Дещо з пропагандистської кухні віковічного агресора
До початку подій московітсько-української війни я був одним-єдиним українським письменником, котрий на сайті міжнародної радіостанції «ЭХО Москвы» вів власний публічний блог. До того часу я мав понад двісті різноманітних публікацій з тисячами коментарів читачів в усьому світі. Але тут сталася одна гаряча інформаційна подія, котра, власне, перекрила мені шлях на сайт редакції.
Здається, що в ніч на 21 травня 2014 року я побачив у московській пресі кадри бою в нашому Донбасі, де стерв’ятники агресора розстрілювали з засади наших військових, а на цю картинку було накладено розповідь про те, що під Краматорськом начебто «фашиствуючі «укри» полонили двох журналістів московського телеканалу «Лайф-ньюс». До пропагандистського тексту було додано слова з голосним плачем матері одного з полонених, котра заявляла, що її хлопчик ні в чому не винен. Що українські бандерівці не мали права перешкоджати роботі журналістів. Просила сприяти звільненню москвичів.
Насправді все було дещо інакше, і я те знав з достовірних джерел. Наші вояки захопили отруювачів свідомості людей найбільш токсичної московітсько пропагандистської фабрики брехні, якою був тоді телеканал «Лайф-ньюс», разом із їхнім авто. А в ньому, окрім камер і штативів, апаратури для оперативного телезв’язку з редакцією була вогнепальна зброя і ПЗРК – пристрій для збивання літаків.
Аналіз відзнятих матеріалів показав, що вони безпосередньо репортажі вели, беручи особисту участь у нападах на наших військових… Мене це так обурило, що я тут же написав гнівну відповідь на цей телесюжет, і виставив його на сайті «ЭХА Москвы». (Ось ця публікація - https://echo.msk.ru/blog/jura777/1324262-echo/ ).
Коли я під ранок засипав, то моя публікація стояла на лобному місці сайту радіостанції. Лічильник переглядів публікації читачами крутився з неймовірною швидкістю. Було зрозуміло, що я зі своїм постом потрапив у саме яблучко.
Як потім я дізнався, події у білокам’яній того ранку розгорталися так. Даної доби головний кормчий Путлін перебував із візитом, здається, у Китаї. Саме звідтіля поступив дзвінок у Кремль, керівництву адміністрації президента. Відтак, головного редактора радіостанції Олексія Венедиктова покликали на головний московітський килим. Уже тоді мою статтю негайно викинули з полоси, і головний редактор сайту Віталій Рувінський приніс вибачення читачам «ЭХА…», мовляв, за недогляд з публікацією недостойної уваги статті зарубіжного журналіста. Про це читайте тут - https://echo.msk.ru/blog/vit_r/1324678-echo/comments.html…
Одначе пану Венедиктову «нагорі» сказали: ні, цього для зализування проблеми явно замало, ти ж розумієш, хто зателефонував особисто. Треба, щоб ви Олексію Олексійовичу особисто публічно пояснили ситуацію, як могло статися таке, коли наших найкращих журналістів, матір одного з них принижує на сторінках вашого видання київський бандерівець…
Іншими словами, це була вказівка самому Венедиктову вихльостати себе самого привселюдно.
Після полудня на сайті міжнародної радіостанції з’явилася заява головного редактора «ЭХА Москвы» Олексія Венедиктова, озаглавлена «Публікація блога Олександра Горобця була передчасною». З нею ви можете ознайомитись тут - http://sanktpeterburg.bezformata.com/…/venediktov…/20313656/
Цим усе не завершилося. В московській пресі розпочався справжній хурал з приводу обливання брудом журналістів «ЭХА Москвы». У центрі росыйської столиці, перед входом до радіостанції, група шовіністично налаштованої молоді, на постаменті встановила старезний зливний бачок із брудного туалету, що, мовляв, символізувало буцімто каналізаційний злив інформації, чим буцімто займається радіостанція.
Мені зателефонували люди з редакції зі словами: «понімаєш, старік, тебе сейчас просто нє время печататься у нас. Ну, повремєні нємножко…»
Якраз напередодні цих подій на сторінках «ЭХА…» з’явився новий автор – Олександр Горний. Його публікації це був справжній вибух швидше за все вдаваних, штучних емоцій з приводу розбійної анексії загарбницькою Федерацією українського Криму, щебетливі панегірики з приводу буцімто повернення півострова «до рідної гавані». З матеріалів буквально лився єлей во хвалу мудрості Путіна і його сателітів. Тоді в московітській пресі з цього приводу було чимало публікацій, але ці відзначалися особливим зухвальством, підлабузництвом, вилизуванням причинних місць московських недалекоглядних правителів.
Я лише раз, либонь, зумів злегка дістати по зубах цього розхристаного автора, підловивши його на відвертій брехні. Мене тоді попередили. Мовляв, май на увазі, що Горний це не конкретний автор. Не індивідуум – збірна журналістська маска. Начебто в Кремлі є група писучих авторів, котрі готують пропагандистські тексти на зразок літературного псевдоніма Козьми Пруткова у давно минулі часи середини дев’ятнадцятого століття, за фігурою якого скривався поет Олексій Толстой і брати Жемчужникови. А тут ще поступила сувора заборона моїх публікацій на сайті радіостанції після подій травня-2014. У мене залишилася лише змога читати публікації О. Горного. Більше нічого вдіяти не міг…
А пан Горний то заливався соловейком, то виводив колінчасті трелі на зразок інших щебетливців. В центрі уваги, звичайно ж був особисто товариш Путлєр, його мудрість і ясний розум. Нищівною ж критикою покривався період знаходження півострова у складі України. В публікаціях концентрувалася зухвала виняткова агресивність до нашої незалежної держави і її нинішнього курсу до співпраці з ЄС і НАТО. Одне слово, відбувалося все чітко до пропагандистського кліше Кремля.
Перший ідеологічний збій у войовничій риториці публікацій О. Горного стався років півтора тому, коли він якось з усього розмаху, сказати б, що є сили публічно заюшив голові кримського так званого парламенту Костянтинову, ганебному зраднику інтересів України, котрій він начебто служив раніше, – розповів про те, як цей поплічник окупантів всадовив свою юну коханку, буквально баришню з дикого пляжу, без освіти і певного досвіду роботи, в крісло… міністра спорту Криму. Люксусова, знаєте, виявилася операція і чудова вийшла розповідь про це з розвінчувальними світлинами. Шкода, що не в віршах, бо все можна було покласти на музику… Еге ж!
Ну, а далі все поїхало до логічного кінця, як у дитячій казці. Скільки ж можна співати про доленосну «російську весну», коли Крим за окупантів відверто перетворюється на відстійник бойовиків, оздоровницю терористів?! Де все без української економіки, дніпровської живильної води, насамперед, йде до занепаду, перетворюється на розвальню й стічну канаву. Жахливо без підтримки страждає, знищується на корені колись чудова, цілюща, світового рівня екологія півострова-перлини Причоромор'я. Місцеве населення, тамтешні службовці стикнулися з проблемою московського хамського старшобратства. На високі пости в Криму стали прямим курсом із білокам’яної призначатися варяги, мажори і відверті бандюги, посланці держателів примітних державних портфелів із завданням викачати побільше коштів на півострові, привласнити кращі земельні вгіддя над морем і в родючих місцях. Місцеві просто нахабно зганялися з прибуткових, хлібних посад, поселень. Що робиться нині фактично масово, викликає жахливий осуд і зневагу з боку населення. Крим потрапив до турбулентності сегрегації за географічним цензом.
Таке не можна було не помітити оком журналіста. І з якогось часу, я тому об’єктивний і неупереджений свідок, стався дивний метаморфоз характеру публікацій О. Горного. Автор недавно ще безберегих компліментарних уславлень на адресу московської влади, як можна зрозуміти, все частіше наштовхувався на кричущі проблеми Криму, який все більше і більше опускається в багно безладдя, корупції, казнокрадства, некерованості і дрімучої безалаберщини по-руські. За цим для регіону наступає просто кінець світу.
Тут-то й виявилося іще одне. О. Горний насправді зовсім не журналістська маска, не збірний літературний псевдонім, а конкретний московський журналіст на прізвище, здається, Сєргєєв. Спершу безпардонно зашорений, як і мільйони росіян, помішаних на імперських амбіціях нації, котрі лоскітно потривожив Путлєр анексією Криму, оп’янивши романтизмом вікового завойовництва. Але реальність розбуджує навіть і дрімучого алкаша. Судячи з багатьох останніх публікацій О. Горного, подібне сталося і з ним. Нещодавно з-під його пера з’явилося ряд розвінчувальних публікацій про злочинну місцеву владу Криму, про відвертий бандитизм засланих начальників із Московії, особливо гостро розповідалося про бездарність правлячої верхівки пропрезидентської фракції «Єдіная Рассєя». Остання ж публікація цього автора стосується безпостосується особистої бездарності самого Путлєра. Так, так, і це після років захоплень його особистістю. Називається вона «Агонія путінської вертикалі».
Нагадаю: ще не так давно О. Горний крупно вивів промовистий заголовок: "Є Путін - є Росія! Нема Путіна - нема Росії!"
В останній статті О. Горного читаємо:
«Послання Федеральним зборам переноситься і це погана ознака. Вакуум, саме так можна оцінити внутрішню і зовнішню політику. Президенту нічого сказати своїм боярам і росіянам. Усе давно уже сказано: травневі укази запущені, пенсійний вік підвищено, на підході ріст ПДВ, акцизів, ЖКГ, цін на паливо, і загалом нічого доброго. Триває суцільна імітація руху, росіяни не відчувають поліпшення, про що ВВП чесно сам сказав своїм боярам…
Тупик? Боюсь, що так воно і є, Хто ж винен?»
Горний осмілів нарешті до того, що малює картину, як під час виголошення подібних послань вся керівна челядь, на все, щоб не сказав Путлєр, навіть на відверту дурню, слухняно мотає головами, як коні у спасівку, і аплодують, аплодують… За давнім ритуалом.
«Таке відчуття, що ми на порозі чергового шухера, - жваво пише журналіст, - або глибоко застрягли в болоті і ніякі послання вже нам не допоможуть за винятком жорсткої хірургічної операції…»
Як можна зрозуміти, пора вирізати яйця фюреру! Нарешті.
Далі йде зубодробна критика особисто Путлєра. Навіть приниження його. «Він, що у нас цар?» - вигукує ще недавно засліплений політикою збирання імперії В. Путіним О. Горний.
Аж не віриться, що таке публікує той, хто ще нещодавно давився метафорами при згадці про цю особу. Облуда, либонь, злетіла з його очей.
Дивно, що після того, як московітський блогер О. Горний діаметрально поміняв свої смакові орієнтири на політичному полі видання, кількість його читачів не міняється. Уявіть: виставивши свій пост на сайті радіостанції «ЭХО Москвы» вранці 5 грудня ц.р. він набрав за неповну добу уже майже 200 000 переглядів, понад 350 коментарів.
Що-що, а коментарі читачів, це мірило правди і брехні в публікаціях учорашнього наближеного до кремлівських правлячих кабінетів. Вони, можливо, дещо остуджують буйні помисли московіта-шовініста. Один із відгуків, який під цією статтею набрав найбільшу підтримку читаючої братії такий: «ohotnik58:У Гороного 2 і 2 не складаються – він не може зрозуміти, що оспівуваний ним «кримнаш» і став детонатором всього того, що у нас ганебного відбувається в країні…»
