Вступники із зони окупації: українці чи "діти ворогів народу"
Україна розширила можливості вступу для дітей, які проживають на окупованій територій. І це порушило інше питання - а як ми сприймаємо людей, які живуть в окупації - українцями чи ворогами
Набагато простіше, ніж вирішувати складну проблему – взяти і поділити українців на "своїх" і "чужих" лінією зіткнення. І вже не важливо скільки років українцеві з того боку, до нього завжди може бути застосований сталінський термін «член сім’ї ворога народу». Лише за ознакою проживання.
Сьогодні ми дискутуємо щодо того чи надавати дітям з тих територій інші (не пільгові) умови для вступу. І все, в нашій уяві сюди вже натовпом їдуть діти «ополченців» забирати місця у наших дітей.
Відповідь на питання вчити чи не вчити дітей з окупації лежить у питанні – з ким ми воюємо? Тобто, хто наш ворог? Росія чи «донбаський народ»? Але є ще один розріз цього питання. А до кого ми звертаємось? До виборця чи до українця? Бо порядок денний виборця – це об’єднати свою маленьку групу. Порядок денний для українця – об’єднати свою країну.
Я бачу бажання деяких політичних сил утримати свій ядерний електорат подібним хейтерством. Та такий підхід точно не відповідає національним інтересам, в яких ми визнаємо ворогом Росію, а не т.зв "республіки" і "донбаський народ", в яких війна є міждержавною, а не громадянською.
Не зважаючи на спроби, ми все таки не змогли захистити українців в окупації від російської агресії. Але хіба можна робити їх ворогами через те, що вони вимушені були адаптуватись до умов окупації, бо держава не виконала свою функцію? До речі і не створила адекватні можливості для переселення на контрольовану нами територію
Третє - що стосується колаборації і зрадництва з того боку, у мене виникають паралелі з ІІ Світовою, коли радянська армія поверталась в Україну - у села і вішала/розстрілювала старост, мета яких була організація життєдіяльності села. Або - як після звільнення Радянський Союз депортував цілі народи. Тільки ми тепер засуджуємо політику Сталіна, але готові застосувати цю ж практику щодо окупованих українців у Донбасі та Криму.
У той же час нас є потужне (так, я боюсь цього слова, але вони потужні) політичне крило терористичної організації «Російська Федерація», яка приймала українську присягу, отримує українську зарплату і виступає від імені українського парламенту. І їм нічого не можна зробити. Хоча умови у них (та їхніх поплічників) і умови тих, хто живе в окупації - зовсім різні. Зрадники тут - мотивовані російськими грошима (у тому числі й через проросійські ЗМІ), колаборація там – частіше страхом та безвихіддю. Я вважаю, що питання дискусійне, - "де межа зрадництва". І однозначно можна говорити лише про одну категорію, яка має бути засуджена після війни – тих, хто вчиняв військові злочини. Але точно не про тих, чиї сусіди могли брати участь у військових діях проти України. Чи не про тих, які працювали у лікарнях та соцслужбах.
Четверте - ми часто мислимо з позиції жертви - ось приїдуть одиниці з проросійськими поглядами і будуть сіяти ці погляди у суспільство. А навіщо нам СБУ чи інші структури? Чому ми людей які їдуть звідти виключно як загрозу, а не як шанс проводити власну інформаційну лінію? В решті решт – вступають у виші діти у віці 17 років - коли ще не до кінця сформовані погляди. Якщо ми не здатні змінити їхні погляди в умовах вітчизняного інформаційного простору, - то це вже питання до нашої здатності взагалі захищати себе.
П’яте - люди з окупованих територій їдуть в Україну. Різних поглядів. Але проблема у тому, що їдуть не лише абітурієнти. І абітурієнти/студенти складають малу частину. Я не розумію, чому ми зосередились саме на дітях? Чому ми шукаємо ворогів серед них? І чому ми шукаємо лише ворогів?
- Три кроки до підкорення покоління Z: як маркетологам-міленіалам зрозуміти потреби молоді Ерік Клюєв 14:13
- Америка демонструє кризу моральності Дмитро Зенкін 14:10
- Вітчизняне мінеральне багатство: реальність проти хайпу Ксенія Оринчак 14:03
- Що не так з інститутом цивільної конфіскації? Тетяна Видай 14:00
- Гра без правил 2, або Переписування історії по приколу Дмитро Новицький вчора о 21:50
- Тимчасовий захист в іншій країні: повторно й безвідмовно Світлана Приймак вчора о 10:15
- Страх знань про рак: чому ми боїмося? Ольга Канська 27.02.2025 18:16
- Проблеми з дотриманням законодавства при забудові в Дніпрі Павло Васильєв 27.02.2025 17:44
- Це база: як досвід України в оборонці може стати фундаментом європейської безпеки Анатолій Хоменко 27.02.2025 15:21
- Що для громадського сектору значить SOM та її вплив на ситуацію в Україні? Юлія Спориш 27.02.2025 13:20
- Давайте виходити з гіршого… 10 важливих кроків Євген Магда 27.02.2025 09:00
- "Шкідливі" поради для аудиторів щодо змісту звіту аудитора Ольга Рубітель 26.02.2025 22:51
- Угода щодо корисних копалин між Україною та Сполученими Штатами Дмитро Зенкін 26.02.2025 17:01
- Успішна юридична стратегія: відновлення прав батька Юрій Бабенко 26.02.2025 16:57
- Як автоматизація юридичних процесів допомагає зменшити ризики? Олександр Вернігора 26.02.2025 15:18
- Нові вимоги до фіскальних чеків з 1 березня 2025 року: що потрібно знати підприємцям 563
- Давайте виходити з гіршого… 10 важливих кроків 334
- Без землі. Небо хамелеонів 301
- "Шкідливі" поради для аудиторів щодо змісту звіту аудитора 292
- Розкрадання державного житла в Україні, або чому ВПО немає де жити 226
-
"Це була пастка". Що означає і чим завершиться сварка Трампа з Зеленським
8479
-
За президента і країну не було соромно
Думка 4162
-
П'ять провалів США на зустрічі із Зеленським
Думка 4101
-
З 1 березня всі каси в Україні зобов’язані видавати чеки за новою формою
Бізнес 3374
-
"Курс на китаїзацію". Як Трамп підігрує Сі і до чого тут Україна
2206