Тактика тисячі порізів або як українським винам стати частиною бренду України
Опосередковано українське вино забезпечує робочими місцями чимало суміжних галузей – логістику, торгівлю, маркетинг, HoReCа, скляну, паперову, картонну промисловість та інші.
У виноградарстві й виноробстві України задіяно понад 200 тисяч людей. Опосередковано українське вино забезпечує робочими місцями чимало суміжних галузей – логістику, торгівлю, маркетинг, HoReCa, скляну, паперову, картонну промисловість та інші.
У 2019 році виноробні підприємства України перерахували до державного бюджету 1507 млн грн акцизних зборів, 300 млн грн ПДВ та сплатили 700 млн грн податків із роздрібної торгівлі.
Вино не тільки наповнює державну казну, але й слугує маркером цивілізаційного розвитку суспільства, вимагаючи довгострокового планування та креативного підходу. Щобільше, воно формує та підсилює бренд країни-виробника у світі. Цим успішно користуються не тільки традиційні виробники вина старого світу – Італія та Франція, але і Чилі та Нова Зеландія, вина яких надійно закріпилися на полицях супермаркетів та в меню ресторанів, зайнявши своє місце на винній карті світу.
Здавалося б, Україні, яка десятиліттями намагається сформувати власний винний бренд, варто системно підтримати українських виноробів. Проте цього не відбувається. Таке враження, що Україна, маючи потужні традиції виноробства, забула про власну виноградну лозу та стала згасати.
Так, у період з 2014 по 2018 роки, згідно з даними Держкомстату, загальна площа виноградників в Україні скоротилася з 49 до 43 тис. га. Ця сумна тенденція, судячи з усього, і надалі буде продовжуватися. Прагнучи швидких результатів, землю можна засіяти рапсом і через пів року отримати урожай. Але з вином так не вийде – шлях від висадженої виноградної лози до келиха вина – це щонайменше 4 роки кропіткої праці винороба, а також мільйони інвестицій.
Нераціональний підхід до розвитку українського виноробства можна назвати тактикою тисячі порізів. Невеличкі, непомітні, які ведуть зрештою до того, що частка українського вина невпинно скорочується, ресурсів для того, щоб підтримувати та розвивати виноробство стає менше, а бренд «Україна» знецінюється.
Проте, не зважаючи на таку невеселу картину, потенціал української винної індустрії величезний. Для прискорення розвитку українських виноробних компаній державі потрібно здійснити три кроки. По-перше, варто скасувати акциз на тихі та ігристі вина в Україні й, тим самим, наблизити країну до стандартів ЄС. Наступний крок – створити спеціальний фонд, до якого буде надходити половина акцизних зборів від діяльності підприємств виноробної галузі. І, нарешті, для спрощення міжнародної торгівлі варто ратифікувати Угоди про зону вільної торгівлі. Наразі, Україна досі не має зони вільної торгівлі із Туреччиною, на відміну від Молдови, яка може постачати своє вино на турецький ринок з нульовим митом.
В основі українського виноробства лежать пристрасть та працьовитість українських виноробів: амбітних, професійних та цілеспрямованих, які працюють над тим, щоб українське вино зайняло гідне місце на винні карті світу. Попри складнощі, саме вони створюють достойне вино та роблять усе, аби популяризувати його за кордоном. На сьогодні, ми – єдина в Україні компанія, яка перемогла у конкурсному відборі ЄБРР на розміщення своїх товарів на провідній онлайн-B2B платформі Китаю 1688.com. На ній українські вина будуть представлені під колективним брендом #TradeWithUkraine разом з іншими українськими підприємствами. Тому не за горами той час, коли зусилля українських виноробів відзначать підняттям келиха українського вина в Україні та за кордоном.
- Суд не задовольнив позов батька-іноземця про зміну місця проживання дитини Юрій Бабенко вчора о 17:15
- Як повернутись до програмування після довгої IT-перерви Сергій Немчинський вчора о 16:39
- Моральна шкода за невиконання рішення суду Артур Кір’яков вчора о 14:21
- Путінський режим знову показує своє справжнє обличчя: цього разу – проти азербайджанців Юрій Гусєв вчора о 10:51
- Зелений прорив 2025: як відновлювана енергетика відкриває шлях для України Ростислав Никітенко вчора о 10:22
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним Максим Гусляков 28.06.2025 20:49
- Мир начал избавляться от иллюзий, связанных с ИИ Володимир Стус 27.06.2025 23:54
- Триваюче правопорушення – погляд судової практики Леся Дубчак 27.06.2025 16:19
- Дике поле чи легальна сила: навіщо Україні закон про приватні військові компанії (ПВК)? Галина Янченко 27.06.2025 16:03
- Реформа "турботи" Андрій Павловський 27.06.2025 12:07
- Оцінка девелоперського проєкту з позиції мезонінного інвестора, як визначити дохідність Роман Бєлік 26.06.2025 18:39
- Весна без тиші: безпекова ситуація на Херсонщині Тарас Букрєєв 26.06.2025 17:24
- Краще пізно, ніж бідно: чому після 40 саме час інвестувати в фондовий ринок Антон Новохатній 26.06.2025 16:20
- Коли рак – це геополітика. Або чому світ потребує термінової операції Дана Ярова 26.06.2025 12:35
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України Валерій Карпунцов 26.06.2025 12:18
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України 720
- Як керувати бізнесом за тисячі кілометрів і залишатися лідеркою: мій особистий досвід 628
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним 279
- Реформа "турботи" 234
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві 117
-
Шалений дефіцит ракет. Чому чиновники гальмують розвиток системи ППО-ПРО України
35846
-
Чому ми роками терпимо токсичних людей і як захиститися від маніпуляторів
Життя 11606
-
Літній базовий гардероб – 2025: як зібрати стильну і зручну капсулу – пояснює стилістка
Життя 6462
-
21 удар по одному заводу. У Дрогобичі розповіли про наймасштабнішу атаку за час війни
Бізнес 4107
-
Антиамбітність – не лінь, а вибір: чому slow success набирає обертів
Життя 3115