… Сергійович сидів у шкіряному кріслі, у своєму офісі, а може і не у своєму, бо все в бізнесі відносно, і особливо активи. Сидів, закинувши ноги на стіл та обмірковував, що ж робити з м’ясними консервами, якими було завантажено склад, адже їх термін зберігання невпинно добігав кінця при повній відсутності зацікавленості покупців. Відганяючи думки від консервів, мозок одразу нагадував про взуття «Останній шлях», так його охрестив Сергійович за зовнішній вигляд, ціну та швидко померлий попит, яке займало іншу половину складу … український бізнес такий непередбачуваний.
Бізнесові роздуми обірвав дзвінок завскладу – «Сергійович, податкова!!!. У нас. На складі». «І-і-і?!» зацікавлено протягнув Сергійович. «Що значить І-і? Кажуть везіть документи бо вилучать товар, як неоприбуткований, а відповідно безхазяйний». «Весь?» - Сергійович напружився, «І одеколон «Зоря соціалізму» (знову власний термін Сергійовича на одеколонову продукцію). «Все! Все будуть вилучати!»…голос на тому кінці тремтів від жаху. В очах Сергійовича промайнув бізнес-диявол - «Кажи немає зараз документів. Хай вилучають! Прослідкуй щоб вилучили саме все» …
… «Скажіть будь ласка Ви точно не хочете повернути собі свій товар?» в голосі податківця був одночасно смуток і обнадійливість. - Ми ж можемо домовитись?». «І навіщо мені консерви в яких вийшов термін зберігання поки вони у вас протиправно зберігались? Взуття за цей час не тільки вийшло з моди для живих, його і в останній шлях ніхто не придбає. Ну а одеколон вже не п’ють…». Сергійович тримав в руках позовну заяву про стягнення матеріальних збитків завданих протиправними діями податкової, і водив нею в повітрі перед очима податківця наче тореадор.
… «Стягнути з податкової служби ринкову вартість продукції, що складає ... тисяч гривень» голос судді розривав повітря судової зали в якій Сергійович відчував себе як продавець, який щойно не тільки уклав угоду на продаж продукції, а й вже отримав 100% передплату.
… «Сергійович, скажіть, що це такий дивний збіг обставин» - завскладом був людиною практичною, і в чудо вірив лише після інвентаризації та подання звітності. «Не знаю, друже, може я так голосно думав про ті консерви, що Простір відчув, а може навіть перебуваючи в роздумах і випадково повідомив когось по телефону … про безхазяйне майно. Не пам’ятаю вже. Та й яка вже різниця. Угода укладена, гроші отримано. Такий особливий український бізнес…Такий податковий маркетинг».
П.С. Всі персонажі вигадані, а може й ні...яка вже різниця...
