Кондуіт для батьків, які страждають від шаленої любові до своїх дітей

Чи можна людині дати знання, навчити її, як бути щасливою за допомогою одного навчального курсу, навіть розробленого в самій Америці.

Журналістом, якщо можна назвати так школяра, я став дуже давно, десь 75 років тому. Без відома батьків написав листа до “Піонерської правди” про щось своє, дитяче, і його надрукували. Батьки – вчителі мене сильно вилаяли, але й похвалили за сміливість. Але вже тоді одразу пояснили, що те, що ти пишеш, повинно бути цікаво й корисно не тільки тобі, а й, головне, людям, які, можливо, прочитають написане тобою, а може навіть якось зможуть використати. Ось з тих пір і друкуюсь, звичайно, не в дитячих газетах, а в дорослих журналах, газетах, виступаю по телебаченню, багато своїх Інтернет видань, кілька десятків книг. Але, мабуть, робота в науці та в університетах зіпсувала мене – терпіти не можу, коли мене редагують, не завжди дуже вміло, спотворюють мої геніальні ідеї, іноді перекручують, не пропускають до друку, іноді необґрунтовано затримують публікацію тощо.

Врятував мене блог, а саме Ліга – думаю, що сьогодні це один із найкращих українських блогів, хоч і з ним у мене були тертя, хоч і не часто. Вже за назвою першої статті, надрукованої у 2011 році “Влада над владою – умова оновлення України”, де редакція не змінила жодної літери, стало зрозуміло, що саме  їх я так довго шукав. Радий, що вони виправдали мої очікування - з 433 великих, бувало і величезних статей до 10 стор, на різні теми, проблемні і скандальні теж, видалили всього близько 10, причому, як мені здалося, не завжди за бажанням редакції.

Ось  цією статтею, враховуючи мій похилий вік, що настав, вирішив поставити черговий досвід - спробувати себе в мемуарному блогерстві. Тож, шановний читачу, не судіть, може досвід і не вдався. Спроба – не тортури.

У цій статті більше уваги приділено жіночій половині нашого суспільства. Вона багато в чому критична, але зовсім не тому, що я такий вже ненависник і погано ставлюся до чарівних дам.  Але вже так повелося, що саме у них, наших коханих, більш помітні ті, скажу прямо, не кращі особливості життя в нашому суспільстві, з якими нам потрібно розібратися якнайшвидше, особливо зараз, коли потрібно перемогти рашистів, відроджувати і забезпечити подальший  прискорений розвиток нашої країни.  Отже:

Наша пісня гарна, починай спочатку.

Не знаю, з чого це, але мене все непристойно довге життя   тягнуло до молоді. Пам'ятаю вже з евакуації, в Камишині під Сталінградом, куди мама встигла відвезти мене з-під німців, що наступали. Тяга до молоді привела мене тоді до того, що коли ми вже поверталися до України,  я загубився в щойно звільненому Сталінграді і 3 дні бродив серед веселих, як пам'ятаю, молодих солдатів, яким теж, мабуть, подобалося вовтузитися зі мною. І знайшла мене мама тільки за піснями, яким мене навчили хлопці співати і які я репетував, заглушаючи канонаду від салюту перемоги. У школі мені ровесники чомусь були нецікаві, тягнуло до старших хлопців. А серед них були найпривабливіші хлопці – фантазери, мрійники. І, звичайно, дівчатка, вже старші дівчата. Але це все було пізніше і про одну групу молоді трохи пізніше розповім. Ось так і прийшов я до спеціальності педагога, а потім і в науку і все життя пропрацював у вищій школі, іноді поєднуючи цю чудову роботу з роботою на виробництві та в інноваційному (не торговому, не дай боже) бізнесі.

Чому в заголовку цих майже мемуарних записок стоїть "кондуїт"? Це по Google (не посилатимуся не Лева Кассіля та його "Кондуїт і швамбранію", зараз це не варто робити) -застаріле слово, поведінка, спосіб життя, вчинок, журнал із записами про поведінку, провини учнів. Спробую використовувати саме цю форму для подальших спогадів, особливо не дотримуючись послідовності подій. Почну з опису потворної сцени в дніпровському трамваї, яка, на мій погляд, відкриває суть і причини проблем, що виникли в нашій країні з приходом у свідоме життя після гучних 90-х років нового “зеленого” покоління молоді. Отже:

Епізод 1. Дніпровський трамвай. Сімейна пара, дуже приємні хлопці та дівчата. З ними дитина {2-2,5}+, мабуть, “дитя війни”. Дитина щось яскраве побачила в руках іншої дитини на сусідньому сидінні. Потягся, хотів забрати. Батьки почали його заспокоювати, щось пояснювати йому, Але, не тут то було, дитина ставала дедалі агресивнішою, стала щось кричати, вирвалася з рук матері. Хлопчик впав на підлогу і став ногами битися об неї. Зупинка. Збентежені батьки насилу витягли дитину з вагона і стали на вулиці щось гаряче пояснювати їй. Та тільки тепер це було непросто. Час для прищеплення простих людських правил уже втрачено. Вже  треба  перевиховувати, а це завжди важче, ніж виховувати.

Епізод 2. Європейська площа того самого міста. Невелика група поранених солдатів, дехто з інвалідністю за своєю ініціативою організував концерт українських народних та солдатських пісень. Слухачів зібралося багато. На парапеті невеликої клумби сиділа група хлопців 9-10 класу і поводилася дуже розв'язно. Перекрикували співаків, ляскали не до місця, навіть свистіли, огризалися, коли їм дорослі робили зауваження. Зрештою, хлопець у формі з-поміж слухачів підійшов до них, узяв двох хлопчаків за комір і буквально виволік убік де щось гаряче пояснював їм та й іншим хлопцям з цієї кампанії, що підійшли до них.

Епізод 3. Можливо, це були хлопці з сусіднього ліцею, а я згадав, що кілька тижнів тому я проводив для хлопців приблизно цього віку у цьому ліцеї тренінг з розвитку творчих здібностей та розповідав під час тренінгу про мої бесіди з молодими хлопцями на майдані у Києві, куди я їздив на їхнє запрошення. В цей час широко відчинилися двері класу і буквально влетіла тітка, без жодних вибачень, дозволів і привітань, підлетіла до шафи і стала вивалювати на підлогу якісь книги. Я продовжував тренінг і сказав, що розмова на майдані у Києві була українською мовою, оскільки хлопці здебільшого були із Західної України. Тут тітонька раптом закричала про те, що на майдані були, в основному російськомовні хлопці і що я вводжу в оману нашу патріотичну молодь. Довелося перервати тренінг і попросити тітоньку не заважати, після чого вона урочисто вийшла. Так, може, ті ж хлопці і на концерті нахабно поводилися за прикладом тітки. Може, саме з наслідування старшим починаються ті спотворення в екології душі молодих хлопців, про які зараз доводиться говорити.

Епізод 4. Нашому Президенту освітяни Дніпра вирішили показати нову інноваційну українську школу, точніше ліцей “Синергія”. Переглянув усі репортажі про цю знакову подію у житті міста. Здивував не факт показу, до таких заходів ми привчені задовго до цієї події. Здивувало, що гостю не показали нічого інноваційного, якщо не брати до уваги плавальний басейн, і не розповіли про те, як навчають дітей синергії чи синергетиці, як вам більше подобається. Не полінувався, переглянув учбові програми ліцею на його сайті. Не виявив нічого схожого на ознайомлення із системним аналізом, тією самою синергетикою чи якимись іншими методами пошуку інноваційних рішень. Вирішив допомогти колегам, запропонував провести та провів для них невеликий майстер-клас на волонтерських засадах, тобто. безкоштовно, за інноваційними методами розвитку творчих здібностей у дітей, перш за все, про синергетику, як про один із ефективних методів пошуку нестандартних рішень, але за реакцією аудиторії зрозумів, що гармонійного злиття з аудиторією не вийшло. Утім, на відсутність уваги аудиторії поскаржитись  не можу, бо на одному із слайдів презентації вони помітили на малюнку поєднання трьох кольорів, ”триколор ” у фарбуванні чогось, вважали підозрілим та залишили  навіть надію на розвиток моїх контактів  з ними надалі. Мабуть, якось заразитися чужою їм ідеологією через сприйняття кольору вчителі забоялися.

Епізод 5. Вирішив все ж таки подивитися, що нового з'явилося в освіті з інноваційного розвитку молоді. Не без подиву виявив в Україні цілу мережу приватних навчальних закладів з багатообіцяючою  назвою “школа мінібосів”. Подивився їх сайти. Молодці! Чітко сформулювали необхідність розвитку у майбутніх босів творчого начала. Та тільки забули повідомити про те, як цього досягти, особливо якщо врахувати деінтелектуалізацію нашого суспільства в останні роки. Виявив, що вітчизняні кухні босів входять до аналогічних зарубіжних мереж, де теж важко знайти інформацію про секрети вирощування молодих талановитих босів. А мені чомусь згадався порівняно недавній бум у середовищі підготовки кадрів для керівництва виробництвом, викликаний інформацією про японський кадровий менеджмент, згідно з яким майбутній бос, щоб стати таким, повинен пропрацювати по кілька років на кожній сходинці кадрових сходів, набратися досвіду практичної діяльності і тільки після цього зможе отримати престол боса. Втім, певне, при японському менеджменті інноваційністю самого процесу управління займаються якісь інші майбутні боси, оскільки навряд цього можна навчити при плавному пересуванні майбутнього боса сходами службових сходів.

Ось чому розроблена нами нова методика пошуку оптимальних рішень і винахідництва здобула до початку нинішньої війни деяку увагу в інших країнах. Першими виявили інтерес китайські керівники, які тоді розпочинали урядову програму "1000 талантів", яка передбачає створення спеціальних центрів навчання талановитої молоді, схильної до підприємництва. Для цього запрошували фахівців зі всього світу, здатних проводити пошук нестандартних рішень та винаходити. Жаль, що моя поїздка не відбулася у зв'язку з виськовими подіями в нашій країні.

Отже і в Дніпрі розпочалася робота з підготовки молоді до підприємницької роботи,   зрозуміло,  якщо мінібоси будуть мати до цього відношення. На жаль, поки що цим займаються лише приватні навчальні заклади. Але дивує, що наша влада, декларуючи лозунги про те, що за середнім та малим бізнесом, за допомогою якого планується здійснити реіндустріалізацію країни, велике майбутнє, віддала на відкуп приватним школам завдання підготовки кадрів для цього. Ініціатори цієї мережі шкіл розробили комплексну систему навчання та вважають, що навчання бізнесу треба розпочинати вже… з 6 років. Можливо це й так, але якось незвично дитину так рано починати привчати до особистого успіху, насамперед до фінансового, і готувати до майбутньої карколомної кар'єри. Мовби, це одна з основних причин успіху Заходу в економіці та технічному прогресі. Але ми й зараз бачимо, що з підготовкою кадрів в успішних країнах є свої серйозні проблеми, наприклад, байдужість населення до вирішення соціальних проблем в їхній країні. На жаль, у багатьох заможних батьків зростають діти, байдужі до соціальних проблем, позбавлені ще нещодавно властивого молоді патріотизму, що стало особливо помітним у зв'язку із тривалою кровопролитною війною з “братами”. А мета нової реформи освіти - перш за все, інтеграція до європейської системи та удосконалення ЗНО, яке стало абсолютно безглуздим через нікому не потрібну формалізацію вимог до рівня підготовки абітурієнтів, що викликало зняття зацікавленості внзів у високій якості підготовлених фахівців та відборі для цього найбільш підготовлених абітурієнтів , чий дефіцит і так зараз зростає.

Епізод 6. Починав цей розділ з епізоду у трамваї. Закінчити його теж хочу трамвайним епізодом. У вагоні на перших сидіннях сидять дві дівчини приблизно 16 років і того ж віку хлопець. Чомусь  сміються та щось вигукують, трохи верескливо. Поруч стоїть жінка з дитиною, втомлений чоловік похилого віку з ціпком і зігнута бабуся з очима, зверненими в підлогу вагона. Підійшов кондуктор, подивився навкруги, зрозумів, що  тут нічого хорошого на нього не чекає, хотів повернутися в свій кінець вагона. Я його чемно зупинив і тихенько пояснив, що молоде покоління грубо порушує правила перевезення пасажирів у громадському транспорті і треба було б їх для прикладу висадити з вагона на зупинці. Кондуктор усміхнувся мені, але втручання не знадобилося - мабуть, щось хлопці почули, на зупинці молоде покоління щось пробурчало і дружно покинуло вагон, залишившись на зупинці, мабуть, чекати наступного трамвая. Нічого особливого не сталося, але сподіваюсь, що урок хлопці запам'ятали.

Епізод 7. До чого це я?«Уроки щастя»– так в українській адаптації називається американський курс із соціально-емоційного навчання Well-Being знань та життєвого досвіду. Вже з вересня в українських школах вивчатимуть  цей аналог американського курсу. Курс створено у рамках Всеукраїнської програми ментального здоров'я "Ти як?". Чому саме щастя? Тому що курс нібито розкриватиме найважливіші знання та навички, без яких неможливе щасливе, змістовне, плідне життя. Щось тут насторожує. Насамперед, для щастя треба не тільки нагодувати, напоїти, обігріти і одягнути молоду людину, але й зробити її життя змістовним, плідним. І невідомо, що важливіше. А для цього, як правильно пише наша перша леді, необхідно: уміння будувати стосунки з людьми, любити, співчувати, жити гідно і бути вільним; займатися творчістю та вміти бути творцем свого життя; освоїти "людинознавство" - у розумінні, що означає бути людиною; мудрість і те, як рости в ній, вміти осмислювати життя та досвід; цінності та те, як важливо знати сенси життя; мати емоційну компетентність, щоб розуміти емоційні потреби та почуття, як власні, так і свого оточення; ментальне здоров'я, розуміння того, як піклуватися про нього.

Чи можна людині дати знання, навчити її, як бути щасливою за допомогою одного навчального курсу, навіть розробленого в самій Америці. Боюсь що ні. Я, як уже один із небагатьох чомусь затримавшихся  “дітей війни” (не цієї нинішньої, яка сьогодні намагається знищити нашу країну, а минулої – з фашизмом), пам'ятаю, що обірвані, босі, голодні ми були справді щасливі, тому що були учасниками всіх подій, разом із дорослими переживали всі тяготи та поневіряння, були занурені в це життя не лише за допомогою школи, а й дитячими орнанізаціями та активною діяльністю дитячих колективів, будинків молоді, клубів, таборами відпочинку, колективними роботами на полях тощо.  Чи варто вчити людину бути щасливим. Вона повинна  бути їм. А це- цікаве життя, здобуття щогодини нових цікавих знань, постійний розвиток здібностей.

І, звичайно, надзвичайно важливим стає ментальне здоров'я людини, що росте, – і тому її неможливо відірвати від нинішніх українських реалій, які зараз в умовах війни різко змінилися для нашої молоді. Змінилися менталітет, ментальність (від лат.— розум, мислення, спосіб мислення, душевний склад) — загальні «психічні властивості», світовідчуття, світосприйняття, спосіб життя, мислення, моральність, що формують картину світу. Адже, на рівень ментального здоров'я окремої людини впливають численні соціальні, психологічні та біологічні фактори.

Для визначення ментального здоров'я часто використовують систему британської психологіні Марії Ягоди, яка ще 1958 року виділила шість основних ознак наявності ментального здоров'я:

• Персональна автономія, коли молода людина нарешті стає самостійною і може приймати рішення, керуючись лише власним досвідом та бажаннями.
• Правильне сприйняття реальності, мозок не спотворює світосприйняття.
• Позитивне ставлення до себе без занадто завищеної чи, навпаки, заниженої самооцінки.
• Стресостійкість, коли не складно самому знімати напругу після стресових ситуацій.
• Здатність адаптуватися до навколишнього світу.
• Самоактуалізація, здатність аналізувати свої здобутки, займатися саморозвитком, боротися з негативними рисами власного характеру.

Можливо, саме забезпечення ментального здоров'я молоді може стати одним із основних напрямків майбутніх уроків щастя. А  цьому може допомогти повернення вітчизняної освіти, а також науки, мистецтва, літератури у роботі з молоддю до найкращих традицій нашої країни. Тоді знову з'являться українські телевізійні передачі та художні фільми для дітей, юнацькі соціальні мережі в Інтернеті, дитяча художня література та періодичний друк, дитячі та юнацькі організації у школі та за її межами у спеціальних закладах, молодіжні бази відпочинку, а школи стануть не просто центрами навчання , а навчально – виховними центрами та педагоги знову працюватимуть із молоддю у тісному співтоваристві з батьками. Тільки в цьому випадку виявляться ефективними уроки щастя та прийде гідна зміна старшому поколінню.

Можливо, саме уроки щастя дозволять підійти до поняття екології душі. Екологія душі- що це таке? Екологія душі є концепцією, шо заснована на ідеї про те, що людина та її душа взаємодіють з навколишнім середовищем і впливають на неї, а також на зворотний вплив навколишнього середовища на людину і душу. А екологія душі – це насамперед світлі помисли та наміри. Екологія душі – це якісний рівень особистого духовного розвитку кожної людини. Це і стан нашої з вами душі, що нудьгувала за красою. У таких умовах перед школою стоїть важливе завдання — виховати не лише освічену висококультурну людину, а й творчу особистість, яка усвідомлює свою відповідальність за стан навколишнього середовища, за стан нашого з вами дома. У сучасній школі вчитель повинен через свій предмет виховати в учнів гуманне ставлення до навколишнього світу, відповідальність за себе та за природу.

На жаль, вихівна роль школи всіх рівнів зараз  часто зведена до нуля. Батьки стали могильниками сімейного виховання, що мало істотне значення ще не так давно. Дуже можливо, що сьогодні може зрости молоде покоління нахрапистих, самовпевнених, цілеспрямованих, малограмотних людей, надміру стурбованих питаннями особистого добробуту. Молоді невідомо, їм не розповіли у школі про Тимура та його команду, про їхні принципи життя. Де зараз Тимури і куди зникла його команда. Невже пішли на службу до псевдопатріотів, які зробили з них націоналістів з урахуванням деяких мовних розбіжностей у різних мовних групах населення однієї країни.

Епізод 8. А зараз несподіване. Хочу згадати про якусь Людожерку-Елочку. Ні-ні, не тому, що автомобілі престижних марок, що переповнили вулиці нашого та й багатьох інших міст, водять тільки вони. Це, звичайно, не так. Більшість із них чудово працюють, деякі самостійно, деякі разом із близькими їм чоловіками у бізнесі, в освіті, навіть воюють, волонтерять. І багато хто з нинішніх молодих людей навіть не чули нічого про Елочку-людожерку (Олена Щукіна) — другорядну героїню сатиричного роману Іллі Ільфа та Євгена Петрова «Дванадцять стільців». Характерний персонаж періоду НЕПу, міщанка. Зрозуміло, що людожеркою Еллочка не була, таке прізвисько вказує лише на те, що її інтелект був нижчим за інтелект «негрів канібальського племені «Мумбо-Юмбо», лексикон яких, у свою чергу, включав триста слів». А ось тільки початок словника Елочки: Хаміте. Хо Хо! (Виражає, залежно від обставин, іронію, здивування, захоплення, ненависть, радість, зневагу, задоволеність), Знаменитий. Похмурий. (По відношенню до всього. Наприклад: «похмурий Петя прийшов», «похмура погода», «похмурий випадок», «похмурий кіт» тощо). Жах. Блиск. Не вчіть мене жити. Кр-р-росота! Поїдемо на таксо. У вас вся спина біла (жарт). Подумаєш! Ого! (Іронія, здивування, захоплення, ненависть, радість, зневага та задоволеність). Привіт. Деякі слова і зараз впізнаються, незважаючи на те, що нинішнє молоде покоління якось не встигло познайомитися з Елочкою та її словником.

Ось що пише Вікіпедія про авторів"Дванадцяти стільців". Ілля Ільф (справжнє ім'я - Ієхіел-Лейб Арійович Файнзільберг; 1897-1937) та Євген Петров (справжнє ім'я - Євген Петрович Катаєв; 1902-1942) - радянські письменники українського походження. Двадцять п'ять років, прожиті у рідному українському місті, назавжди прив'язали до нього Ільфа. В Одесі пам'ять про Ільфа увічнена меморіальною дошкою на будинку, де він народився. На постаменті "пам'ятника" (Золотий Стілець) у Міському саду на честь творців "Дванадцяти стільців" (скульптор М. Рева) висічено: ІЛЬФУ І ПЕТРОВУ - ДЯКА ОДЕСА. Одна з вулиць міста названа на честь письменників Ільфа та Петрова.

А навів я епізод 8 лише, щоб нагадати про те, що відбувається останніми роками деінтелектуалізація нашого суспільства і що можлива нова поява Елочок є чітким сигналом цього.

Зараз, звичайно, світ Людожер – Елочок змінився. До цього світу взагалі не можна відносити переважну більшість жінок – трудівниць, яким зараз особливо важко у зв'язку з тим, що більшість чоловіків пішли захищати Батьківщину. Нестерпно важко стало виховувати дітей, створити та зберегти сім'ю. Важко здобути освіту до душі, а також знайти досить оплачувану роботу та ще й відповідну освіту. І все ж до честі наших жінок ми знаємо, що багато хто з них знайшов себе в цих найскладніших умовах. З'явилися привабливі бізнес – леді, які втручать носа за кваліфікацією та професіоналізмом багатьом чоловікам. Багато хто став волонтерками. Про наших  волонтерок  настав час пісні складати, а про успіхи жінок у вихованні дітей у нинішніх найскладніших умовах і говорити нічого, крім слів захоплення. Подорослішали, освоїли багато слів, пов'язаних з бізнесом, фінансами, зрозуміли, що сподіватися під час війни влаштуватися так само комфортно, як Елочкам за часів НЕПу, малоймовірно – чоловіки на війні, більшість підприємств стоїть, кількість перспективних робочих місць різко впала. Тому  не варто ображатися, що, як уже зазначено, вулиці заповнені машинами найкращих у світі марок, за кермами яких жінки. Адже, не встигнуть вони багато чого, пересуваючись пішки чи нашому громадському транспорті. Але, ось біда, аж надто часто ми бачимо найпрестижнішу машину, де за кермом подорослішали, привабливі Людоїдки-Еллочки, які невідомо куди мчать, які проблеми вони вирішувати збираються.

Відбулася деінтелектуалізація суспільства та освіта втратила колишню перспективність. Це призвело до своєрідного розшарування Елочок. Найбільш енергійні серед них зайнялися бізнесом, переважно комерцією. Більш грамотні віддали перевагу зайняттю політикою - серед депутатів і керівників усіх рангів сьогодні досить багато колишніх Елочок. Багато хто пішов у науку, в педагогіку, але у зв'язку з відсутністю практичного досвіду погіршили підготовку молоді через недоліки нашої освіти. Але далі мова буде не про них, шанованих всіма нами жінках трудівницях, а про пустоцвіти НЕПа, які виросли і перетворилися на дорослих жінок, які істотно відрізняються від тих, які описані вище.

“Сонька – золота ручка”  - Елочка, що стала  дорослою.

Поколінню цих “ успішних жінок” нинішнього часу якось ближчий образ не Людоїдки- Елочки, а зовсім іншої героїні, названої “Сонькою – золотою ручкою. Спробуємо з її допомогою дещо осучаснити молодіжні проблеми, та проблеми, вищої освіти в нашій країні, від якої врешті-решт залежить її відродження та сталий розвиток. А це – проблеми нинішнього середньовікового  покоління п'ятдесятирічних.

Нещодавно пішов від нас мій найближчий друг Ю., як і я, професор, що так і не зумів щось змінити в нинішній, вкрай зруйнованій українській системі вищої освіти, але, на відміну від мене, зумів вчасно зовсім піти з університету в інноваційний бізнес. Він був моїм другом і водночас конкурентом у розробці нових методів пошуку нестандартних рішень у галузі промислового виробництва, не тільки хімічного, а й металургійного, виробництва штучних алмазів, будівельного та їх екологізації (не плутайте із суто біологічними завданнями екології) та інших. Це був справжній український науковець, який багато встиг зробити для розвитку української науки. А його рідний брат В., незважаючи на українське коріння, був усім відомий як радянський та російський сценарист, драматург, кінорежисер, актор, письменник-прозаїк, співак. У цьому пості я згадав про братів тому, що спробую використати наше знайомство та дружбу для опису тривожного явища, пов'язаного з дорослішанням українського юного покоління.

Було у творчому житті В., на мій погляд, два чудових фільма ”Нічні забави” та ”Сонька - золота ручка”. У першому В. був сценаристом і навіть використав у сценарії деякі факти з мого життя, але про це як-небудь в інший раз, а ось у другому 14-серійному телевізійному фільмі в описі життя історичного персонажа Соньки Золотої Ручки (справжнє ім'я – Шейндля-Сура Блювштейн), головна аферистка XIX століття, яка стала легендою для багатьох поколінь злодіїв та шахраїв, він був не лише сценаристом, а й режисером.

На Ваганьківському кладовищі у Москві є знаменитий пам'ятник – жіноча скульптура без голови та рук, розписана проханнями про допомогу. На поклоніння святим мощам злочинного світу ходять шахраї-початківці та звичайні «фраєри», які мріють розбагатіти порівняно чесним шляхом відбирання грошей у населення.  Та хоча шанувальники Соньки вірять у те, що її порох лежить на Ваганьковому, більшість біографічних джерел стверджують: вона похована у місці свого останнього ув'язнення – на острові Сахалін, де померла від запалення легенів та нестерпних умів життя у 1902 році.

У фільмі - не красуня, але неймовірно чарівна й артистична, Блювштейн легко виконувала ролі багатих аристократок, входила в довіру, а потім оббирала випадкових попутників у поїздах, багатих шанувальників та власників ювелірних крамниць. Історія життя знаменитої шахрайки сповнена перебільшень, недомовок та нестиковок. Образ Соньки був міфологізований її сучасниками та нащадками, пояснюють історики. Якби Соньки не було, її варто було б вигадати.

Поява яскравого кримінального таланту Соньки збіглася з формуванням у дореволюційній Одесі  явища, іменованого нині організованою злочинністю. У той час кримінальний світ формував не лише свої перші «поняття», а й міфи, одним із яких стала Золота Ручка. До речі, їй приписують винахід такого атрибуту злодійського середовища, як «общак» – щодо взаємодопомоги, кошти якого призначений на підкуп поліції та допомогу «корешам», які потрапили у в'язницю.

Для газетярів вона була аферисткою століття, а для «колег» – зіркою, прикладом для наслідування та мученицею. Те, що Блювштейн обкручувала коло пальців лише багатих і часом жертвувала гроші малозабезпеченим, надавало їй додаткового флеру Робіна Гуда у спідниці.

Експерти стверджують, що в другій половині минулого століття в Європі та Росії діяли кілька таких злочинниць, а Сонька стала їх збірним чином. Треба відзначити, що далеко не завжди моя думка про її діяльність співпадала з думками братів, що також не завжди збігалися. В нашій країні такими Соньками могли стати  Елочки, що стали дорослими. Вирішив продовжити використання  методів кондуїту, але використати форму розмови – дискусії між братами. А  свою думку викладу на правах автора на завершення.

Час вніс свої корективи до форм діяльності Соньки. Немає тих об'єктів, яким вона приділяла увагу, немає тих людей, яких вона обкрадала, немає тих засобів, які були спрямовані на її знешкодження. Є лише загальні риси характеру в деяких представниць  нинішнього покоління середнього віку  та ідеологія їхнього збагачення будь-якими методами. На жаль,  у центрі  уваги деяких з них виявилися представники з середовища пенсіонерів, що за  все життя зуміли  накопичити  невеликий капітал для  більш  комфортного проведення  завершального етапу життя.

Отже, розмова двох друзів.

Ю. Дорогий В. Чи звернув ти увагу на те, що в банки пенсіонерки (пенсіонери ходять набагато рідше) приходять у супроводі дочок чи онучок віку Елочки. Вони не дуже впевнені в собі і часто не всі розуміються на промові оператора.

В. Так, звернув увагу і навіть подумав, чи не рано влада висунула завдання загальної диджиталізації і не лише в документообігу, а й у банківських справах, для чого потрібне деяке підвищення рівня підготовки літніх клієнтів, яких усім сучасним фінансовим хитрощам  не вчили. Може, треба зобов'язати банки для таких клієнтів організувати тренінги, семінари, просто заняття, щоб унеможливити фінансові порушення з пенсійними та іншими вкладами, які, судячи з інформації у пресі, спостерігаються все частіше у людей похилого віку.

Ю.Справжнє лихо у молодих Елочек і зрілих Сонек з пенсіонерами, особливо, якщо у них із ними родинні зв'язки чи відносини. Знаю про один типовий випадок. Любляча матуся давно (це важливо!) втомилася від самотності і вийшла заміж за теж самотнього успішного чоловіка, не обтяженого турботами про хліб насущний. Чоловік машини не дав, бо не був автолюбителем, але став оплачувати всі й усілякі витрати матусі – пенсіонерки та так, що і зарплата, і пенсія повністю осідали на рахунку у банку. Сонька не була б золотою ручкою, якби не скористалася цим і не вмовила люблячу матусю без жодних формальностей передати їй внесок для того, щоб його “прокрутити” (це по Сонькіному, а по звичайному – пограти на коливаннях вартості валюти, що не є зовсім законною операцією). Сонька витрачала гроші м'яко кажучи, не дуже законними шляхами, а також  все нові нарахування, причому витрачала гроші на чисто свої, Сонечкіни витрати (бензин, стоянки, численні поїздки на курорти, екскурсії за кордон, продукти, речі тощо). Гроші виявилися ні з того, ні з цього потрібними її люблячій мамаші (старіла вона чомусь то, почала хворіти, а і її щедрий чоловік раптом захотів операцію чогось там робити).  Повертати не було чого, та, відверто кажучи,  і бажання.  Все б нічого, та тільки грошей  було багато, занадто багато, бо більше 30 років тривала ця історія, операція виявилася дуже прибутковою.

В. Не дивуйся, Соньки люблять вилучати зовсім навіть незаконним шляхом у люблячих матусь не тільки пенсії, а й депозитні вклади, припасені “на чорний день”, бажано в іноземній валюті, не завжди сповіщаючи про це матуся. А  безпеку у банках вони якось обходять.

Ю. Ось ти говориш про незаконні шляхи вилучення коштів. Але ж ти у своїх 14 серіях про витівки Соньки розшифрував буквально всі методи крадіжки, які вона використовувала.

В. По-перше, далеко не всі, а лише застарілі, які сьогодні грамотні злодії використовивати не будуть, а по-друге, далеко не до кінця. А по-третє треба ж і служби безпеки фінансових установ якось навчати. Ось і пробував.

Ю. Мене завжди дивує у діяльності наших органів влади – неповнота та незакінченість рішень. Ну, ось знову так активно зайнялися диджиталізацією, так багато і успішно зробили, а про Сонек знову забули. Наприклад, хто заважав владі змусити банки займатися їхньою прямою справою – охороняти вклади найнезахищенішої частини населення – пенсіонерів. Ну хоча б банківські картки за вкладами зробили яскравого кольору та поясний портрет пенсіонера помістили на них. А якщо вже довіряти отримувати Соньці чужі гроші не крадучи, то на її прохання за згодою володарки вкладу  їй теж дати іменну картку для посвідчення її права з її портретом.

А мене дивує ще те, що Соньки особливо люблять покопатися в заповітах, спадкових справах, бажано ще за життя потенційного джерела спадщини. І зажадати, щоб перед смертю він віддав їм у руки все те, що належить, і не надумав при цьому торгуватися. Про делікатність вони навіть не здогадуються.

Ю. Чому взагалі банкам не припинити  видавати з пенсійного рахунку гроші, якщо не оформлене піклування. Втім, для цього доведеться спростити процедуру, бо поки що для цього доведеться оформити більше документів, ніж для отримання премії Нобеля. Ось їх перелік: заява про бажання стати опікуном; копія та оригінал свого паспорта; копія та оригінал паспорта того, над ким ви хочете встановити опіку; довідки про склад сім'ї на вас та батьків; довідка про стан вашого здоров'я; автобіографію; свідоцтво про шлюб (якщо ви одружені); довідка про доходи; довідка про відсутність судимості; документи про наявність необхідного житла; документи, що підтверджують родинні зв'язки; згода сім'ї на спільне проживання. А, може, варто провести з усіма Соньками одразу силами служби безпеки банків тренінг, семінар, чи просто вивчення Статті 258-5 Кримінального кодексу України. Там чітко записано : сімейний тероризм - корисливий та кримінальний тлумачиться як насильство чи загроза під дією при спробі вчинення таких дій, караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та із конфіскацією майна. Це битовий фінансовий тероризм по відношенню до покоління похилого віку.

В. Так, гаразд, вистачить про гроші.  Дивує безліч престижних іномарок на дорогах, керованих СОНЬКАМИ із золотими ручками Вся справа в моді, що з'явилася у хлопців, дарувати в тимчасове використання ключі від машини своїм Дульцинеям. Так, ось біда, Ще недавно ключі, насправді, дарували. Зараз їх дають, а в разі чого (а це буває все частіше) їх забирають. А якщо Соньки пручаються, не віддають ключі. Наші фізики – не лірики, вони не жартують – кажуть, з'явилися пристрої для дистанційної заміни замків у машині чи ключів від неї. Тут опір золотих ручок стає марним.

Ю. Ти забуваєш, що Сонькам за кермом потрібні свої правила руху, паркування, страховки і, нарешті, свої смуги руху, розмічені золотими лініями і, знову ж таки, золотими зебрами. Лихо - грошей для цього вже немає, а Соньки ділитися з кимось не хочуть.

І колишні документи на володіння машиною тепер не годяться. Зазвичай всі свої машини справжні власники (і Соньки теж) переважують на своїх матусь - пенсіонерок, які не знають, навіщо кермо до машини приробили. Після отримання перших штрафів за порушення Соньками правил їзди, або якихось інших, матусі намагаються повернути тягар його джерелу. Ан не тут було,  не беруть. А варіант із подальшою передачею по колу не передбачено. Треба подумати…

З квартирами одиноких пенсіонерів легше. На жаль, наші батьки з віком потребують не тільки більшої уваги, а й фізичної допомоги. Іноді за станом здоров'я вони втрачають здатність себе обслуговувати і тоді син або дочка, який бере на себе обов'язки, має право оформити опікунство над батьками. Догляд за літніми людьми. Розрахунок - право на житло людини, за яким відбувався догляд. А якщо доглядає стороння людина, то передбачено від початку договору з нею, що після смерті власника квартира дістається як трофей тому, хто доглядав власника.

Ю. Блюзнірство якесь ...

Сумна якась вийшла у мене перша мемуарно-блоґерська стаття. Шкода мені пенсіонерів, особливо коли вони не шкодують самі себе. Війна, бомбять, вбивають, мізерна пенсія, світла немає, жарко, лікарі дорогі та погані, ліки дорогі та підроблені, нікому ти не потрібен і перед тобою не схиляються за колишні заслуги. Один співпенсіонер запропонував навіть мені, як блогеру та трохи письменнику, написати та почати збирати підписи під петицією Президенту про  це питання.

А я не прислухався, сказав йому, щоб перестав стогнати. Похилий вік пенсіонера – ще не вечір… Питання в тому, хто і перед ким має ставати навколішки. Пенсіонер перед тими, хто нібито повинен його ощасливлювати увагою чи допомогою? А може, навпаки. Може, треба, щоб Соньки і чоловічого та жіночого роду схилялися перед пенсіонером, за те, що він зробив для Вітчизни, для людства і саме для них Сонька, яка спить на ходу, має схилятися за його досвід та мудрість. І, головне, дати можливість, щоб той став не уклінним, а гордим, непохитним у своїй правоті інтелектуальним інноваційним волонтером, здатним навчити “нерозумних хазарів” - тобто Сонек, творити розумне, добре, вічне.