Навіщо обмежувати доступ до знань?

Я про знання законів та інших нормативно-правових актів. Конкретніше про податкове законодавство.

Я про знання законів та інших нормативно-правових актів. Конкретніше про податкове законодавство.

Думаю більшість юристів та бухгалтерів знає про існування "Єдиної бази податкових знань".  Є спеціальний телефон (0-800-501007) і спеціальна адреса (idd@sta.gov.ua), за якими спеціальний орган (Інформаційно-довідковий департамент державної податкової служби) прийме запитання та надасть відповідь з питань, пов'язаних з податками. І звичайно є чимало охочих ознайомитися з відповідями на раніше поставлені запитання.

Здавалося б таку базу даних треба всіляко розповсюджувати, аби допомогти платникам податків не припускати помилок (звичайно, якщо ставити за мету збір податків, а не штрафів). Та ось диво: "Матеріали Єдиної бази податкових знань представлені у системах ЛІГА:ЗАКОН за погодженням з Державною податковою службою України і не можуть бути використані в будь-яких інших електронних базах або друкованих виданнях".

Можна звичайно сперечатися чи поширюється на цю базу дія пункту "в" статті 10 Закону України "Про авторське право і суміжні права" ("Не є об'єктом авторського права: <...> в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади"). Якщо ні, то може податківцям варто бути відвертішими: ставити (с) та вимагати гроші за консультації? Але ж податкові консультації в нас нібито безкоштовні...

А може це шановна Ліга:Закон так захищає власні інтереси?