, рідна земля – не пустий звук.

Я не проти знання мов. Навпаки вважаю, що їх потрібно в школі вивчати декілька, але програма повинна бути спрямована на те, щоб будь який українець, який поїхав за кордон на роботу, у справах, в гості чи у туристичну подорож міг спілкуватися на побутовому рівні на мові тієї країни, куди приїхав. Щоб зміг пояснити, що йому потрібно: спитати як пройти чи проїхати, де знаходиться потрібне місце чи заклад, спілкуватися з персоналом готелів, ресторанів, митної служби, тощо. А поглиблене вивчання мови з правилами граматики, правопису надавати у спеціалізованих закладах для осіб, які цього бажають.

Колись в нашій країні був закон, який зобов’язував встановлювати назви державною мовою. Чи діє він нині? Чи є в країні мовний комітет, який слідкує за дотриманням законодавства про мову? Чомусь це питання завжди було не на часі. Раніше боялися розгнівати  російськомовну частину населення, а тепер війна, тим паче не до того.

А може тому й війна, що не приділяли цьому питанню належної уваги?