Як влада маніпулює показниками середньої зарплати? Факти зі звітів Держстату

Влада любить хвалитися різними економічними показниками, аби показувати свою «ефективність».

Один із найчастіше згадуваних – рівень середньої зарплати. Слухаючи виступ чиновника, ми повинні «почути»: «середня зарплата зросла – значить, економіка теж зростає».

Утім можновладці «забувають» сказати, що попри назву – «середня» - цей індикатор фактично не має відношення до реального стану речей в більшості галузей в країні.

Звітуючи перед громадянами через медіа, чиновники зазвичай використовують дані Держслужби статистики про абсолютний розмір середньої зарплати. Приміром, останні доступні дані – за вересень – свідчать, що вона сьогодні становить 9042 грн. Номінально – тобто без урахування інфляції – порівняно з вереснем 2017 року середні зарплати українців зросли на 23%. Реально – уже з корекцією на зростання цін – на 13%.

Нібито немає заперечень: економіка за цей час зросла всього на 3-4%, тому зростання реальної середньої зарплати, яке відбувалось в 3-4 рази швидше – має нас тільки радувати. Зворотній бік цих даних – реальна середня зарплата ледь перевищила докризовий рівень. А зарплати більш кваліфікованих працівників зростають повільніше, ніж у менш кваліфікованих. Це фактично означає, що у більш розумних та досвідчених громадян в Україні менше кар’єрних перспектив. І це один зі стимулів для трудової еміграції саме середнього класу.

Насправді, саме середній клас в усіх країнах є рушійною силою для економічного розвитку. Саме середній клас створює малий та середній бізнес та впроваджує інновації у промисловості. І чим потужніше середній клас, тим простіше країни переживають кризи. Остання фінансово-банківська криза найбільше вдарила по середньому класу – і без того малочисельному в Україні. Люди втратили вклади у банках, знецінилися доходи. Зростання комунальних тарифів та інших цін також зменшує можливості цієї категорії громадян. Значна частина середнього класу не претендує на субсидії і все більше потрапляє до категорії бідних. Це також підштовхує їх шукати кращої долі за межами країни.

Утім, це лише половина історії, завдяки якій влада маніпулює інформацією про реальний стан речей із доходами українців, навіюючи, що вони живуть краще, ніж є насправді.

Інша половина ховається у даних Держстату про розподіл працівників за розмірами нарахованої зарплати (найсвіжіші дані за 2 квартал 2018 року). Із них можна дізнатися, скільки саме працівників отримують зарплату вище і нижче середньої, хто живе лише на мінімалку і ще низку цікавих фактів. Кілька з них можуть змінити уявлення про значення показника середньої зарплати.

1). Середню зарплату отримує всього третина українців.

Держстат визначає відсоток працівників, які отримують різні розміри доходів.

Із цих даних видно, що зарплату на рівні менше мінімальної (3723 грн.) отримували в червні 2018 року 7,4% офіційно працевлаштованих українців. Від мінімальної до 8 тис. грн. – 54,8%, а доходи понад 8 тисяч гривень мають 37,8%. Середня зарплата в червні становила 9141 грн., тобто навіть незначна частина тих, хто отримував понад 8 тис. грн., не «дотягнули» до середнього показника. Таким чином можемо припустити, що реальний рівень «середня+» становить близько 33-35%.

Інакше кажучи, дві третини працюючого населення отримує зарплату нижче середньої. А отже, реляції влади про «покращення» цих людей не стосуються.

2). Реально високі зарплати – лише в державному секторі, банках і ІТ, решта країни живе скромно.

Дані Держстату показують, в яких саме галузях частка високооплачуваних працівників найвища. І цих галузей не так багато, хоча в цілому по Україні зарплати понад 10 тис. грн мають 26,8% робітників.

На першому місці – фінансово-банківська сфера, де зарплати понад 10 тис. грн. у 49,8% - майже половина працівників. Шкода, що цей показник ніяк не корелює з відсутністю активного банківського кредитування – основного джерела доходів банків, а також основи економічного зростання.

На другому місці – сектор державного управління, оборони та Пенсійний фонд, де зарплату понад 10 тис. грн. мають 47,8%. При цьому 26,3% - чверть таких чиновників – мають доходи понад 15 тис. грн. на місяць. Ці показники можна пояснити відносно високими виплатами правоохоронцям і військовим, а також суддям і прокурорам.

На третій позиції передбачувано – ІТ-сектор, де понад 10 тис. грн. заробляють 34,2% всіх офіційно оформлених працівників.

Решта ж країни живе відносно скромно – до 10 євро на день. В медицині зарплати менше 10 тис. грн. мають 90% людей, в агросекторі – 85%, в освіті – 73%, промисловості – 68%.

3). Показники мінімізації зарплат завищені – потрібно припинити тиск на бізнес під гаслами «детінізації».

Ще одна знахідка – реальні обсяги «мінімалки». Влада часто апелює до цього показника, аби вказати на те, скільки громадян ховають свої доходи «в тіні», отримуючи зарплати «в конвертах». Зокрема, на ці аргументи спирались чиновники, коли запроваджували нову систему штрафів та перевірок для підприємців, які мають нелегально працевлаштованих співробітників.

Нещодавно Президент озвучив неймовірну цифру – нібито зарплату на рівні «мінімалки» отримують 4,5 млн громадян. Цифра неймовірна, бо відповідно до даних Держстату, у межах мінімальної зарплати доходи мають всього 7,4% офіційно працевлаштованих українців. В Україні близько 16,5 млн працюючих громадян, отже 7,4% від цієї цифри – 1,22 млн людей. І аж ніяк не 4,5 млн. Безумовно серед них є і ті, кому «мінімалку» малюють роботодавці.

Проте в цілому ця цифра виглядає дуже правдоподібно відносно структури економіки: до 10% найбільш низькооплачуваних працівників – це нормально.

Що це означає? Владі слід завершувати тиск на бізнес під виглядом боротьби за детінізацію економіки. Витискати з малого та середнього бізнесу вже нема чого. Детінізацію потрібно починати з великих корпорацій. А вони якраз купують собі «індульгенції» правоохоронних органів за багатомільйонні хабарі. От там і треба шукати додаткові доходи до бюджету. А не у малого та середнього бізнесу.

Аби підвищувати доходи громадян, потрібно створювати умови для реального, а не примусового підвищення зарплат. А це можливо лише в разі створення нормального інвестиційного клімату (судова реформа, реформа правоохоронних органів, фінансового сектору) та стимулів для інноваційних проривів (підтримка високотехнологічних виробництв). Це стане передумовою для швидшого і більш якісного зростання економіки, а отже – підвищення добробуту кожного громадянина.