Театр правотворчого абсурду

Робота Парламенту все частіше нагадує виставу в театрі абсурду ... І все це – у критичний час для Української державності

Театр абсурду, або драма абсурду – абсурдистський напрямок у західноєвропейській драматургії й театрі, який виник у середині XX століття. В абсурдистських п'єсах світ зображений як безглузді, позбавлені логіки накопичення фактів, вчинків, слів і доль. Найбільш повно принципи абсурдизму були втілені в драмах «Голомоза співачка» (The Bald Soprano, 1950) французького драматурга Ежена Йонеско і «Чекаючи Годо» (Waiting for Godot, 1953) ірландського письменника Семюеля Беккета, чи п'єса «Святкування у садочку», написана чеським драматургом Вацлавом Гавелем у 1963 році (запозичено з Вікіпедії – О.І.). Україна з початком відновлення незалежності та деокупацією території радянською імперією у 1991 році бачила багато вистав, але те, що спостерігаємо з квітня 2019 року, займе достойне місце на сторінках книжок з описом всього того, шо може характеризуватися як театр абсурду (починаючи з дострокового припинення повноважень Парламенту у сумнівно законний спосіб і так далі). І виявилося, в Україні є і свої не гірші «абсурдистські драматурги-сценаристи». Все вищесказане дуже об’ємно характеризує стан справ з нормопроєктуванням та псевдореформуванням вітчизняного законодавства, яке завдяки нездоровій пропаганді, маніпуляціям, «договорнякам», адміністративному ресурсу (ф його невід’ємному інструменту – тиску в стилі радянського телефонного права – О.І.) перетворилося на справжній театр абсурду, наповнений безглуздими, а подекуди й шкідливими проєктами на межі диверсії у важливих для оборони і розвитку держави сферах (економіка, освіта, наука тощо). І у підсумку – спотворення ідеї верховенства права та становлення її на служіння інтересам вузького кола осіб. Законопроєкт 6013 (тут – проєкт Закону України «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» реєстр. № 6013 від 9 вересня 2021 року) – лише окремий приклад (епізод), але дуже характерний та показовий за всіма параметрами: цинізмом, лобізмом, нахабністю, ідеологічною зашореністю окремих законотворців неоімперськими (постколоніальними) ідеями держави-агресора, які зашморгом висять на шиї поціновувачів та культиваторів вітчизняної цивілістики за лекалами права руського міра і заважають займатися численними проблемами власної науки (ы як наслідок – власного правотворення та державотворення!). Абсурдистський напрямок у правотворчості – намагання спрямувати (споріднити) правову систему європейської держави з колоніальною, неоімперською системою держави-агресора – росії внаслідок зручності такої моделі а) для встановлення тотального контролю, б) створення інтеграційного базису за тлі гасла про спорідненість правових систем, можливості капітуляції та «примирення» (найгірший сценарій), в) реалізації власних хворобливих амбіцій, г) повернення «боргів юності» тим, хто колись надав протекцію на життєвому (науковому, політичному тощо) шляху.

4 січня 2024 року на сайті Верховної Ради з’явився короткий спіч від заступника Голови Комітету з питань економічного розвитку Олексія Мовчана про «роботу» (лапки мої – О.І.) над проєктом 6013, «який готується у Комітеті до другого читання». У зв’язку з цим є необхідність надати розгорнутий коментар цієї нісенітниці та відвертої диверсії в сфері економіки у воєнний час, адже проєкт 6013 є квінтесенцією устремлінь та бажань сучасної актиукраїнської школи цивілістики. А за своєю сутністю – неорадянської, неоімперської із одночасною спорідненістю з ідеями права руського міра; особисто я не сприймаю швидке перевзування та кон’юнктурне пристосування тих, хто розпочав наукову кар’єру з цитат класиків марксизму-ленінізму та встав на рейки поборності свободи бізнесу та прав людини й інших тенденцій часу, тим більше за які були значні грантові винагороди від тоді ще не до кінця розуміючих іноземних партнерів. А методи діяльності та досягнення цілей залишилися тими ж самими, що і в радянському союзі: пропаганда, доноси, адмінресурс, ігнорування альтернативних думок тощо. Як Україні болісно аґукається не проведена вчасно люстрація. От і маємо відверті прагнення дискредитації європейського вибору України та фактичної гармонізації вітчизняного законодавства до права руського міра, правда, замасковані під реформаторські пориви, наприклад, корпоративного управління, що є черговою неправдою. Реформа корпоративного управління нещодавно вже відбулась на наших очах: прийнято проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є держава» реєстр. № 5593-д, який було погоджено міжнародними партнерами та бізнес-асоціаціями та підписано Президентом України. Крім іншого, проєктом вносились зміни до, в тому числі, і Господарського кодексу України, і ні бізнес-асоціації, ні міжнародні партнери не наполягати на якомусь його скасуванні. Отже, ідея скасування Господарського кодексу – певна самодіяльність окремих народних депутатів.

Крім того нагадаю, проєкт 6013 варто розглядати виключно як правотворчий колабораціонізм відкидаючи всі пропагандистські беззмістовні висловлювання про реформування, прогрес, «найсучасніше інвестиційне законодавство» для України та ін. Відволікаючись, прогрес у «реформуванні» економіки цим та подібними проєктами, які, нажаль, вже стали законами України, як то кажуть: на табло. А настрої бізнес-товариства взагалі «нижче плінтуса», оцінка «реформаторських поривів» цього складу Верховної Ради – ще нижче (відповідно до соціологічних досліджень), про якість нормативного матеріалу краще взагалі промовчати. Звідси і низька довіра суспільства та західних партнерів до державних інституцій, діяльність яких часто стала нагадувати постановки жанру театру абсурду.

У згаданому вище спітчі заступника Голови Комітету з питань економічного розвитку вкрай цинічно заявлено, що «це велика реформа взаємовідносин в українській економіці. На мою думку, це найбільша реформа за останні 20 років після прийняття Верховною Радою України Господарського кодексу України на початку двохтисячних». А задумувалися «реформатори», чи буде взагалі після цього українська економіка як явище? Тверезі прогнози не сприйняті, думки незалежного експертного та наукового середовища проігноровані, застереження іноземних партнерів і досі сприймаються як «зовнішнє управління» за штампами проросійської пропаганди, не дивлячись на видворення на росію автора цього вислову. Далі. «Цим законопроєктом ми відміняємо Господарський кодекс України і пропонуємо перехідний період для адаптації норм законодавства до ринкових правил гри». Хотілося б відразу запитати, правил гри якої країни? Об’єктивно доведено, що жодна європейська країна тут не мається на увазі, не кажучи вже про спільні правила Європейського Союзу. Подібні «правила гри» існують дещо в іншій країні, яку частенько такі спікери соромляться називати агресором. «Тобто, ми відходимо від архаїчних радянських підходів планової економіки і переходимо до природних економічних відносин, які вже запроваджені в законодавстві і відповідають міжнародним стандартам». Типова неправда. Ми приходимо до неоімперської правової традиції росії (права руського міра) і відходимо від традицій країн Європейського Союзу (маючи на увазі наявність відповідників Господарського кодексу в країнах ЄС). Затерта до дірок мантра про те, що Господарський кодекс – це щось радянське, і це при тому, що в період окупації України радянським союзом за словосполучення «господарське право» можна було за доносом отримати чималий строк, а пізніше просто застопорити власну наукову чи викладацьку кар’єру. Але знання історії – то зайве для подібних «реформаторів». Напрочуд в окупованій до 1991 року Україні прекрасно себе почував Цивільний кодекс, і добре зараз почуває його нова редакція 2003 р., яка вже давно вийшла за межі класичного предмету регулювання (з-за необґрунтованого вміщення багатьох положень по типу статті 96-1 та ін.) такого Кодексу та є прямим «копіпастом» з аналогу від неорадянського постімперського проєкту – Модельного Цивільного кодексу СНД. Ці факти якось сором’язливо замовчують забиваючи суспільству «баки» засобами підконтрольної медіа-пропаганди про «реформи». Про які реформи йде мова не зрозуміло. Може правильно казати про контрреформи?

Далі. «Зміни, передбачені цим документом, спрямовані на удосконалення корпоративного управління в юридичних особах, заснованих на державній і комунальній власності, на підвищення інвестиційної привабливості країни, запровадження ефективних механізмів контролю за використанням об’єктів державної та комунальної власності, а також на усунення суперечностей між Цивільним кодексом України та актами спеціального законодавства». Ця теза – типовий «борщ з фініками», нашпигований термінами, що на слуху, модними тенденціями та вимогами західних партнерів, так би мовити такий собі єлей. Про справжню реформу корпоративного управління ми вже згадували вище. До чого тут Цивільний кодекс та «акти спеціального законодавства», які мають приналежність до іншої галузі законодавства? Ну звісно, і тут родимі плями права руського міра, куди ж без них? І останнє, на мою думку вкрай корисне повідомлення для більш чіткої ідентифікації ініціатора та інших причетних до цієї «найбільшої правотворчої афери двадцятиріччя» на противагу пропагандистському «найвеличнішому реформуванню». «Ключовим лідером цього законопроєкту є спікер Верховної Ради України Руслан Стефанчук. Разом з ним, його командою та великою кількістю експертів готуємо документ до другого читання». Тут все прекрасно: і головний замовник-лобіст, і використання адміністративного ресурсу та службового становища, і виконавці зі своїми особистими ексцесами (відхиленнями від настанов ідеологів в намаганні вислужитися та бути корисними). Звісно, вже всім зрозуміло, що більшість законотворців живуть в альтернативній реальності, тож не дивним є бажання трагедію, що насувається, преподнести як «прогресивну реформу». Абсурд? Так.

Про експертів слід сказати відразу: вони такими не є і підібрані за принципом слухняності та особистої відданості ініціатору та ідейними натхненникам. Але забіжемо наперед: всю провину за подальші катастрофи лише на так би мовити «локомотива процесу» – керівника Верховної Ради не вийде (картки законопроєктів з прізвищами не горять – О.І.). Правда, на сайті Верховної Ради вже відбувалися дива, в т.ч. зникнення поданих на розгляд постанов Верховної Ради (як в ситуації з постановою «про особливості» прийняття проєкту Закону України «Про внесення зміни до частини другої ст. 4 Цивільного кодексу України щодо удосконалення законодавчої процедури» – читачі, які «в темі», зрозуміють про що я пишу), тож необхідно максимально «документувати» окремі видалені «сторінки сценарію», за яким грають актори вітчизняного театру правотворчого абсурду.

То що ж нам готують до анонсованого другого читання? Але перед цим трохи інформації для розуміння сутності нормопроєктної роботи, яку можна сміливо охарактеризувати як театр правотворчого абсурду. Ще раніше «головним» Комітетом Верховної Ради з розгляду проєкту № 6013 було відповідний проєкт направлено в Кабінет Міністрів України, однак, забігаючи наперед, це було зроблено з метою отримання лобістськими щупальцями та таким інструментом, як прикриття посадою першого у списку ініціатора законопроєкту, потрібного «одобрямса» (маємо розуміти, що Кабінет Міністрів вже давно втратив свою суб’єктність попри приписи Конституції України). На Урядовому порталі (Єдиному веб-порталі органів виконавчої влади України) є вкладка щодо моніторингу законопроєктів. Звісно, там присутній і № 6013. Відразу перейдемо до аналізу висновків, пропозицій до законопроєкту від центральних органів державної виконавчої влади (доступні до завантаження та ознайомлення). 

Не вдаючись у подробиці, підсумуємо результати.

1) Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку проєкт підтримується (22.09.2021). При цьому, звичайно, уникнено оцінки наслідків щодо скасування Господарського кодексу України.

2) Державна аудиторська служба України зазначає, що проєкт потребує доопрацювання (24.09.2021). У п. 2.1. лише звернуто увагу (без будь-якої оцінки) на положення щодо скасування Господарського кодексу України з висновком про «потребу у приведенні до відповідності із законопроєктом законів України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та «Про публічні закупівлі».

3) Міністерством культури та інформаційної політики України проєкт підтримується з зауваженнями (30.09.2021). Відразу у п. 2 заертається увага на скасування Господарського кодексу України та можливості призведення до відсутності норм правового врегулювання окремих сфер та галузей господарювання. І все.

4) Державною прикордонною службою України проєкт підтримується (30.09.2021). У висновку просто констатується те, що пропонується скасувати Господарський кодекс без будь-яких оцінок.

5) Міністерством економіки України проєкт підтримується з зауваженнями 05.10.2021. Здавалося б відповідальне міністерство мало б надати і прогнози імплементації положень проєкту, і відповідні висновки але… Просто констатується те, що пропонується скасувати Господарський кодекс. Оскільки законопроектом передбачається визнати таким, що втратив чинність, Господарський кодекс України, пропонуємо доповнити законопроект положенням, що міститиме визначення поняття суб’єктів господарювання державного сектора економіки. А далі стандартне: не прибирається саме скасування Кодексу з цього проєкту, а вносяться пропозиції в стилі реалізації «шкурних інтересів» самого міністерства. «Пропонуємо розглянути питання можливості впровадження зазначених змін з урахуванням того, що законопроєктом передбачається визнати таким, що втратив чинність, Господарський кодекс України». А запропонувати виключити відповідне положення побоялися? Або «аналітичних здібностей» не вистачило? Саме Мінекономіки володіє всіма тими прогнозами (без зайвих значних витрат може спрогнозувати), до чого може призвести скасування Господарського кодексу.

6) Міністерством фінансів України проєкт не підтримується (05.10.2021). Набагато професійнішим та чеснішим перед громадянським суспільством є саме цей висновок: «3. Оцінка впливу на показники бюджетів Реалізація норм законопроекту призведе до втрат державного бюджету, зокрема, від відчуження та приватизації державного майна». «4. Вартісна величина впливу на показники бюджетів Розробник законопроекту не надав розрахунків або обґрунтувань щодо втрат бюджету у разі запровадження таких змін». «При цьому в пояснювальній записці зазначено, що реалізація законопроекту не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України». Але далі пропозиції до проєкту. А не простіше було б написати одну пропозицію – відхилити? Однак висновок правильний: «Ураховуючи вищевикладене, проєкт Закону України «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» Мінфіном не підтримується». Найбільш реалістичний та ґрунтовний висновок. І не формальний підхід до законопроєкту, здатного зруйнувати усталену систему господарювання та побічно нанести шкоду фінансовій системі державі (звісно, поки зарано виносити це за справжню мету проєкту № 6013. Хоча, а чом би й ні? – О.І.).

7) Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей проєкт також не підтримується (12.10.2021) (дійсно, законотворчість – це не азартні ігри, як деякі сприймають цей процес – О.І.). Комісією обґрунтовується позиція щодо суттєвого доопрацювання законопроєкта з метою недопущення виникнення законодавчих колізій, невідповідностей положенням Конституції України, непорушення принципу правової визначеності та неправильного правозастосування.

8) Міністерство інфраструктури України зазначає, що проєкт потребує доопрацювання (12.10.2021). Надано ґрунтовні пропозиції, але все ж таки, не зняття з розгляду.

9) Міністерство освіти і науки України надало зауваження та пропозиції (12.10.2021). І знов «пропозиції» замість категоричної вимоги щодо його зняття.

10) Міністерство аграрної політики та продовольства України теж зазначило, що проєкт потребує доопрацювання (13.10.2021). Запропоновані проєктом Закону деякі норми та зміни не узгоджуються з чинним законодавством. І ні слова про перспективні проблеми із фермерством…

11) Державна податкова служба України підтримує проєкт за умови доопрацювання (23.10.2021). Звісно, про скасування Господарського кодексу ні слова.

12) Антимонопольний комітет України також надав зауваження та пропозиції (18.10.2021). Таж сама пісня – «пропозиції та зауваження» замість відхилення.

13) Міністерство охорони здоров'я України зауважує, що проєкт потребує доопрацювання (28.10.2021). Доволі ґрунтовний висновок, який вказує на численні нестиковки запропонованого проєкту із чинним законодавством про охорону здоров’я, зокрема щодо створення та функціонування підприємств в сфері охорони здоров’я.

14) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала зауваження та пропозиції (28.10.2021). Відзначається, що законопроєкт потребує приведення у відповідність із законодавством.

15) Фонд державного майна України підтримав проєкт за умови доопрацювання (04.10.2021). Фондом лише констатується пропозиція щодо відміни Господарського кодексу (звісно, без надання оцінки такого кроку), висновок містить 7 позицій «про своє, особисте, відомче».

16) І ще окремо виділена одна позиція: вплив законопроєкту на показники бюджету: не надано фінансово-економічних обґрунтувань (розрахунків) (05.10.2021).

Підсумовуючи такий специфічний бекграунд проєкту № 6013 зазначимо, що розробники законопроєкту взагалі не володіють навичками дослідження положень чинного законодавства та, не зважаючи на наявність всіх технічних можливостей (із застосуванням комп’ютерних технологій, наприклад), писали про «своє наболіле», ніж орієнтувалися на норми чинного законодавства відверто відкидаючи його норми. Черговий раз спостерігаємо правовий нігілізм вищого ґатунку та відсутність елементарних навичок нормотворення (підготовки проєкту Закону). Ну звісно, мета то у законопроєкта інша, ніж удосконалення чинного законодавства, приведення його до стандартів відповідників Європейського Союзу тощо. Нащо було «напрягати» та завантажувати державні органи аналітичною роботою (під значним тиском – О.І.), витрачати ресурси тощо якщо все, що пропонувалося (й було толерантно оформлено у вигляді «зауважень та пропозицій», можливо, із-за «страху» перед посадою першого у списку ініціатора?) відкинуто?

До картки проєкту № 6013 також були долучені численні експертні висновки від наукових установ, бізнес-асоціацій, окремих експертів, але вони за традицією чомусь вже не є доступними.

Оце такий як то кажуть бекграунд проєкту № 6013. Чи можна виности проєкт за таким «послужними списком» на друге читання? Да легко!

Попри обіцянки не чіпати № 6013 до «закінчення війни», така собі робота з насильницького просування диверсійно-колаборантського законопроєкту ведеться. Наприкінці серпня 2023 року експертне співтовариство було одароване цікавою для аналізу «Порівняльною таблицею» з червоними, зеленими та світло-зеленими маркерами. Що кожен з них означає можна дізнатися з контексту. В документі сказано, що авторами остаточної редакції (так, саме остаточної, тобто громадянське суспільство та експерти зі своїми зауваженнями можуть бути вільні) є народні депутати України – члени Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку. Дата розгляду в Комітеті – прочерк. Ну звісно, то до питання про публічність і прозорість.

І так. Першою (і дуже знаковою) є пропозиція народного депутата А. Пузійчука щодо заміни у назві словосполучення «підприємницької діяльності» на «господарської діяльності». Звісно така пропозиція була відхилена з «цивілістично-ідеологічних» міркувань: сучасна неорадянська (антиукраїнська) цивілістика (як і їх орієнтир – російська цивілістика) заперечує термін «господарський» у будь-яких відмінках. Симптоматичним є також відхилення пропозиції н.д. С. Власенка щодо прибирання нісенітниці «перехідний період» із назви. Перехідний період до чого? До права руського міра? Слушними по формі (а не по суті – ще раз наголошую: цей проєкт потрібно зняти з розгляду без будь-яких фінтів театралізованого «доопрацювання») також є пропозиції С. Власенка до преамбули щодо її невідповідності змісту проєкту, який стосується, головним чином, діяльності державних та комунальних підприємств. Хотілося б зробити одне глобальне зауваження щодо пропозицій н.д. Ф. Веніславського та А. Пузійчука: що значить «особливості регулювання господарської та підприємницької діяльності»? Господарька дільяльність – поняття базове, більш ширше, підприємницька – більш вузьке, спеціальне, лише як один з аспектів діяльності господарської. Тож є грубою методологічною помилкою «врегульовувати здійснення підприємництва» і в дужках писати «господарської діяльності». Далі Ф. Веніславським влучно пропонується все ж слово «підприємництва» замінити словами «господарської діяльності». Звісно, режисерами театру абсурду такі пропозиції були відкинуті.

Пропозицією № 9, зробленою н.д. А. Пузійчуком, запропоновано виключити ст. 1 з проєкту № 6013. Пропозиція є правильною з огляду на те, що проєкт № 6013 внесе суттєву термінологічну плутанину в чинне законодавство і таке «ізбите» дуалістичне регулювання. Ще раз наголосимо, відкликати варто весь проєкт № 6013, а не окремі його «статті».

Далі почався типовий театр абсурду з пересмикуванням термінології типу «домогосподарство» (не дає спокою традиційна форма життя українців, да і російські аналоги теж мріються – О.І.), «підприємництво» (чим їх не влаштовує усталене вже у чинному законодавстві визначення?), «некомерційна підприємницька діяльність» (словосполучення саме по собі абсурдне, але таке потрібне для вистави театру правотворчого абсурду), «підприємства» (який двійочник визначає термін у множині з позицій юридичної техніки, крім, звісно, «трускавецької школи депутатства та правотворчості»? Ну і куди ж без цивілістичної мантри за російськими «кращими аналогами», що підприємство не суб’єкт права, а сукупність майна). На окрему увагу заслуговує коментар (виділений зеленим як перемога здорового глузду на тлі театру правотворчого абсурду) н.д. Р. Бабія про те, що «поняття підприємства як суб’єкта права, а не сукупності майна (за ст. 191 ЦК) застосовано у Конституції України у ст.ст. 37, 46, 78, 103, 120, 142, 143, Угоді про асоціацію між Україною та ЄС (понад 60 разів), в Директивах ЄС, нормах Кримінального, Земельного й інших кодифікованих актів та національних правових традицій. Це поняття узагальнює поняття будь-якої юридичної особи, яка створена для здійснення господарської діяльності. Відсутність такого поняття у законодавстві призведе до знеособлення тисяч нормативно-правових актів, втратою ними предмету регулювання. Позбавлення поняття «підприємство» суб’єктності призведе до утворення прогалин у реалізації конституційних положень, порушить принцип верховенства норм Конституції України у системі законодавства України». Ця теза відповідає дійсності. Ба більше, ст. 191 Цивільного кодексу України прямо суперечить положенням Конституції України та всім іншим переліченим актам чинного законодавства, вона має бути скасована (що має бути зроблено у майбутньому при редагуванні Кодексу та/або його оновлення до стану регулювання цивільних відносин, що склалися в Україні, а не в російській федерації). І це дійсний напрям оновлення цивільного законодавства, а не закулісна робота з перекладу книг Цивільного кодексу рф українською мовою, що саме зараз відбувається в контексті ще одного театру правотворчого абсурду – закулісної «рекодифікації цивільного законодавства».

Далі знов десятки дрібних пропозицій в стилі «це замінити на це», там слово виключити, там замінити на інше.

Багато зауважень у н.д. викликало поняття «особливого періоду», яке вперто ініціатори проєкту № 6013 проштовхують з чинне законодавство. Депутатами пропонувалися різні його варіанти, які звісно в контексті вистави абсурду не сприйняті. Однак одна пропозиція н.д. Р. Бабія заслуговує (знову) на увагу: «перехідний період – термін, що починається з дня набрання чинності цим Законом і завершується прийняттям нового Господарського кодексу України». Таке положення заклало б у майбутньому засади для рекодифікації господарського законодавства, однак не зрозуміло, нащо його декодифіковувати, коли більшість роботи можна виконати в рамках чинної редакції? Тут опустимо питання марного витрачання ресурсів у складний для Української державності період. Лише нагадаю, що загалом один народний депутат обходиться в 1,6 млн грн податків на рік ось при такій «ефективній та плідній роботі». Далі. Народним депутатом наводиться наступне обґрунтування: «Перехідний період не може замінювати собою розділ закону «прикінцеві та перехідні положення». Це суперечило б засадам законотворчості. Натомість, декодифікація господарського законодавства, до якої призводить закон, повертає нас в російську правову традицію (на що вже вказувалося та що відповідає дійсності – О.І.), тоді як в найбільш розвинутих країнах світу Австрії, Німеччині, Бельгії, Іспанії, Франції, Південній Кореї, США, Туреччині, Японії тощо діють окремі кодифікації. Лише на підставі якісної кодифікації можна покласти край множинності та безсистемності господарського законодавства, яке не дозволяє розвиватися бізнесу».

Далі теж саме – купа «пропозицій» для створення ілюзії бурхливого обговорення, забиття інформаційними сміттям та створення штучних підстав для «напруженої законотворчої роботи» (одна з ознак театру правотворчого абсурду – О.І.). Поступали пропозиції щодо визначення, наприклад, узуфрукту (нащо це робити, не зрозуміло. Є статті в Цивільному кодексі – «розважайтеся» пропозиціями до нього). Теж саме щодо «фідуціарних обов’язків» та ін. Окремо депутатами «пересмикувалося» поняття господарської діяльності (при тому, що в назві визначено, що проєкт стосуватиметься лише діяльності підприємницької). Нащо і для чого? Є усталене визначення, яке пройшло випробування часом і практикою. То й же самий «театр» спостерігаємо щодо понять «суб’єкт господарювання», «суб’єкт малого підприємництва», «суб’єкт середнього підприємництва», «суб’єкт великого підприємництва», «державне підприємство», «казенне підприємство», комунальне унітарне підприємство» (переважна більшість з цих пропозицій були проігноровані, адже робилися «сторонніми» від театру абсурду депутатами) та ін.

Ну і, звісно, куди ж знову без цієї беззмістовної дурості у будь-якому незрозумілому випадку до словосполучень тулити слово «комерційний»? Особливо вражає термін «комерційне підприємництво». Слід авторам не зупинятися і внести в проєкт поняття «комерційної комерції» та «підприємницького підприємництва», щоб театр законотворчого абсурду однозначно утвердився як мейнстрім сучасної законотворчої роботи.

З пропозиції 634 пішли гамбузом всі «хотєлки» сучасних абсурдистських сценаристів. Куди їх (ці хотєлки) вносити? Звісно, у Цивільний кодекс, поки він під тяготою цих доданих норм не лопне. Звісно, відразу пішло «унормування» питання діяльності юридичних осіб (цьому питанню в Цивільному кодексі взагалі не місце; всі питання публічного права варто вирішити в окремому перспективному Законі України «Про юридичні особи», а всі «позапредметні» нісенітниці видалити із Цивільного кодексу – О.І.). Отже, немає сансу витрачати час та аналізувати все те, що «пропонується» внести в Цивільний кодекс для подальшої руйнації єдності та необґрунтованого розширення предмету його регулювання (підтвердженням тому може слугувати правка в стилі «Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб». Автор – все той же Р. Стефанчук). Тим більше, що названий автор переважної кількості цих «правок» - ініціатор та натхненник всього проєкту № 6013, тобто ці положення автоматично будуть враховані (не в останню чергу з урахуванням адміністративного тиску, що є вже усталеною практикою не тільки стосовно цього проєкту). Але тут варто нагадати, що всі «правки» до Цивільного кодексу мають бути виключені з проєкту № 6013, адже сам Р. Стефанчук був ініціатором внесення зміни до ст. 4 Цивільного кодексу про необхідність внесення доповнень до Кодексу лише окремим Законом України. Але то, звісно, таке. Далі пропозиція 648 «Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами». Пропоную також не зупинятися і запропонувати статтю «Здійснення НЕпідприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами». Щоб остаточно закріпити не просто законотворчий абсурд, а відвертий маразм. Ну а далі – дійшли до «святого фетишу» цивілістики – нісенітниці у вигляді ст. 96-1 Цивільного кодексу (теж саме зауваження: виконуйте вами же ініційовану зміну до ст. 4 Цивільного кодексу! – О.І.). Коментувати все «запропоноване» в контексті подальшого спотворення регулювання корпоративних відносин взагалі немає сенсу. Гадаєте, театр правотворчого абсурду завершився на цьому? Ні. Пропозицією 702 пропонується внести до Цивільного кодексу ст. 552-1 «Накладання штрафів за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства», тобто безсоромне штучне розширення предмету Цивільного кодексу продовжується, доки його змістовне наповнення не набуде рис «розбухлого нормативного трупа» (із запахом права руського міра, звичайно). І далі пробиття дна: пропозиція 703: «Стаття 569-1. Банківська гарантія забезпечення виконання господарських зобов'язань». В тому ж стилі пропозиції 704-706, 713, 716-721 та інші. Дивно, що ці пропозиції помічені червоним кольором, вони б «так органічно доповнили би норми Цивільного кодексу з метою остаточного зруйнування його системи» (О.І.). Звичайно, тут можна зрозуміти бажання втиснути положення господарського зобов’язального права в «тіло» Цивільного кодексу (як в російській федерації). Теж саме стосується пропозиції 575 щодо ускладнення змісту статті 1029 «Договір управління майном» нормами про договір управління державним та комунальним майном (як і пропозиція 576).

Надалі правки починаючи з 757-ї стосувалися знов «свого, наболілого» (ну або на чиєсь настійливе прохання). Користуючись такою «законотворчою солянкою», народні депутати спробували протягнути (написати пролобіювати не підіймається рука – О.І.) правки з власних «інтересів» чи комітетської приналежності. І тут не без сюрпризів. Наступним дном, яке пробите, виявилася правка 765, якою пропонується доповнити Господарський процесуальний кодекс України поняттями «господарська діяльність», «підприємництво» та ін. А й дійсно: давайте в кожен нормативно-правовий акт – акт господарського законодавства (або, навість, господарського процесуального законодавства!) вносити базові визначення. «Вершина» юридичної техніки. Звісно, обов’язково треба було «залізти» в правовий статус Національної академії наук України та у питання правового режиму її майна. Дійсно, ці питання останнім часом не дають декому спокою. Особливого абсурду набувають пропозиції щодо «втіснення» перебування у них майна на праві узуфрукту державного чи комунального майна. До чого там узуфрукт? Пояснень та відповідей звісно не надано (там ще АТ «Укрзалізниці» втиснули той самий узуфрукт в правках). Тут лише одне може бути пояснення: щільніша прив’язка до найбільш не затребуваних положень Цивільного кодексу. А там далі за вкрай «просторовими» нормами Цивільного кодексу може відкритися й вікно можливостей «запустити лапи» у державну власність, яка знаходиться у користуванні науковими установами Національної академії наук України. Щодо узуфрукту, то це не єдині приклади, по суті, його намагаються цим проєктом «поширити» на всі випадки користування переданим майном (наприклад, органам самоорганізації населення). Тай дійсно, а чого по ходу діла не народити ще якісь нісенітні терміни? Як Вам «узуфруктарій», наприклад? (пропозиція 1157; і знову ж таки, враховуючи автора правки – прийнято без заперечень). За безглуздістю може посперечатися з насильницькі просунутим штучним терміном «правочин» в усі галузі законодавства. Ідея внесення поняття узуфрукту належить російськім археологам (або, навіть, некрофілам права), які в гонитві за рецепцію (воскресінням) римського права «народили» цю нісенітницю, яка в українському законодавстві виглядає вже надто неприродньо. Що нема вітчизняних відповідників?

«Цікавою» також з точки зору остаточного зруйнування єдності предмета регулювання Цивільного кодексу є пропозиція 933 (яка надійшла від ініціатора проєкту і, звісно, буде врахована всупереч тій же ст. 4 Цивільного кодексу), яка зводиться до того, що «Кабінет Міністрів України та інші суб’єкти управління об’єктами державної власності відповідно до цього Закону, Цивільного кодексу України та інших законів України здійснюють управління суб’єктами державного сектору економіки – юридичними особами, 50 та більше відсотків акцій (часток) належать державі, чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів». Юридична рівність суб’єктів «цивільних відносин»? Ні, не чули. Про організаційно-управлінські відносини, звісно, теж не чули. І далі за пропозиціями теж саме.

Але у правках не без позитивних ідей (не без ложки меду в бочці дьогтю – О.І.). З пропозиції 1167 почалися «роздуми» народних депутатів, а що ж далі після можливого прийняття проєкту № 6013? І тут декілька цікавих, не дуже цікавих та, не дивно, абсурдистських ідей. Зокрема, вказаною правкою пропонується в Перехідних положенням «підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів України щодо: правового регулювання відносин у сфері господарювання (кодекс економічного права); господарської компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування; порядку притягнення суб’єктів господарювання до адміністративно-господарської відповідальності за порушення правил ведення господарської діяльності (адміністративний господарський процесуальний кодекс)». Контрпропозиція! Підготувати цивільно-адміністративно-господарський кодекс, ну щоб вже закріпити абсурдистський напрям вітчизняної правотворчості та потішити амбіції лобістів проєкту № 6013 та за сумісництвом – поціновувачів права руського міра. А чо ні? Треба йти за сценарієм театру абсурду до кінця.

Звісно, були й пропозиції (№ 1175), «що цей Закон (проєкт № 6013) діє в тій частині, що не суперечить Господарському кодексу України, до набрання чинності кодексом економічного права та адміністративним господарським процесуальним кодексом». І знов одне запитання: навіщо ці триповерхові конструкції? Заслуговує на увагу пропозиція № 1177, відповідно до якої «Кабінет Міністрів України пропонується зобов’язати протягом року з дня набрання чинності цим Законом підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України проєкт нового Господарського (економічного) кодексу України». А чим не влаштовує чинний Господарський кодекс? Чому в нього не можна вносити прямо зараз відповідні зміни та чому не зобов’язати Кабінет Міністрів України зробити це? Не треба йти на поводку у поціновувачів права руського міра да роботи пропозиції, які є відповіддю на сценарії театру правотворчого абсурду. Ця пропозиція є цікавою своїм обґрунтуванням: «господарське законодавство, яке складається з понад 300 законів та тисяч підзаконних актів не може бути несистематизованим. Відсутність потреб кодифікації господарського законодавства завжди відстоювали лише у російській федерації (браво! – авт.). За прикладом Австрії, Бельгії, Німеччини, США, Франції, Південної Кореї, Японії, має бути розроблено новий Господарський кодекс, що узгодить господарське законодавство України із господарським (економічним) законодавством ЄС. І ця теза майже повністю відповідає дійсності (крім оцінки господарського законодавства в 300 законів України; їх по факту більше).

Загалом надійшло до другого читання надійшло 1177 пропозицій.

Ніякі з цих «роздумів» взагалі для розвитку правової системи України не потрібні. Потрібно просто відкликати проєкт № 6013. Адже нащо це все, якщо термінологія (понятійний апарат) така актуальна (затребувана) практикою і вже міститься у Господарському кодексі? А говорили-розпиналися, що Кодекс «не має регулюючого потенціалу» та «оригінального матеріалу». Виявляється – має. Чому стільки пропозицій по одним і тим же термінам? Що, не можна їх (з відповідним, звісно, обґрунтуванням, викласти у проєкті Закону щодо вдосконалення положень чинного Господарського кодексу? Ах да, цивілістичні (проросійські) шори заважають. Ну і звісно, приймалися до уваги пропозиції або тих осіб, які підписалися під проєктом при поданні його на розгляд Верховної Ради, або ті пропозиції, що були видані на руки народним депутатам ініціаторами проєкту, щоб створити «всебічне, об’єктивне та масове обговорення», звичайно за зрежисованим заздалегідь сценарієм. При цьому переважна більшість пропозицій в стилі «там кома», там буква чи закінчення. Суцільна імітація законотворчої роботи. Ні про які пропозиції від депутатів, які не входили в «пул довірених», прийняті не були: помічені червоним кольором (наприклад, н.д. А. Герасимов, С. Власенко, А. Пузійчук та ін.). Звісно, це не стосується самого ініціатора проєкту – н.д. Р. Стефанчука, до 90% пропозицій якого враховано. Адміністративний примус? Правотворча корупція?

Розглядати всі «пропозиції» не має сенсу: «базовий» проєкт вже піддавався детальному аналізу науковим та експертним середовищем, на висновки яких не звернуто жодної уваги (що з урахуванням «нових» традицій правотворчості не дивно).

Театр правотворчого абсурду – не театр одного актора. Ця вистава має чітко розподілені ролі (за аналогією в організованому злочинному угрупованні). Тут присутні всі фактори, в т.ч. абсцеси виконавців («діти низької якості», відверте запозичення нормативного матеріалу та ідей з держави-агресора як у випадку з проєктом № 6013 тощо). Свої ролі, як відмічалося вище, виконують і «тушки депутатів»: як щодо «внесення» пропозицій (правок) при розгляді законопроєктів у відповідальних комітетах, так і при «слухняному» голосуванні так званої «монобільшості» (яка вже існує лише на папері, що є і добрим знаком – подібні проєкти приречені на провал – О.І.) та їх «молодших» сателітів і ситуативних союзників. Чи хтось ще буде заперечувати саме такий стан законотворчої роботи в стінах Верховної Ради? Ба більше, керівництво Верховної Ради вже прагне тотального контролю за діяльністю депутатів: 4 січня 2024 року було поширено заяву про те, що для виїзду у відрядження за кордоном з нового року народним депутатам до заяв будуть необхідні «тези» від Міністерства закордонних справ для його офіційних заяв і коментарів на міжнародній арені. Що вже казати про конституційну свободу законотворчої ініціативи та діяльності!? Звісно, народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування (ст. 80 Конституції України), але вже потрібно наближатися до ідеї про відповідальність народних депутатів за законотворчі ініціативи та наслідки їх реалізації, щоб не було спокуси влаштовувати законодавчі диверсії та імплементації положень та ідей, наприклад, права, заснованого на ворожій та/або антилюдській ідеології (фашизм, комунізм, рашизм як ідеологія руського міра з відповідною правовою системою, популізм тощо).

Така робота Верховної Ради на прикладі «продавлювання» проєкту № 6013, а кожен з читачів може знайти аналогії і щодо власних наукових чи професійних інтересів, неодмінно відбивається на довірі до Парламенту як до соціальної інституції, а точніше – повна недовіра (61%). Про це свідчать результати нещодавнього дослідження динаміки довіри соціальним інституціям у 2021-2023 рр., підготовленого Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС). Більше того, за останніми дослідженнями, проведеними Разумков Центром (див. прес-реліз від 7 лютого 2024 року на офіційному сайті), повністю не довіряють Парламенту 32,6% опитаних, скоріше не довіряють 37,8%, а повністю довіряють 3,8% (близько до статистичної похибки). Голові Верховної Ради (ініціатору проєкту № 6013) зовсім не довіряють 22,0%, скоріше не довіряють 28,5%, повністю довіряють лише 3,7%, не знають такого – 14,8%. Це справжнє відображення змісту і якості як законотворчої роботи всього державного органу в цілому, так і окремих його представників – народних депутатів, які вже відверто перетворили Верховну Раду в театр правотворчого абсурду. Добре, що хоча б ще до драми абсурду ще не дійшло, але судячи з настроїв громадянського суспільства та наших західних партнерів, які споглядають за діями осіб, причетних до такої правотворчості, саме до драми абсурду вже й не так далеко… За умов повномасштабного вторгнення російської федерації та більш нагальних проблем, ніж реалізація чиїхось хворобливих амбіцій щодо імплементації права руського міра в, по суті, вже європеїзоване законодавство України, чи суспільству це зараз потрібно? Не потрібно взагалі, не потрібно й буде вже ніколи (в контексті заяв лобістів проєкту № 6013, що ця нісенітниця розглядатися до кінця воєнного стану не буде). Чи вправі з таким бекграундом народний депутат (та сучасний склад Верховної Ради загалом) займатися правотворчою діяльністю? Про моральну сторону питання взагалі немає мови. Довіра (або тотальна недовіра) громадянського суспільства є маркером необхідності усунення таких осіб не тільки від прийняття будь-яких рішення, а і притягнення до відповідальності за таку відверто шкідливу діяльність.

Надалі цікаво буде подивитися, чи буде «протягнутий» при такому бекграунді проєкт № 6013 у План законопроєктної роботи Верховної Ради на 2024 рік? (Він вже, нажаль, присутній у Порядку денному одинадцятої сесії Верховної Ради України дев’ятого скликання (див. Постанову Верховної Ради від 6 лютого 2024 року № 3562-IX). Якщо так, то з’явиться ряд цікавих питань про те, хто саме його туди «запропонував» та з яких мотивів. Ці питання вже варто буде розглянути в контексті корупційної діяльності при проєктуванні, проходженні і прийняті окремо взятого нормативного акта. А кожен зацікавлений з експертного середовища може відповідно до своїх сфер компетентності та інтересів знайти за аналогією й інші подібні приклади «цинічної» правотворчості всупереч інтересам суспільства та держави, тобто поповнити іншими прикладами й без того вже розбухлу скарбничку. Наприклад, чехарда з проєктами законів України про «перезавантаження» Бюро економічної безпеки України. Театр законотворчого абсурду грає за дуже подібними сценарієм прийняття «диктаторських законів 16 січня» часів Януковича. Історичні паралелі проводити треба, що було потім? 2004…2014…2024?

Але в бочці дьогтю є і ложка меду. Наука господарського права завжди активніше розвивалася не в теплій ванні законотворчості та домінуванні відповідних ідей, а при гонитві, забороні, ігнорування та ін. проявах нетерпимості до засад, концепцій, понять. Так і зараз, народними депутатами нароблено значний обсяг пропозицій (з відповідною аргументацією), який можна використати при подальшому удосконаленню положень як Господарського кодексу, так і інших актів господарського законодавства. Звісно, народні депутати змушені були реагувати на запропонований сценарій вистави правотворчого абсурду хто як: хто просто знаряддям створення «масовки» та вислуживання перед керівництвом, а хто дійсно намагався внести пропозиції тверезо оцінюючи ситуацію та розуміючи потужність адміністративного ресурсу, направленого на реалізацію контрєвроінтеграційної, антинаціональної, антиукраїнської диверсійної ідеї скасування Господарського кодексу (з попутним розбалансуванням економічної системи у запропонований «перехідний період», що вкладається у загальні плани ворога Української державності).

Виявилося, що Господарський кодекс таки має оригінальну та затребувану практикою термінологію та нормативний матеріал попри закиди про «відсутність регулюючого потенціалу», що лише додає абсурдності самому процесу з розгляду проєкту № 6013 та ідеї скасування Кодексу, і однозначно перетворює відповідне дійство в театр абсурду. «Революційне реформування» законодавства відбувається в контексті збільшення лобістського потенціалу (контрреволюції) представників цивілістики, орієнтованої на ідеї та приклади держави-агресора (росії), і цього слід було очікувати. І, звісно, не варто очікувати чогось іншого, наприклад, конструктивної роботи щодо удосконалення норм господарського законодавства та відповідного стрижневого акта в контексті євроінтеграції та рецепції європейської традиції існування двох кодексів у царині регулювання власної сукупності відносин без агресії (безпідставного розширення) їх предметів та створення ситуацій дуалістичного регулювання або дублювання норм спеціального законодавства. За більшістю оновлених положень після всього того, що буде внесено в проєкт № 6013, він вже дуже нагадує оновлений Господарський кодекс, крім звісно всього того, на що цивілісти прагнуть встановити монополію. Наприклад, на зобов’язальне право. То не простіше всі ці зміни було згенерувати до тексту Кодексу? Однак, як зазначалося не одноразово, наявність Господарського кодексу не вписується в концепцію «права руського міра», яке насильницьки імплементується в правову систему України.

Підсумовуючи, Законопроєкт № 6013 є відвертою диверсією у критичний час, реалізація положень проєкту матиме непрогнозовані за масштабами вкрай негативні наслідки для економічної системи України, проєкт є нічим іншим, як відвертою спробою реваншу ідей, запозичених з права руського міра (російської федерації – держави-агресора; див.: Юридичний вісник України, 2023, № 23-25 (1455-1457), с. 10-13, № 26-27 (1458-1459), с. 10-12) попри заперечення експертного середовища та громадянського суспільства в цілому, наявні численні порушення процедур його розгляду та проходження різних стадій має ознаки заздалегідь зрежисованого театрального дійства – справжнього театру правотворчого абсурду, також має ознаки корупціогенності («правотворчої корупції» – авторський термін), контрєвроінтеграційності, антидержавності, проєкт має бути невідкладно знятий з розгляду, а ініціатори та ідейні натхненники – неодмінно притягнені до відповідальності за відверту диверсію проти Української державності. Театр правотворчого абсурду є одним з проявів деградації парламентаризму в Україні, що саме по собі є тривожним дзвіночком для самої Української державності вже у короткостроковій перспективі.

P.S. Щира подяка народним депутатам України, які намагалися запобігли катастрофі, що насувається, протистояти виставам цього театру правотворчого абсурду при «розгляді» проєкту № 6013 та вносили дійсно конструктивні коментарі, зауваження та пропозиції. По справам їх пізнаєте, хто вони (Матфей, 7:16).

P.S.P.S. Вважаю за потрібне донести все це до наших західних партнерів, що і буде зроблене в найближчий час.