Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні (ч.1 ст. 223 КПК України).
Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети (ч.2 ст. 223 КПК України).
Із змісту ст.ст. 223, 224, 41, 133, 134 КПК України вбачається, що допит є слідчою (розшуковою) дією та проводиться на власний розсуд та за ініціативою слідчого, прокурора, слідчого судді, суду (у тому числі за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження) у разі наявності достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення мети допиту у конкретному кримінальному провадженні щодо отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів.
Із змісту ст. 224, 225, 133, 134, 41 КПК України вбачається, що допит можуть проводити: слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, оперативні підрозділи.
Оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України - за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (ч.1 ст. 41 КПК України).
Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів (крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора (ч.2 ст. 41 КПК України).
Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативним підрозділом (ч.3 ст. 41 КПК України).
Із змісту ст. 224, 133,134, 137 КПК України вбачається, що допитаною може бути особа яка має відповідний процесуальний статус учасника кримінального провадження (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений).
Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань (ч.1 ст. 65 КПК України).
Свідок має право: знати, у зв'язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується; відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню; ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження (ч.1 ст. 66 КПК України).
Свідок зобов'язаний: прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду; давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду (ч.2 ст. 66 КПК України).
За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність (ч.1 ст. 37 КПК України).
Відповідно до ст. 384 «Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу» Кримінального кодексу України, Завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта, складені для надання або надані органу, що здійснює досудове розслідування, виконавче провадження, суду, Вищій раді правосуддя, тимчасовій слідчій чи спеціальній тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, подання завідомо недостовірних або підроблених доказів, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, - караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Згідно з ст. 385 «Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків» Кримінального кодексу України, Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді, Вищій раді правосуддя, Конституційному Суді України або під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України -
караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (ч.1 ст. 55 КПК України).
Протягом кримінального провадження потерпілий має право давати пояснення, показання або відмовитися їх давати (п.6 ч.1 ст.56 КПК України).
Потерпілий зобов’язаний: 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття; 2) не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення; 3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю (ст. 57 КПК України).
Потерпілий має право відмовитися давати показання. Якщо потерпілий дає показання, то вони мають бути правдиві. За завідомо неправдиві показання потерпілий несе відповідальність, передбачену ст. 384 «Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу» Кримінального кодексу України.
Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 - 279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (ч.1 ст. 42 КПК України).
Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу (ч.2 ст. 42 КПК України).
Підозрюваний, обвинувачений зобов'язаний прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб (п.1 ч.7 ст. 42 КПК України).
Підозрюваний, обвинувачений має право не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання (п.4 ч.3 ст. 42 КПК України).
Підозрюваний, обвинувачений має право давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати (п.5 ч.3 ст. 42 КПК України).
Із змісту ст. 104 КПК України вбачається, що результатом проведення допиту є протокол допиту.
У випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі (ч.1 ст. 104 КПК України).
Відповідно до ст. 103 КПК України, процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання.
Допит є слідчою (розшуковою) дією. Відповідно до допиту відносяться загальні вимоги до проведення слідчих розшукових дій, передбачених ст.ст. 104, 223 КПК України, з врахуванням особливостей, передбачених для допиту ст. 224 КПК.
Проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного (ч.4 ст. 223 КПК України).
Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків (ч.1 ст. 224 КПК України).
Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день (ч.2 ст. 224 КПК України).
Перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач (ч.3 ст. 224 КПК України).
У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупинити одразу після отримання такої заяви (ч.4 ст. 224 КПК України).
Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис (ч.5 ст. 224 КПК України).
