1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Саме задля забезпечення одного з аспектів цього права – незалежності суду була свого часу запроваджена автоматизована система документообігу.
Спочатку декілька фактів з історії «автоматизованої системи документообігу». Вперше така система була запроваджена в адміністративних судах згідно з законом України від 5 червня 2009 року N 1475-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в адміністративних судах, яким Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) було доповнено статтею 15-1 Автоматизована система документообігу суду. Пунктом 6 цієї статті було передбачено, що Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, у тому числі видачі судових рішень та виконавчих листів, передачі справ до електронного архіву, зберігання текстів судових рішень та інших процесуальних документів, надання інформації фізичним та юридичним особам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Державною судовою адміністрацією України". Закон набрав чинності з 1 січня 2010 року, а відповідне положення було затверджено Наказом ДСА №129 від 03.12.2009р.
В подальшому, з прийняттям Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI зазначена система була також запроваджена і в судах інших юрисдикцій. Пунктом 5 ст.15 відповідного Закону передбачено, що Положення про автоматизовану систему документообігу затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України з урахуванням специфіки спеціалізації судів. Рішенням Ради суддів від 26.11.2010р. №30 таке Положення було затверджено.До речі, згідно з пояснювальною запискою до відповідного законопроекту («Про судоустрій та статус суддів»):
«З метою унеможливлення впливу голови суду на суддів відповідного суду законопроектом передбачається запровадження в усіх судах загальної юрисдикції автоматизованої системи документообігу та розподілу справ…»
Тобто мета запровадження системи шляхетна – забезпечення незалежності суддів. Але, як відомо, благими намірами…
Тож пропоную з’ясувати, чи не перешкоджають норми Положення реалізації інших прав (аспектів права на справедливий суд) людини.
Згідно з пунктом 1. Розділу VI Положення вхідна кореспонденція реєструється в АСДС в день її надходження. А пунктом 31 Розділу VIII Положення передбачено, що після проведення розподілу судових справ, поданих у паперовій формі, відповідальна особа суду не пізніше наступного робочого дня передає їх визначеному головуючому судді (судді-доповідачу). Тобто норми Положення побудовано таким чином, що позов (заява, скарга) поданий до канцелярії суду о 10-й ранку може попасти до судді лише під вечір наступного дня.
Але ж як бути зі справами, які мають розглядатися невідкладно, або навіть негайно?! В положенні такі справи згадуються.
Так, наприклад, пункт 15 Розділу VIII Положення передбачає, що для розрахунку навантаження суддів по справах, пов'язаних з виборчим процесом, які мають бути розглянуті судом в день їх реєстрації використовуються коефіцієнти, передбачені цим Положенням за період, що обмежується днем реєстрації таких справ.
А ось пункт 25 того ж Розділу передбачає, що У час дії таких обставин (обставин, що об'єктивно унеможливлюють роботу автоматизованої системи та проведення автоматизованого розподілу) розподіл судових справ, які за законом мають розглядатися невідкладно з метою недопущення порушення конституційних прав громадян (судові справи, пов'язані з виборчим процесом, судові справи про встановлення або усунення обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання, вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, клопотання слідчого або прокурора про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, клопотання про надання дозволу на обшук чи огляд житла тощо) здійснюється керівником апарату (секретаріату) відповідного суду з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
І все, жодної норми Положення, яка передбачає обов’язок негайної реєстрації та передачі справи до визначеного судді, відповідальних осіб та їх відповідальності за порушення обов’язків.
До того ж, Положення взагалі ніяк не згадує про випадок оскарження незаконного затримання/тримання під вартою в порядку ст.206 КПК України. Тож з одного боку є право людини на доступ до суду, а у випадку, передбаченому пунктом 3 статті 5 Конвенції такий доступ має бути забезпечений негайно, з іншого боку є Положення, норми якого розтягують такий доступ на два дні.
Заради справедливості варто зазначити, що у разі подання заяви (скарги, позову) до суду в електронному вигляді такі справи автоматично пересилаються АСДС визначеному в ході автоматизованого розподілу головуючому судді (судді-доповідачу).
Але чи зможе держава довести, що в даному випадку це є ефективним засібом юридичного захисту і що , наприклад, незаконно затримана особа має можливість в електронному вигляді оскаржити своє затримання – питання, на мій погляд, риторичне.
Перш, ніж поставити ще одне риторичне питання, необхідно навести деякі законодавчі норми.
Конституція України
Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів»
Стаття 8. Право на повноважний суд
1. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
2. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.
Тож риторичне питання – чи може вважатися суд визначеним відповідно до закону, якщо він визначений на підставі Положення, затвердженого Радою суддів, тобто не законодавчим органом?
PS. В березні цього року автор відсвяткує роковини подання скарги на незаконне затримання, поданої за 206 КПК, яка на момент виходу статті ще не розглянута.
