За змістом частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини першої статті 2 СК України цей Кодекс регулює, зокрема, сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям.
Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 СК України).
Згідно з положеннями глав 7 та 8 СК України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Схожі за змістом положення містять частини перша, третя статті 368 ЦК України, які визначають, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
(!!!) Отже, наведеними нормами закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Така презумпція може бути спростована, і один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).
ВИСНОВОК № 1: Статтею 355 ЦК України, статтею 60 СК України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Така презумпція може бути спростована, і один із з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на особу, яка її спростовує.
Щодо поширення правового режиму майна подружжя на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства
Частиною першою статті 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Тобто, якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою з ним.
Тлумачення наведених норм, що визначають порядок розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, свідчить, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується (див. схожий за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).
Одним із способів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення господарської діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).
Частиною першою статті 91 ЦК України визначено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно із частинами першою, другою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (частина четверта статті 62 ГК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновників.
За змістом статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити, зокрема, грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Згідно із частинами першою, третьою статті 20 Закону України "Про фермерське господарство" майно фермерського господарства належить йому на праві власності. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.
Отже, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу фермерського господарства таке майно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (близький за змістом висновок щодо правового режиму майна подружжя, переданого до статутного капіталу, викладено в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, який згодом був також підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).
Тобто в разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні фермерського господарства зазначене майно стає власністю такого господарства, а подружжя набуває право на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, яка стає замінником відповідного корпоративного вкладу.
Частиною першою статті 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).
Таким майном у розумінні статті 190 ЦК України є частка у статутному капіталі господарської організації.
Тож частка в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (див. схожий за змістом висновок щодо поширення правового режиму майна подружжя на частку в статутному капіталі господарської організації, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).
Отже, трансформація правового режиму майна в разі внесення вкладу до статутного (складеного) капіталу фермерського господарства одним з подружжя за рахунок спільної власності подружжя має наслідком формування такої правової моделі:лише один з подружжя стає учасником господарства і саме йому належать усі права з частки, однак сама частка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
ВИСНОВОК № 2: Ураховуючи наведене, режим спільної сумісної власності подружжя поширюється і на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства.
Висновки щодо застосування норм права:
- Статтею 355 ЦК України, статтею 60 СК України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Така презумпція може бути спростована, і один із з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на особу, яка її спростовує;
- Режим спільної сумісної власності подружжя поширюється і на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства.
