In Justice we trust?
Рівень недовіри громадян до судової системи у 2019 році, як показують соціологічні дослідження, залишаєтьс вкрай низьким. Хто у цьому винен і що з цим робити далі?
У листопаді 2019 року Центр Разумкова представив нове соціологічне дослідження присвячене дослідженню довіри до соціальних інститутів, зокрема суду. Судовій системі, згідно дослідження, не довіряють 73% респондентів (гірше з довірою в Україні лише у росзмі).
А в січні вже 2020 видання Ракурс присвятило цій проблемі навіть окремий матеріал. Як зазначають автори, інформацію про суд отримують громадяни більшою мірою з ЗМІ і саме останні значною мірою впливають на формування рівня довіри громадян до судової системи. Тому і було прийнято рішення “обмінятись судам і ЗМІ спільними претензіями та побажаннями”. До речі, примітно, що зі “сторони” судів висловились лише судді Верховного Суду. Згідно того ж дослідження Центру Разумкова, ВС не довіряють 61% респондентів, а цей показник кращий ніж у судової системи загалом.
Звернення до суду - ситуація стресова. Не часто (читай майже ніколи) до суду не звертаються з радісних приводів. Якщо ми говоримо про ті справи, які активно висвітлюють громадські активісти та журналісти - це зазвичай справи вкрай болючі для спільноти, резонансні. Проте, не завжди громадяни зустрічаються з представником судової системи (будь це суддя чи представник апарату суду. В очах громадянина - тут і зараз вони представляють суд) , котрий володіє достатніми комунікативними навичками, або ж знає як ними послуговуватись.
В протилежному випадку я б не згадувала зараз, наприклад, Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя Бойка Олександра, котрий як видно з відеозапису, опублікованого на веб-порталі “Youtube.com”, під час розгляду справи, допускав неетичні вислови щодо учасників процесу та інших присутніх слухачів засідання, а також застосував до одного з учасників процесу фізичну силу.
Інший приклад - суддя Шевченківського районного суду міста Львова Галину Білінську, котра згідно із висновком Громадської ради доброчесності допускала неетичну поведінку під час спілкування з журналістами. На думку членів Громадської ради доброчесності, суддя не продемонструвала належного рівня відкритості, який можна було б обгрунтовано очікувати від особи, що знаходиться на публічній службі, фактично відмовившись від інтерв'ю у грубій формі.
Ці випадки непоодинокі і трапляються не у Верховному суді, і навіть не у місцевих столичних судах.
Звертаючись до суддів найвищої судової інстанції за коментарем, ми забуваємо, що не лише вони формують враження про судову систему. Зрештою, Верховний Суд останні хто з’являється у житті сторони у справі, що пройшла суд першої та апеляційної інстанції. І від моменту першого звернення до суду до моменту, коли справа дістанеться до касації, можуть пройти, без перебільшення, роки. А з чим особа може зіштовхнутись у суді першої інстанції, що сформує її переконання? Вище два, але не єдині, ймовірні приклади.
Саме тому надзвичайно важливо не лише сформувати правила спілкування судів і ЗМІ, але і доносити їх зміст до всіх суддів. Проблема не у відсутності регулювання питання взаємодії судів і ЗМІ та представників громадськості. Проблема у тому, що не всі представники судів або ж поінформовані про їх наявність, або ж застосовують їх на практиці.
На мою думку, проблема набагато глибша ніж (цитуючи матеріал, що спонукав до написання цього блогу) журналісти, котрі не володіють спеціальними юридичними знаннями, та “судді-”рішали”. Питання у укорінених у свідомості переконаннях обидвох груп - як суддівської спільноти, так і громадянського суспільства. Але це можна і треба трансформувати. Важко, довго, та можливо. Головне - почути одне одного, якщо ми дійсно працюємо на один спільний результат.
- Лідерство розгортання: коли стратегія виходить за межі кабінету Жанна Кудрицька вчора о 19:06
- Як навчитися ухвалювати рішення на перемовинах? Розглядаємо на прикладі покеру Владислав Пʼявка вчора о 14:57
- Встигнути до штормів: чи готові інвестори до українських податкових гірок? Сергій Дзіс вчора о 10:40
- Від парової тяги до цифрової етики: як змінювалось людство й корпоративна безпека Ігор Шевцов вчора о 08:54
- "Справедливість" судді Канигіної Лариса Гольник 12.05.2025 18:43
- Нові правила для енергонакопичувачів: як зміняться контракти через кіберризики з 2025 Ростислав Никітенко 12.05.2025 15:01
- Як довести вину стоматолога у суді: практика відшкодування шкоди за неякісне лікування Артур Кір’яков 12.05.2025 13:59
- Форензик як інструмент захисту, діагностики та зростання бізнесу в умовах ризиків Артем Ковбель 12.05.2025 03:29
- Вбивчі цифри: як звички й випадки скорочують життя Христина Кухарук 11.05.2025 13:54
- Відповідальна особа з питань захисту персональних даних: новий гравець у структурі бізнесу Анастасія Полтавцева 10.05.2025 14:43
- Як зруйнувати країну Андрій Павловський 10.05.2025 14:34
- Інтелектуальна власність як актив бізнесу Сергій Пагер 10.05.2025 14:21
- Стейкхолдери – основний локомотив сучасної якісної освіти Сергій Пєтков 09.05.2025 10:49
- "Спорт внє палітікі?". Як би ж то! Країна-агресор хоче повернутися у міжнародний спорт Володимир Горковенко 09.05.2025 10:10
- Землі заказника "Лівобережний" у Дніпрі: історія зміни статусу та забудови Павло Васильєв 08.05.2025 22:23
-
Угорщина готується до війни? Що стоїть за "шпигунами Орбана" на Закарпатті
41263
-
"ЗСУ знищили російську армію. Путін будував її 10 років", – генерал армії США Дуґлас Лют
14347
-
Експерти з психіатрії назвали п’ять речей, які ніколи не роблять щасливі пари в стосунках
Життя 14144
-
На стамбульській розтяжці – як Путін нарешті змушений зіткнутися з реальністю
Думка 13056
-
Підготовка піхотинців: державна некомпетентність і приватна ініціатива
Думка 12279