Апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна - власником

Правова можливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна власником або його представником.

Відповідно до положень частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України гарантує права і  свободи людини та громадянина (частина друга статті 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (частина друга статті 24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини та громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини та громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини та громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на таку допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такий вид суб'єктів надання правової допомоги: адвокатура України - як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України).

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають, у тому числі, із інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізовано фізичною особою в цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві.

Із клопотанням про скасування незаконного арешту, крім підозрюваного чи обвинуваченого, може звернутися будь-який власник такого майна. Згідно зі ст. 41 Основного Закону кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

(!!!) Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 8 лютого 2018 року у справі № 490/2167/17, провадження № 51-1053км18, (ЄДРСРУ № 72243375)).

Більше того, згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Положенням п. 26 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено, що учасниками судового провадження є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.

Відповідно до вимог ч. 1 п.п. 9-2, 10 ст. 393 КПК України право на апеляційне оскарження має фізична або юридична особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду; третя особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію та інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Крім того, право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

ВАЖЛИВО: Суд уважає, що ухвала судді апеляційного суду в частині повернення апеляційних скарг не відповідає вимогам кримінального процесуального закону та постановлена без урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 13 липня 2017 року № 5-117кс(15)17 та від 14 вересня 2017 року № 5-162кс(15)17 (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 29 травня 2018 р. у справі № 520/4663/15-к, провадження № 51-705км18 (ЄДРСРУ № 74409420).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому КПК не встановлено чіткого переліку осіб - суб'єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, а в п. 10 ст. 393 КПК вказано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.

Одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт(п. 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК).

У ст. 642 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Водночас, в останньому абзаці ч. 7 ст. 173 КПК передбачено, що треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.

За таким обставин, власник майна, щодо якого вирішується питання про арешт, є особою прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.

ВИСНОВОК: Висновок апеляційного суду, що представник власника або володільця майна в розумінні п. 10 ст. 393 КПК не є суб'єктом апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, є безпідставним (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 3 липня 2018 року, справа № 487/5688/16-к, провадження № 51-2129км18 (ЄДРСРУ № 75215444).

P. s. Крім цього, згідно зі ст. 370 та ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 396 КПК регламентовано вимоги до апеляційної скарги, а ст. 399 цього Кодексу передбачено перевірку поданої скарги на предмет додержання вимог ст. 396 КПК і встановлено, які рішення приймає суд у разі їх порушення. Виходячи з положень цих норм права у разі, якщо апеляційну скаргу подав представник потерпілого (юридичної особи) і не додав оформлених належним чином документів, що підтверджують його повноваження, суддя-доповідач постановляє ухвалу про залишення скарги без руху, в якій зазначаються допущені недоліки скарги й надається строк для їх усунення (Постанова Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 жовтня 2018 р. у справі № 522/14001/17, провадження № 51-127км18 (ЄДРСРУ № 77136565).

Крім цього , Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 06.02.2018 року в контексті справи №752/11464/16-к посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК України вказав, що повноваження захисника повинні вважатися підтвердженими, якщо на додаток до свідоцтва захисник надав хоча б один з документів, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК України (ордер, договір, доручення), встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред'явлення захисником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається.