Ми дійшли до того стану, коли саме життя сприймається як даність. Воно перестало мати цінність як таке. І що основне – найбільше воно втрачає цінність там, де про нього найбільше говорять – на Заході.
Ефект впливу соціуму на людинудосить дивний. Ми одночасно зникаємо як особистості, при цьому живемо в уявномуегоцентричному світі. Складається враження, немовби все рухається навколо нас із думками про нас. Хоча насправді цінність людини полягає у її впливі на світ.
У світі живе вже більше семимільярдів людей. І кожна має своє бачення, свій досвід, віру чи невір’я в богів, гроші, свій впливчи самотність. Однак кожне бачення світу залежить від соціуму. Від того, наякій щаблині розвитку особа стоїть, наскільки вона хоче відповідатинавколишньому середовищу, та чи взагалі є особистістю.
І тут ми наштовхуємося на сказанераніше. Ми мусимо бути якісь. Не у плані моралі, оскільки це чуття спричиненевнутрішнім станом людини. А у плані поведінки та ставленні до людей, їхньогосоціального/політичного/майнового стану. Який наш успіх? Чи достатньо мидосягли у кар’єрі, чиправильно ми робимо що-небудь з погляду сторонньої людини? Якимось чиномформується «нормальність», яка не пов’язана з мораллю чи вірою, а лише з кастовістю.
І не слід тут розуміти кастовістьяк індуїстську догму. Скоріше як такий набір рис і дій, який вписує людину вякусь «комірчину». Якщо ти слухаєш певну музику, читаєш певні книги чи статті,дотримуєшся певного стилю в одязі, маєш певні уявлення про сімейні цінності чиїх відсутність, заробляєш і досягаєш успіху на певному рівні, то ти маєшналежати чи то до хіпстерів, панків, бізнесменів, окультистів, фашистів, лібералів,селян, міщан тощо, можна перелічити усі ідеології чи культури/субкультури.
Усі, хто поводиться «просто якось»- випадає з суспільства. І залежно від обставин, стає або генієм, абобожевільним, хоча, по суті, є просто людиною, яка вирішила жити інакше, неоглядаючись на інших.
Ми створили світ, у якому людина,як унікальна розумна істота, можливо, не тільки на Землі, але й у Всесвіті, настількисебе принизила, що не в стані зрозуміти своєї важливості. Навряд чи хоча бкожна десята людина може сказати, заради чого живе, що в ній цінного, щоцінного в її житті. Все відбувається автоматично, роботизовано. Ми снідаємо,працюємо, відпочиваємо, незалежно від географії та віросповідання, за напередвизначеним графіком. Ми творимо і спілкуємося відповідно до встановленихсоціумом стандартів. Знову-ж-таки, не стандартів моральних (добро-зло), аповедінкових, суспільних. Ми дійшли до того стану, коли саме життя сприймаєтьсяяк даність. Воно перестало мати цінність як таке. І що основне – найбільше воновтрачає цінність там, де про нього найбільше говорять – на Заході. Замістьтого, щоб підіймати питання оберігання самої індивідуальності людини, авідповідно – більшої можливості розвитку для усіх, «прогресивна» частинасуспільства просто створює нові типи соціальних груп, до яких треба належати. Іякщо ти до них не належиш – то випадаєш з еволюції, хоча саме питання еволюції –дуже сумнівне.
Ми самі створили для себе межі таумови. Обмежуємо власний час і можливість для вдосконалення. Людина втрачаєсебе, свою людяність, свою людськість. Ми не створюємо умов для вільногорозвитку науки чи навіть просто розуму. Навіть у найрозвиненіших країнах людинамусить йти по наперед протоптаній доріжці. Соціум вбиває людину, формуючи «гвинтики»для функціонування великої машини - людства.
