Серце нації: Україні потрібен тил – українцям потрібен позитив

Пропоную кілька аргументів на користь не очевидної думки про те, що концерти та івенти під час війни - це не розваги, а необхідність.

Сила нашої нації зараз - це ЗСУ, Президент - голова, але серце, серце - це всі ми, українці, свідомі громадяни, колективний тил України.  

Нова нормальність 

Ми усі на війні, і фронт, і тил. Це дуже болюче і красномовно продемонстрували масовані обстріли цивільної інфраструктури з 10 жовтня. Натомість, ми всі віримо, і впевнені, що недоімперія здувається, і перемога буде за нами, але коли і яка вона буде - точно ніхто не знає. Тому ми усі відчуваємо, що треба тримати стрій, підтримувати свій оптимізм і настрій, задля перемоги.. Це наше сьогодення, наша реальність, це зараз нормальність.  

Нормальність - донатити на ЗСУ, нормальність - вести інформаційну війну в соціальних мережах, нормальність - продовжувати працювати і навчатися.  

Щоб залишатися собою в таких умовах особливо важливо - підтримувати та відновлювати свій ресурс. Емоційний, моральний. Так, можна боятися за своє життя або життя близьких, але не можна перестати  радіти життю.  

Зараз не до розваг 

Сьогодні ми знаходимось у військовому стані, і нам дійсно не до розваг. Але розрада - потрібна, те, що приносить заспокоєння, розрядка - необхідна. 

Концерти і події у новій нормальності - це не розваги, це розрада. Люди потребують позитивних емоцій, живих зустрічей, взаємної підтримки - більше, ніж будь-коли.  

З початку літа індустрія івентів потроху почала діяти. (Не кажу відновлюватися - про це мова, на жаль, не йде). І ми бачили чимало суперечок з цього приводу. “Кляті хіпстери тусять”, “зайві розваги”, рейди та вручення повісток біля нічних клубів (хоча за порушення комендантської години має бути покарання, але ж не залякування).  

Чи правильно відмовитись від концертів, вистав, або свят? Моя відповідь - ні, не правильно. Бо саме ворог прагне змінити наше життя на гірше, зробити його нестерпним та безрадісним. Натомість українці демонструють йому свою повну зневагу, продовжують жити повним життям - воювати, працювати, навіть розважатись. 

Культурний економічний фронт 

Ще з весни, наші військові та міжнародні партнери говорять про війну на виснаження. І про те, що переможе той, чия економіка буде стійкіша. Це зараз розуміє не тільки кожен бізнес, але й кожен свідомий громадянин.  

Концерти, театральні вистави, кіно звикли називати сферою розваг, але це така ж частина економіки, як і інші. Благодійні (не плутати з “безкоштовними”) заходи потрібні, але платні події, за допомогою яких виживає індустрія потрібні також.  

Бо культурний економічний фронт ніхто не відміняв. Культура не може залишитися без фінансової підтримки - артисти, колективи, заклади - усі вони також потребують елементарних засобів для існування.

І нова нормальність для нашої індустрії, особливо для артистів та організаторів подій - продовжувати працювати, створювати якісний український культурний продукт, надихати українців на перемогу. 

Так, не відриватись від реалій, не забувати докладати зусиль для максимальної безпеки івентів,  облаштовувати укриття, дотримуватись правил, донатити на користь ЗСУ та гуманітарних потреб. 

Треба позитив 

Навіть дуже треба! Бо це заряд. Заряд, на якому працює віра. Віра в нас, віра в ЗСУ, віра в переможне майбутнє - це все надихаючий позитив. Неможливо весь час думати про негативні наслідки війни - від цього заряд сідає, ресурс виснажується, віра слабне.  

Якщо ви іншої думки - прислухайтесь до порад спеціалістів (але не критикуйте, будь-ласка, тільки тому, що це відрізняється від вашого бачення). Так от, психологи радять під час психологічного виснаження відволікатись - дивитись серіали, відвідувати театри, ходити у кіно та на концерти. Не “допускають” чи “не забороняють” - радять. 

Музика та виступи це один з давніх і дуже сильних засобів емоційної підтримки. Тому що йде живий обмін емоціями, не тільки з артистами, а між усіма присутніми. Не дарма ж існують військові оркестри, виступи в частинах, польові театри. А згадайте, як нас підтримують весь цей час народні воєнні хіти - “Ой у лузі червона калина”, “Дике поле”, “Чути гімн” та інші.  

Вінстон Черчилль під час Другої світової війни відмовився від пропозиції одного з міністрів скоротити витрати на культуру заради оборони. "А за що ми тоді воюємо?" – заперечив Черчилль. 

Тому колеги, не забувайте, що “Наша місія - емоційна підтримка українців”. Я так бачу, так відчуваю і так працюю - і до цього ж закликаю вас.  Будьте у серці подій, разом - переможемо!