Що спільного між неординарним випадком на телеканалі ЗІК з подіями на делекому острові Маврикій?
Усе-таки одним із перших відреагувати на неординарні події в студії ЗІК, де ведучий послав далеко російськомовного повинен, напевне, був я, позаяк ще у кінці весни 2016-го відмовився від ролі політолога на 112.ua на знак протесту проти того, що тієї пори телеканал вдвоє наростив у своєму ефірі рашомовний контент. Іншими словами, те, що заболіло Остапа Дроздова, у мене вже було душевною хворобою.
Одначе вразило те, скільки блошливих шавок враз повилазило з-під різних підворіть. Як вони залаяли на різні голоси, стращаючи мужнього журналіста і автора двох блискучих книг пана Дроздова. Познаходили заледве не двійки в його шкільних щоденниках, аби лишень послабити значення того, що він благородного учинив, розриваючи правило усталеного совкового менталітету на українському телебаченні: кремлемовні – священна корова для ефіру навіть у Львові. Їх, мовляв, можна лише заохочувати до окупаційномовності. Боронь Боже нагадати, що в Україні є державна мова. Що вона охороняється законом і Конституцією. Главнєй, шоби ім біло комфортно...
Навіть тоді, коли російськомовні зайди принесли в домівки українців 11 000 гробів.
Є, пані й панове, така мудра примовка: доля всякої істини – спершу бути висміяною, а вже потім визнаною! Так, здається мені, сталося й тут. Телефонує цими днями відомий український романіст Олег Чорногуз і каже:
-Скинув тобі на електронну адресу один політичний шедевр нинішніх днів – пояснення телеведучим, письменником Остапом Дроздовим того, чому він виставив за студійні двері російськомовного пропагандиста. (Можна прочитати тут). Знаєш, я такого глибокого, аргументованого, промовистого, умотивованого аналізу стану з використанням державної мови на українських телеканалах ще не зустрічав. Сказано так, що потрапило в саму точку: бо й мені воно все, знаєш, десятиліттями клекотало. Я все збирався присісти, викласти це на письмі. Мудрий Остап Дроздов, зізнаюся, випередив. Він, казати б, молодчина, все сказав разом за нас усіх. Показав разючу зневагу російськомовних до українців через агресивне культивування мови загарбників у наших ефірах. Ми справді це терпіли понад чверть віку в своїй державі, при своїй державній мові, тепер цього, як слушно зауважуєОстап, не згорнути… І слава Богу!-
Російськомовні публічно в українських ефірах, Олеже Федоровичу, як мені видається, жирують до пори, до часу, як птахи додо на острові Маврикій…
-Справді, я знаю цю повчальну історію. У птахів додо не було ворогів, тому вони спершу втратили здатність літати, - оживився мій співбесідник. - А потім, коли острів окупувала цивілізація, їх популяція зовсім зникла, бо вони не вміли захищатися. Відтак, птах додо залишився тільки у казці англійського письменника Люїса Керолла «Пригоди Аліси у Дивокраї». Ти, мабуть, це маєш на увазі?..
-Саме це. Російськомовні на українських теле- і радіоканалах поки що гайдабурять, як птахи додо, поки ми їм меншовартістно дозволяємо це робити, створюємо, як каже Орест Дроздов, для них повний комфорт. Цьому маємо якнайшвидше покласти край. Треба активно створювати моральну вигоду в ефірі рідномовним нашим людям, і все станеться, як колись давно на острові Маврикій. Додо зникне...
