Набіса нам москофіли, якщо є справжні великі українці?

Чий портрет має прикрашати банкноту у 1000 гривень?

Наші українці, щодалі, то все більше стають, на жаль, даруйте, за прямоту і відвертість, - тупішим, ніде правди діти - дурноватішим народом. Тепер мало хто читає літературу з національної історії, культури, літератури. Вникає в те, як розвивалися події бодай столітньої давнини. Всі начебто все знають. Якщо ж, звісно, є Інтернет під рукою. А коли його немає?

От, до прикладу, і ті, котрі стоять нині біля джерел друкування національної валюти. Ось і цими днями стали пропонувати на купюру в тисячу гривень, яка буцімто з’явиться незабаром, витиснути портрет якогось бородача. Мабуть би, національного українського героя. 
Коли придивишся уважніше, то є не хто інший, як непоступливий, запеклий москофіл Володимир Вернадський. Полюбивши його розкішну на фото бороду, нехай би почитали щоденники пана В. Вернадського столітньої давнини – 1917-1921 років, коли йому справді доводилося за наполяганням гетьмана Скоропадського організовувати Українську академію наук у наших краях. Як він чітко визначив своє головне культурно-громадське завдання - у збереженні панівного становища російської культури в Україні. Вернадський писав, що має на меті: 1) об’єднання українців, залучених у національний процес, але „любящих русскую культуру, для них тоже родную“; 2) збереження зв’язку всіх наукових й науково-навчальних установ з російською культурою та аналогічною російською організацією (с.98, 10.VI.1918).

Даний учений, це глибоко зросійщений українець, котрий ні на мить не відділяв себе від московської культури й науки. Вважав себе росіянином, імперським державником, і в цьому руслі й діяв повсякчас. Українську національну культуру В. Вернадський вписував у контекст лише імперської „русской“ культури. Найстрашніше – агресивно виступав проти української національної освіти.

Євген ЧИКАЛЕНКО.

Одне слово, це був гримучий вінегрет нинішніх штепи/гопи, але на чолі Української академії наук, по замислу гетьмана Павла Скоропадського. І навіщо його портрет ліпити на українські гроші, знають, мабуть, лише у Кремлі та в кабінеті когось із тих «рішал», що окопалися на верхівці сучасної української влади.

Хочете мати справжнього українського достойника на національну валюту – вмостіть туди образ Євгена Харлампійовича ЧИКАЛЕНКА. Поличчя єдиної в нашій історії людини, яка віддала все своє величезне багатство на розвиток української мови, культури, літератури. Хто в роки реакції царського режиму зареєстрував і видавав єдину в Україні україномовну газету «Рада», хто на випуск її віддав всі свої безмежні поля і маєтки, здійснюючи у такий затратний спосіб свою ідею українізації рідної сторони, врешті-решт залишився з сім’єю взагалі без засобів до існування. Тоді українці всього світу, завдячуючи заклику газети «Свобода», яка щоденно виходила в США, скидалися на життя мецената по 20-30 центів. Упроголодь він, бідняка, й помер у Подєбрадах, містечку під Прагою 1929 року.

Ось хто по-справжньому ВЕЛИКИЙ УКРАЇНЕЦЬ. Ось чий портрет має заслужено бути на банкноті у 1000 гривень. Як образ Бенджаміна Франкліна – одного з лідерів війни за незалежність СЩА, політичного діяча, дипломата, письменника, журналіста, дипломата, вченого. Цей образ на банкноті, до речі, було зображено 1914 року. 
Що тут незрозумілого, пані й панове?