4. Недійсність окремого договору про відступлення права вимоги
1. Відступлення права вимоги
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст. 509 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою (ч.1 ст. 512 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.1,2 ст. 202 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч.1, ч.5 ст. 626 ЦК України).
Разом з тим, Цивільний кодекс України не містить визначення договору відступлення права вимоги, а містить лише положення про відступлення права вимоги, які застосовуються, зокрема, до договору купівлі-продажу права вимоги, відповідно до ч.3 ст. 656 ЦК України.
2. Договіркупівлі-продажу права вимоги
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 656 ЦК України).
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.3 ст. 656 ЦК України).
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч.1 ст.632 ЦК України).
Ціна - виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару (п.15 ч.1 ст.1 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).
3. Договір факторингу
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором (ч.1 ст. 1077 ЦК України).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1 ст.1078 ЦК України).
Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч.1 ст.1084 ЦК України).
Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу (ч.2 ст.1084 ЦК України). Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу (ч.2 ст.1084 ЦК України).
Відповідно до п.11 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг відноситься до фінансових послуг.
Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами.
Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (ч.4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. (ч.5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до ст. 350 Господарського кодексу України, Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.
4. Недійсність окремого договору про відступлення права вимоги
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 215 «Недійсність правочину» Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Порівнювати умови договору факторингу з умовами договору про відступлення права вимоги, це теж саме що порівнювати договір купівлі продажу з договором про відступлення права власності, а договір оренди порівнювати з договором про відступлення права користування. Цивільний кодекс України не містить визначення договору відступлення права вимоги, а містить лише положення про відступлення права вимоги, які застосовуються, зокрема, до договору купівлі-продажу права вимоги, відповідно до ч.3 ст. 656 ЦК України та договору факторингу відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України.
Договір факторингу передбачає відступлення права грошової вимоги у випадках: купівлі-продажу грошової вимоги або забезпечення виконання зобов’язання. Договір факторингу оплатний, сторонами договору факторингу можуть бути лише суб’єкти господарювання. Фінансова послуга з факторингу надається фінансовою установою.
Назва договору помилково може не відповідати змісту його умовам (пунктам), що ускладнює з’ясування суттєвих умов договору та виконання його сторонами правочину, та також робить такий договір оспорюваним згідно з ч.3 ст. 215 «Недійсність правочину» Цивільного кодексу України. Йдеться, у тому числі, про правочин, коли по змісту та умовам договір факторингу називають помилково договором про відступлення права вимоги.
Постанова Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 року», https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011600-13#Text.
