Рік війни
Ми пережили ще один рік війни. Найскладніший чи бодай перший з найскладніших. Адже перехідний період та відновлення, що наступлять після перемоги, не будуть легкими і ми маємо це усвідомлювати
Цей день - до якого в перші місяці повномасштабного вторгнення, не було впевненості що доживемо - настав.
Люди, що загинули та продовжують гинути, боронячи нас з вами та рідну землю, люди що свавільно вбиті чи закатовані ворогом - це ті рвані рани нашого народу та кожної окремої української родини, біль та пам’ять про які ми пронесемо через покоління.
Єдине, що ми можемо зробити для себе, для них та для прийдешніх поколінь - це остаточно перемогти, не допустити повторення, пам’ятати та добитися справедливості.
Тобто так, попереду ще багато нелегкої роботи, але ж нам з вами не звикати?
Згадуючи 24 лютого минулого року, натрапила на скріншоти своєї переписки (видно, зробила їх тоді аби не забути яким він був). Той день. Публікую лише один, ілюстративний, аби не бути голослівною, оскільки говоритиму зараз про доволі неочевидні (хоча кому як) речі:
- Доброго ранку, якщо можна так сказати…
- Листи у вас на підписі.
- Перемога буде за нами! Слава Україні!
Одним з основних завдань росії було, є і буде руйнування інституційної спроможності української державності. Це пов’язано із тим що:
а) в їхній парадигмі державність без “перших” конкретних осіб неможлива;
б) досвід попередніх загарбницьких воєн доводить, що в дечому вони такі праві.
Проте!
Державність неможлива без працюючих інституцій, а не за відсутності конкретних їхніх очільників. І тут очевидна логічна помилка русні. По-перше, в нас інституції здатні існувати самі по собі, як виявилось, і мій допис якраз про це. По-друге, наше громадянське суспільство здатне “підхопити” будь який блок “просівшої” державної інституції, а багато де здатне взагалі її замінити. Це наше щастя, люди які на це здатні, але це не привід “просідати” навіть у найскладніших обставинах для нас, посадовців.
Втім зараз не про це. Це розмова на перспективу і вона потребує окремих рефлексій.
В сучасному світі існує така політологічна концепція як Deep State.
По суті, це державні службовці. Не політичні призначенці або ж обрані представники народу, а представники умовної чиновницької аристократії, котрі, частіше за все, незмінно працюють в органах державної влади, а також є професіоналами вищого класу і досвідченими носіями справжньої інституційної пам’яті.
Саме поняття, точніше, його існування, відмічалося в багатьох країнах. Та й оцінка впливу існування цього явища доволі різна. В певних країнах це про, фактичного, “тіньовий уряд”, в інших це про збереження стійкості державних інституцій.
З однієї сторони саме Deep State є тим кістяком, котрий може звести нанівець спробу будь-якої реформи, з іншої - саме ці люди мають розуміння, що таке великі системи і як з ними потрібно працювати. Адже, давайте відверто, з мисленням об’ємом на МАФ - заводом керувати не вийде.
Для мене увесь минулий рік був, серед іншого, про український Deep State. Про людей, роботу котрих не зупинили звуки обстрілів, від котрих прокинулись вони та їхні діти. Про людей, які перебуваючи в Києві під постійними обстрілами, піклувались про те, щоб “робота була зроблена”, оскільки повномасштабне вторгнення вимагає “просто” ще більшої працездатності аніж 24/7.
Про людей котрі адаптувалися “в повітрі” до виконання неординарних задач, що почали сипатися звідусіль. Про людей, котрі почали робити усе, аби надавати українцям правову допомогу навіть у цих неймовірно жахливих умовах; аби продовжити комунікувати з міжнародними інстанціями та партнерами, пропонуючи їм нестандартні сценарії; самим приймати неординарні, необхідні та ризиковані рішення. Просто продовжили…
…продовжили те, що вони завжди уміли і вміють якнайкраще. Нести високу місію найвищої вірності - вірності інтересам свого Народу та своєї Держави. Так, у перші години та дні це могла бути інерція, але ж інерція не може тривати рік.
Колеги, сьогодні я хочу сказати вам “ДЯКУЮ” за усе, що ми з вами зробили в ті дні і продовжуємо робити сьогодні. Неймовірна честь бути крихітною частинкою цього недосконалого, часто неповороткого та опірного механізму.
Я щиро вдячна кожному та кожній з вас за те, що ви робите!
Слава Україні! Героям Слава!
- Суд відмовив у позові до ФОП щодо псування техніки після ремонту Артур Кір’яков вчора о 19:08
- Літо, тераси та куріння: чи є заборона для літніх майданчиків? Олег Сніцар вчора о 17:12
- Регіональні тренди запитів "Відео ШІ" в Україні: піки, спад і соціальні фактори Христина Кухарук вчора о 17:03
- Мінеральна угода США та України: шанс на нову енергополітику чи дорогий експеримент? Ростислав Никітенко вчора о 15:55
- Інвестування в Україну – аналіз досвіду іноземних компаній Сильвія Красонь-Копаніаж вчора о 13:30
- Як спадкоємцю за кордоном не загубитися у правовому лабіринті Світлана Приймак вчора о 13:28
- Психологічна готовність до пластичної операції – більше, ніж "налаштування" Дмитро Березовський вчора о 12:42
- Чому ми приймаємо нелогічні фінансові рішення? Антон Новохатній 04.05.2025 16:55
- Відповідальність батьків за шкоду, завдану дитиною: кейс наїзду на пішохода Артур Кір’яков 03.05.2025 09:28
- Кібербезпека в руках людей: чому найслабша ланка – не код, а співробітник? Михайло Зборовський 02.05.2025 14:56
- "Дачна революція": Верховний Суд дозволив реєстрацію місця проживання у дачному будинку Арсен Маринушкін 02.05.2025 13:48
- Відповідальність батьків за тілесні ушкодження, завдані їхніми малолітніми дітьми Артур Кір’яков 02.05.2025 09:28
- Економіка агресора радує своїм падінням Володимир Горковенко 01.05.2025 20:07
- Пенсійна реформа 2025 року Андрій Павловський 01.05.2025 18:17
- Все про ПДВ: коротка інструкція від адвоката Сергій Пагер 01.05.2025 09:52
-
У Чернігові демонтували пам’ятник борцям за незалежність: про що йдеться
Життя 4764
-
Що головне і що парадоксальне в угоді з США про корисні копалини
Думка 4120
-
Зміна пріоритетів: молоде покоління радше зменшить заощадження, ніж відмовиться від хобі
Життя 3713
-
"Ми скорочуємо більше ніж удвічі наше виробництво", – фіндиректор Ferrexpo
Бізнес 3592
-
Заборонений в Україні. Хто такий Сіміон і чим його перемога у Румунії загрожує Києву
3429