Поновлення строку на оскарження судового рішення, яке направлено представнику (адвокату)

Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке було направлено представнику (адвокату) з яким припинено відносини представництва

05 березня 2021 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/3948/19, адміністративне провадження № К/9901/31744/20 (ЄДРСРУ № 95364177) досліджував питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке було направлено представнику (адвокату) з яким припинено відносини представництва.

Суть справи: Про наявне судове рішення стало відомо «лише під час ознайомлення з матеріалами справи», вказане рішення направлено лише за адресою здійснення діяльності адвокатом, при цьому його право представляти інтереси припинено, відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей. Питання – поновлення строку на його оскарження.

Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 2 КАС України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС.

За змістом частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначає вимоги щодо строку на апеляційне оскарження.

Так, згідно з цією статтею апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Примітка: До повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками " адресат відмовився", з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом належних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм процесуального права при поверненні поштової кореспонденції викладена у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2019 року по справі №464/3999/18, від 17 липня 2019 року по справі №1740/2132/18 та ін.

Згідно з частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі ( пункт 4 частини першої    статті 299 КАС України).

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для відкриття апеляційного провадження є лише наявність поважних причин.

Дотримання строків на оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Верховний Суд враховує також і те, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого    статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення основного Закону у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"    зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод  та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини  вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави ("Устименко проти України", "Рябих проти Росії", "Трух проти України" та інші).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України").

Слід зазначити, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції положень статей 295, 298 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зауважує, що відповідно до положень частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Так, згідно з частиною першою статті 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, надсилання копії рішення суду першої інстанції рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу особи, вказану останньою у адміністративному позові, є належним виконанням обов`язків судом першої інстанції щодо направлення копії судового рішення.

Такий підхід щодо застосування норм процесуального права слідує також із постанови Верховного Суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 1740/2132/18.

Втім, при наданні оцінки обставинам пропуску строку на апеляційне оскарження на предмет їх поважності, дослідженню підлягає не лише факт вручення оскаржуваного рішення, а й інші обставини, які в сукупності та взаємозв`язку, можуть вказувати  на те, що особа з  об`єктивних (незалежних від неї причин) не  могла вчинити дії щодо подання апеляційної скарги у межах строку, визначеного  статтею 295 КАС України.

Наприклад, апелянтом повинні бути наведені обставини, які б перешкоджали йому ознайомитись та отримати повний текст рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 464/3999/18, від 17 липня 2019 року у справі №1740/2132/18, від 23 червня 2020 справа № 640/740/19.

Згідно матеріалів справи відповідне рішення суду першої інстанції, хоч й було отримано адвокатом, однак  про зміст прийнятого судом першої інстанції  рішення  апелянту стало відомо лише під час ознайомлення із матеріалами справи.

Такі обставини, за твердженнями скаржника, виникли внаслідок припинення повноважень адвоката на підставі договору та довіреностей. При цьому, ініціювати процедуру ознайомлення із матеріалами справи скаржник зміг після припинення  дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

У справі  №300/2628/19 (ЄДРСРУ № 94328076), ухвалюючи постанову від 21 січня 2021 року,  Верховний Суд  у пунктах 27 та 28 зазначив, що та обставина, що  позивач в порушення частини третьої статті 60 КАС України не повідомив суд про розірвання договору про надання правової допомоги, не наділяє суд повноваженнями не брати до уваги зазначену обставину в подальшому тільки з підстав того, що особа вчасно не повідомила про це суд, особливо, коли спірним є питання обрахунку строку на апеляційне оскарження. Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем чи його належним чином уповноваженим представником копії рішення, висновок суду апеляційної інстанції про пропуск строку на апеляційне оскарження зазначеного рішення, є помилковим.

З урахуванням наведеного та висновку, зазначеному Верховним Судом у справі №300/2628/19, а також того, що скаржником надавалась копія довіреності на представника, яку в подальшому було відкликано, суд апеляційної інстанції повинен був надати вичерпну оцінку доводам щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження не лише в контексті можливості ініціювання процедури ознайомлення із матеріалами справи в період дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а й в контексті дати отримання Скаржником судового рішення в силу її тверджень про те, що адвокат (який не мав відповідних повноважень представляти інтереси) не повідомляв її про ухвалення судом першої інстанції судового рішення. 

ВИСНОВОК: Підсумовуючи зазначене вище вбачається, що у разі наявності поважних причин (хвороба, епідемія вірусу і т.і.), як доказу неможливості ознайомитися з матеріалами справи та отриманням спірного судового рішення представником (адвокатом) з яким «вже буде розірвано договір» та/або «відкликано довіреність», то, опираючись на судову практику, є всі підстави для поновлення процесуальних строків на оскарження судового рішення.