Оскарження рішень органів управління акціонерного товариства

Право та правові підстави для акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів та наглядової ради

06 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/2013/21 (ЄДРСРУ № 106827685) досліджував питання щодо права акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів та наглядової ради.

За змістом статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 32, частини першої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом. Наглядова рада має право включити до порядку денного загальних зборів будь-яке питання, що віднесено до її виключної компетенції законом або статутом, для його вирішення загальними зборами.

Згідно з частиною другою статті 51 Закону України «Про акціонерні товариства» у приватних акціонерних товариствах з кількістю акціонерів 10 і більше осіб обов`язково створюється наглядова рада.

Наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу (частина перша статті 51 Закону України «Про акціонерні товариства»).

За змістом частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції наглядової ради належить, зокрема прийняття рішення про проведення чергових або позачергових загальних зборів відповідно до статуту товариства та у випадках, встановлених цим Законом (пункт 3 частини другої статті 52 цього закону); розгляд звіту виконавчого органу та затвердження заходів за результатами його розгляду у разі віднесення статутом товариства питання про призначення та звільнення голови та членів виконавчого органу до виключної компетенції наглядової ради (пункт 11-4 частини другої статті 52 цього закону); обрання аудитора (аудиторської фірми) приватного акціонерного товариства для проведення аудиторської перевірки за результатами поточного та/або минулого (минулих) року (років); надання рекомендацій загальним зборам щодо підбору, призначення, перепризначення та звільнення зовнішнього аудитора (аудиторської фірми) публічного акціонерного товариства; визначення умов договору, що укладатиметься з аудитором (аудиторською фірмою) товариства, встановлення розміру оплати його (її) послуг (пункт 13 частини другої статті 52 цього закону).

Рішення наглядової ради за результатом розгляду зазначених питань приймаються на засіданнях наглядової ради, які відповідно до статті 55 Закону України «Про акціонерні товариства» проводяться в міру необхідності з періодичністю, визначеною статутом, але не рідше одного разу на квартал.

За змістом частин другої, четвертої та шостої статті 55 Закону України «Про акціонерні товариства» засідання наглядової ради є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу. Рішення наглядової ради приймається простою більшістю голосів членів наглядової ради, які беруть участь у засіданні та мають право голосу, якщо для прийняття рішення статутом акціонерного товариства не встановлюється більша кількість голосів. Протокол засідання наглядової ради оформлюється протягом п`яти днів після проведення засідання.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття.

(!!!) Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

Отже, право акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів такого акціонерного товариства передбачене законом. Разом з цим, як свідчить практика Верховного Суду, що є усталеною, рішення наглядової ради акціонерного товариства також можуть бути оскаржені в судовому порядку акціонером акціонерного товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права та / або законні інтереси учасника (акціонера) товариства - заявника такого позову (позивача). Відповідачем за таким позовом є саме акціонерне товариство.

Учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушені рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов`язкові для виконання рішення. Це відповідає також нормі статті 55 Конституції України.

Аналогічні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 910/19433/17, від 15 січня 2020 року у справі №  924/645/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 912/127/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 912/1469/18, від 15 червня 2022 року у справі №  910/6685/21 та в інших.

Разом з цим Верховний Суд зазначає про те, що виходячи з положень, закріплених у статтях 15, 16 Цивільного кодексу України, у частині першій статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» та статті 4 Господарського процесуального кодексу України, акціонер акціонерного товариства, який звертається до суду з таким позовом (про визнання недійсним рішень наглядової ради, загальних зборів акціонерів) має обґрунтувати, яке його право та / або охоронюваний законом інтерес порушене спірними рішеннями органів управління акціонерного товариства та зазначити, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення його порушеного права / інтересу. Натомість господарський суд при вирішенні такого корпоративного спору повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання щодо наявності чи відсутності факту їх порушення або оспорювання спірними рішеннями.

ВАЖЛИВО: Верховний Суд вважає невірним висновок про право акціонера оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів чи наглядової ради тільки через наявність у нього статусу акціонера, без обґрунтування, чим саме спірне рішення органів управління акціонерного товариства порушує його права та / або інтереси.

Відповідно до пункту 8 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на:

1) участь в управлінні акціонерним товариством;

2) отримання дивідендів;

3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;

4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Верховний Суд зазначає про те, що право на судовий захист шляхом оскарження рішень органів управління акціонерного товариства пов`язане із порушенням не лише суб`єктивних корпоративних прав, а й охоронюваних законом інтересів (законних інтересів), які у свою чергу можуть становити самостійний об`єкт судового захисту. Водночас важливим є те, що особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, порушеного рішенням, що оскаржується.

Зміст поняття «охоронюваний законом інтерес» був визначений Конституційним Судом України у рішенні № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року, відповідно до якого це поняття треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, яке є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині зазначеного рішення вказав на те, що:

- поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (абзац 3 підпункту 3.6 пункту 3);

- легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо (абзац 1 підпункту 4.1.  пункту 4);

- проблема правового захисту індивідуальних інтересів, особливо міноритарних акціонерів, як і виключення можливості зловживання такими інтересами, у сучасному законодавстві України ефективно не вирішена. В результаті акціонери, які мають незначний пакет акцій, взагалі не можуть впливати на діяльність товариства, їхні голоси фактично не враховуються на загальних зборах під час прийняття рішень, тобто законодавець свідомо допускає абсолютний пріоритет більшості голосуючих акцій, якими володіють кілька або навіть один акціонер, над меншістю голосуючих акцій, що належать переважній більшості учасників товариства - міноритарним акціонерам, і цим самим відбувається повне погашення законних індивідуальних інтересів останніх інтересами акціонерного товариства, формулювання яких залишається, як правило, прерогативою меншості учасників товариства (абзац 1 підпункту 4.3 пункту 4);

- акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом (абзац 1 підпункту 4.4.  пункту 4).

Отже, в акціонерному товаристві інтерес акціонера реалізується як безпосередньо через здійснення акціонером корпоративних прав, так і опосередковано - через діяльність самого товариства, учасником якого він є.

Будь-яке рішення, прийняте органами акціонерного товариства, так чи інакше стосується інтересу акціонера, який може бути прямим, опосередкованим чи потенційним. Кожний акціонер має (чи принаймні повинен мати, діючи добросовісно) інтерес у тому, щоб органи управління діяли відповідно до закону. Це так званий інтерес "всіх та кожного" у легітимності прийнятих рішень, який поряд з цим має абстрактний та загальний характер.

З огляду на функції наглядової ради, визначені у статті 51 Закону України "Про акціонері товариства", а саме: здійснення захисту прав акціонерів товариства, управління акціонерним товариством, а також контроль та регулювання діяльності виконавчого органу, акціонер має безсумнівно законний інтерес в обранні членів наглядової ради.

Принципи справедливості та розумності вимагають від держави, зокрема, суду, забезпечення розумного співвідношення та дотримання справедливого балансу інтересу у корпоративних правовідносинах між акціонерами, а також між акціонерами та товариством. Cлід також зважати на те, що діяльність акціонерного товариства має і публічні інтереси, що полягають у стабільному розвитку товариства в цілому з метою залучення інвестицій в економіку держави.

ВАЖЛИВО: Як уже зазначалось вище по тексту цієї постанови акціонер не може оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів чи наглядової ради тільки через наявність у нього статусу акціонера без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління акціонерного товариства порушує його права та / або законні інтереси. При цьому посилання позивача (акціонера) в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень наглядової ради та / або загальних зборів акціонерів на порушення його корпоративних прав на участь в управлінні товариством свідчить про загальний, абстрактний характер таких порушень. Такі посилання позивача є недостатніми для висновку про доведеність факту порушення його прав та / або інтересів спірними рішеннями.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 924/881/20, на яку обґрунтовано послався відповідач у касаційній скарзі, а також у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 910/6685/21.

Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 924/881/20 зазначив про те, що з метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсним саме рішень наглядової ради та / або рішень загальних зборів акціонер не може абстрактно та загально посилатися на порушення свого права на участь в управлінні, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятими рішеннями, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням. Оскаржувані рішення органів управління акціонерного товариства можуть бути визнані недійсними лише у разі, якщо вони прямо (а не опосередковано чи потенційно) впливають на права чи законні інтереси акціонера та порушують їх та за умови, що буде дотримано справедливий баланс між індивідуальними та загальними інтересами, що залежить від всіх обставин у кожному окремому випадку. При цьому позивач повинен довести, що існує безпосередній зв`язок між стверджуваним порушенням та прийнятими оскаржуваними ним рішеннями органів управління акціонерного товариства.

Цей висновок узгоджується із усталеною позицією у судовій практиці, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16). Наведене також прямо випливає із змісту норми абзацу другого частини першої статті 50 Закону України «Про акціонері товариства», яка визначає, що суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

ВИСНОВОК: Акціонер не може оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів чи наглядової ради тільки через наявність у нього статусу акціонера без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління акціонерного товариства порушує його права та / або законні інтереси.