Чому підписаний законопроєкт №12089 – це добре і корисно для суспільства?

Закон, викликав певні дискусії в суспільному просторі, які отримали новий виток 07.04.25 р. у зв'язку із новиною про підписання цього закону Президентом.

Я маю певний досвід судів з прокуратурою, тому можу оцінювати цей закон з практичного боку.

Передумови.

1. Є така штука як позовна давність, загальна - 3 роки, за певними видами приватизації - 3 місяці. Ціль законодавця тут зрозуміла - підживлення впевненості інвесторів в тому, що їм не доведеться проходити тривалі судові процедури і доказувати, що вони не олені, а заплатили державі грошей, на визначених державою умовах і спокійно отримати актив. А довіра ця була істотно підірвана через те що майже по кожній більш-менш помітній приватизації прокуратурою подаються позови з метою її скасування, хоч місцеве самоврядування проводило приватизацію, хоч Фонд державного майна України.

І тут дуже важливо - зверніть увагу що це далеко не 10 років і положення про позовну давність діють дуже давно.

Таким чином, інвестори могли розраховувати на позовну давність, що якщо до них прийдуть з "пропозицією від якої неможливо відмовитись" через певний час вони матимуть ефективний і простий інструмент захисту.

2. Потім, стараннями прокуратури в 2018 році з'явилась практика, що позови про повернення майна, якщо таке майно (ТУТ ВАЖЛИВО) є земельною ділянкою водного фонду, є насправді негаторними, а не віндикаційними. Докладніше - шо воно таке дивіться мій попередній пост. Головне - 1) це взаємовиключні різновиди вимог 2) за негаторними позовами не застосовується позовна давність. В постанові, яка утворила цю практику була окрема думка, в просторі суддівського розсуду, який без сумнівів існував в тій справі, суд схилився до того, до чого схилився і щодо земель водного фонду юридична логіка тут була. Хоча юридична логіка була б і в протилежному рішенні, але суд вирішив те що вирішив і рішення набрало законної сили, утворивши обов'язкову правову позицію.

І тут би прокуратурі радіти і потрошки використовувати цю практику суто в спорах щодо земель водного фонду. АЛЕ Ж - ні. Вартові державних інтересів почали натягувати цю практику на ВСІ спори щодо оскарження результатів приватизації, бо це ж так зручно - вжух! і позовної давності нема.

Як я і писав вище - позови подавалися без розбору - є позиція чи нема, спробуйте направити запит щодо погоджень найбільш одіозних і відомих позовів Генпрокуратурою (пробачте - ОГП). Таке погодження обов'язкове за внутрішнім порядком прокуратури. Вам або нічого не дадуть, або дадуть щось несуразне.

Я не буду тут спекулювати на тему персональної зацікавленості працівників прокуратури в поданні таких позовів незалежно від підстав, так би мовити – де інтерес прокурора – там і державний інтерес. Деякі учасники таких процесів кажуть, що до них доходила комунікація з певними пропозиціями.

Тут також важливо розуміти, що у разі витребування майна в особи, яка його набула в порядку приватизації, така особа залишалася – 1) без майна 2) із зобов’язаннями сплатити відчутні суми судового збору 3) перспективою позовів по реституції (сума на момент сплати, без індексацій і врахування зміни цін, тривалий процес) і стягненню шкоди (майже безперспективно). І ось виходить, що навіть, якщо порушення закону в межах приватизації дійсно відбулося, то негативні наслідки лягали лише на покупця, а для чиновника який припустився таких порушень в більшості випадків наслідків не наставало.

Тобто, порушення закону з боку чиновників відбувалося цілком за рахунок приватного партнера. Трохи дивно і не дуже справедливо, погодьтеся.

3. Від такої шаленої активності прокуратури приватні учасники приватизаційних процесів і їх юристи трошки прийшли у вкрай здивований стан, назвем це так. Результатом консолідації зусиль таких здивованих людей і діяльності Ради з питань підтримки підприємництва в умовах воєнного стану при Президенті став законопроєкт №12089.

З контекстом завершили, тепер по суті закону (посилання в коментарях). Постатейно.

1. Задля уникнення маніпулювання прокуратурою аргументами «а ми дізналися через Х років після приватизації» встановлюється чітка точка відліку для обчислення строку позовної давності. Це – момент державної реєстрації майна. Що ж до «ми дізналися через Х років», то я пропоную подивитися на бюджет і розмір штату органів прокуратури, можна в таких умовах і своєчасно дізнаватися.

Це положення не має зворотної сили в часі.

2. Мова про ті самі 10 років для витребування майна.

По-перше, 10 років це граничний термін і термінів позовної давності він ніяк не розширює, тобто строк за межами 3 місяців або 3 років може застосовуватись лише за умови, що причини пропуску строку позовної давності є поважними. Це положення має зворотну силу в часі.

Тут важливо розуміти, що якщо позов вже поданий, то сплив 10 років в межах судового розгляду правового значення не матиме.

А якщо позов досі не подано, то мабуть це питання не до законодавця, а до органів прокуратури, тут та сама порада подивитись на їх бюджет і штат.

По-друге, «правило 10 років» НЕ застосовується:

а) до об’єктів критичної інфраструктури;

б) до об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об’єктів та земель оборони;

г) до об’єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об’єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об’єктів на момент вибуття з володіння;

д) до пам’яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

Цей перелік практично вичерпно адресує всі побоювання опонентів закону, що ж до земель лісів, то, мабуть, треба робити так щоб прокуратура «переставала бути необізнаною» до спливу 10 років так само цілеспрямовано і організовано, як і з інформуванням громадськості про наявні на думку опонентів недоліки закону №12089. Тоді прокуратура 100% встигне. Як альтернатива – організувати законодавчу ініціативу і доповнити перелік вище.

3. Мій улюблений пункт.

3.1. Подача позовів щодо витребування майна, приватизацію якого прокуратура вважає незаконною, буде можлива лише за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.

Це буде непоганим фільтром проти позовів прокуратури, в яких відсутня належна правова позиція. В таких умовах прокуратура буде більш зважено підходити до рішень де подавати позов, а де ні, бо кожен в прокуратурі знає – бюджетні кошти то святе. Звісно, якщо справа за завідомо безпідставним позовом прокуратури матиме для останньої негативний результат – сума депозиту повернеться, одна за вирахуванням судових витрат, включаючи витрати на правову допомогу.

3.2. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.

Ось це мабуть найголовніше в цьому законі. 1) це дієвий механізм компенсації витрат держави на відшкодування ринкової вартості поза механізмом стягнення шкоди в кримінальному провадженні, 2) це супер-потужний стримуючий фактор для осіб які приймають рішення, оскільки вони розумітимуть, що ризикують отримати позов на повну суму відчужуваного активу. 3) цей механізм зможе застосовуватись ретроспективно.

4. Виключається маніпулятивне використання механізму негаторного позову, захист інтересів держави щодо повернення незаконно відчуженого майна здійснюватиметься виключно в межах віндикаційних вимог, як це і має бути з духом і суттю цих способів захисту.

Перехідні положення:

1. Механізм набрання чинності законом. Технічний пункт.

2. Правила ретроспективної дії закону, які я вже описав вище. Якщо позов ще не подано, або він розглядається судом і рішення ще не ухвалене – застосовуються положення цього закону.

3. Зміни до процесуальних кодексів, щодо забезпечення внесення сум ринкової вартості активів, щодо яких подається позов.

4. Технічний пункт для КМУ.

ВСЕ!

Як бачите, якоїсь жахливої зради закон не містить. Натомість містить дуже корисні механізми компенсації і превенції.

І ще трошки роздумів на тему.

1. Є відомий мем, де один жук дещо котить на гору, а інший його питає – нащо перший то робить. Приблизно так відбувається з істотною часткою позовів прокуратури, вони закочують оце до суду і починають розповідати високопарні штамповані оди про державні інтереси, при цьому на предметні питання поза шаблоном – в чому ж тут інтерес держави – відповісти не можуть, або відповідають нісенітниці. На питання – де ж кримінальне провадження щодо нібито незаконної приватизації – ситуація така сама як і з інтересами держави. Вони просто прикотили оце до суду і фактично кажуть – «суд, тут така справа, нам треба, дуже, ми правда не розглядали можливість притягнення до відповідальності посадових осіб органу, який нібито неналежно здійснює захист інтересів держави (хоча за нашими власними внутрішніми актами мали б це робити), ми не забезпечили розслідування за стверджуваним фактом незаконної приватизації, але то все лірика! Ти давай-но, суд, візьми на себе відповідальність за максимальне втручання в право власності, охоронюване Конвенцією. А докази, ну ви ж бачите – що змогли, то знайшли, тут державний інтерес, не треба оцього, як його, умне слово – «пуризму», беріть що дають. А заплатить за все все одно оцей – буржуй, чого він, нехай платить».

Тепер такого буде значно менше, бо за такі задоволення доведеться платити. І до посадових осіб, які затверджуватимуть внески на депозитні рахунки судів задля подання завідомо безпідставних позовів теж зможуть виникнути питання.

2. Ситуація щодо відповідальності, яка існувала до прийняття №12089 була абсолютно юридично алогічною і несправедливою. За незаконні дії можновладців мав нести відповідальність виключно приватний партнер, водночас ті хто приймав рішення майже нічим не ризикували.

Природа публічно-правових відносин, в межах яких орган приватизації реалізує свої повноваження, полягає в нерівності – державний партнер більш управлений і має владні повноваження, приватний партнер в свою чергу може діяти лише в межах, які визначив державний партнер.

Більша управненість = більша відповідальність, інакше воно не працює так як треба, а в нас все було перевернуто догори дриґом. Саме і лише коли можновладець, який реалізує компетенцію держави або органу місцевого самоврядування, усвідомлюватиме ризик дуже істотної відповідальності, незаконних рішень стане набагато менше.

3. І насамкінець відповім опонентам, які підсвічують випадки дійсно незаконної приватизації, які, нікуди правди діти – існують.

1) Найбільш чутливі активи знаходяться поза межами присічного строку в 10 років, якщо в перелік таких активів щось забули внести – реалізуйте законодавчу ініціативу, ви показали чудову здатність діяти разом, підсвічувати і вирішувати реальні проблеми.

2) Якщо прокуратура за 10 років не подала позову по таких активах, то мабуть треба також організовано і злагоджено ставити питання прокуратурі. Знову ж повернусь до своїх застережень про бюджет і штат цього органу. На такі випадки теж є певні механізми і навіть кримінальна відповідальність.

3) Для європейської країни із верховенством права – захист права власності все ж таки важливіший ніж забезпечення розслабленого режиму функціонування для тих, хто має захищати державні інтереси і забезпечення для них можливості підривати правову визначеність. Якщо держава в особі можновладця, призначеного по chain of command так чи інакше особою, яка була обрана народом України, або ж територіальною громадою, передала актив сумнівно з точки зору закону і протягом 10 років не вчинила дій щодо його повернення, то мабуть така воля держави, кристалізована роками і реалізована через чиновників, призначення яких так чи інакше відбулося з волі виборців. Тут є над чим подумати, правда ж?

Тому, на моє глибоке переконання, саботування №12089 вигідно лише певній частині працівників органів прокуратури і особам, які сприяли незаконній приватизації. Для суспільства ж і правової визначеності це навпаки дуже добрий і корисний закон.

Відкритий до предметного обговорення в каментах на моїй сторінці в Фейсбуці.