Особливості оскарження електронних торгів та договору про відступлення права вимоги

Велика Палата Верховного Суду: належний спосіб захисту при оскарженні електронних торгів та договору про відступлення права вимоги

15 вересня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (ЄДРСРУ № 106558719) досліджувала питання щодо належного способу захисту при оскарженні електронних торгів та договору про відступлення права вимоги. 

Щодо вимог про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону

Правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 42-44), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.4), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 45-47).

ВИСНОВОК № 1: Отже, торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

Щодо неможливості вчинення державним реєстратором дій, спрямованих на позбавлення позивача права власності на майно

Вчинення державної реєстрації права власності на майно позивача шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (стаття 37 Закону «Про іпотеку») або шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону «Про іпотеку») можливе лише за заявою іпотекодержателя, тобто особи, за якою зареєстроване право іпотеки на це майно.

Якщо в Державному реєстрі зареєстроване припинення права іпотеки, то повторна реєстрація права іпотеки на підставі договору іпотеки без згоди власника майна є протиправною. За загальним правилом частини першої статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання майном належать саме власнику. Укладаючи договір іпотеки, власник фактично надає згоду і на державну реєстрацію права іпотеки на підставі договору іпотеки, але така згода стосується саме первісної реєстрації, а не наступної реєстрації після реєстрації припинення іпотеки.

(!!!) Отже, за відсутності згоди власника майна на повторну державну реєстрацію права іпотеки її можна здійснити тільки на підставі судового рішення.

Якщо в Державному реєстрі є відомості про первинну державну реєстрацію права іпотеки на підставі відповідного договору та про припинення такого права, то повторна державна реєстрація права іпотеки на підставі такого договору суперечить зазначеним відомостям. Така суперечність наявна і тоді, коли кредитор (іпотекодержатель) уклав договір про відступлення права вимоги та прав за іпотечним договором.

Отже, державний реєстратор за таких умов повинен відмовити у повторній державній реєстрації права іпотеки.

ВИСНОВОК № 2: З викладеного слідує, що державний реєстратор (у тому числі нотаріус) не може вчинити дії щодо повторної державної реєстрації права іпотеки без згоди власника предмета іпотеки. Наведені висновки застосовуються незалежно від того, дійсним чи недійсним є відповідний договір, та чи визнаний він судом недійсним.

Щодо способу належного захисту власника  іпотечного майна

У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках:

- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

ВИСНОВОК № 3: Отже власник майна не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах. Однак вказане не означає, що позивач зобов`язаний використати цей спосіб захисту. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище (пункти 115-118 цієї постанови), позивач є юридично захищеним.

Щодо питання можливості оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17, від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17, щодо відсутності правових підстав для оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням, чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

З огляду на мотиви, викладені у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 02.02.2021 у справах № 904/5976/19, № 904/6248/19, від 26.07.2021 у справі № 904/43/20 дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем наявності в нього як заінтересованої особи правових підстав щодо оспорювання правочинів з реалізації майна в контексті захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки укладення договору, зміст якого ставить під сумнів припинення забезпечення виконання кредитного договору, ставить його у положення правової невизначеності. При цьому в зазначених постановах Верховний Суд вважав належними та ефективними способи захисту інтересу у правовій визначеності, які опосередковуються позовними вимогами про визнання недійсними електронних торгів (аукціону), протоколу електронного аукціону та договору, спрямованого на передання майнових прав (прав вимоги).

ВИСНОВОК № 4: Оскільки ці висновки не відповідають висновкам, зробленим Великою Палатою Верховного Суду в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначених висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: Вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та про відступлення права вимоги (у разі незгоди з розміром заборгованості) не є належними та ефективними способами захисту, а отже підлягають відхиленню, оскільки обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).