Ціна-якість. Чи не забагато ми платимо за державу?

Скільки коштує нам держава? І чи не переплачуємо ми за неї? Ці питання постають кожного разу, коли аналізуєш проекти державних бюджетів

Багато дослідників приділяють увагу питанню «вартості» або «ціни» держави, інколи закладаючи в ці поняття абсолютно різні сенси. Водночас, всі ці погляди можна звести до того скільки коштів витрачає держава на своє існування і забезпечення процесу управління. В світовій економічній думці й практичних інструментаріях порівняльного аналізу найчастіше використовують показник державних витрат (government spending), концентруючись особливо на пошуку «оптимального» рівня таких витрат.

Визначними роботами у цьому напрямку вважаються дослідження американського економіста Роберта Барро, який сформулював правило «виробництво державних послуг є оптимальним і сприяє економічному розвитку до певної межі, поки граничний продукт не дорівнює одиниці» та Річарда Армея, який будучи до того ж ще й американським політиком «популяризував» концепцію «оптимального розміру державного сектору» зображуючи залежність ефективності витрат графічно. Ця графіка – крива, за аналогією із «кривою Лаффера», отримала власну назву «крива Армея» та показала, що оптимальний розмір державного сектора (або витрат) складає приблизно 37% від ВВП країни.

Доволі серйозне дослідження стосовно рівня державного сектору в Україні й його надмірності було проведено дослідниками Центру економічної стратегії, що акцентувало увагу на низькій інституційній спроможності держави і низькому економічному розвитку саме за надмірного розміру державного сектору.

В ракурсі опрацювання бюджету держави на наступний рік, варто також приділити увагу саме інституційній спроможності держави. І одразу постає питання: «а що там із кадрами»? Бо відомий і популярний вислів, який чітко змальовує всю проблематику не тільки роботи державного апарату – це «кадри вирішують все». Бо саме якісна робота державного апарату, державних службовців, і є тією «інституційною спроможність» держави.

Так, варто оцінити чисельність державних службовців і витрати на їх утримання.

Наприклад, у 2008 році, який багатьма держслужбовцями й працівниками державних органі вважається найбільш сприятливим із позиції отримуваних середніх доходів на державній службі, чисельність державних службовців, які отримували заробітну плату за рахунок загального фонду Державного бюджету України складала 260,5 тис. осіб. Водночас, загальна чисельність працівників і спеціалістів, які отримували заробітну плату за рахунок державного бюджету складала майже півтора мільйони осіб (1 458 978 осіб).

Але необхідно врахувати що з далекого вже 2008 року відбулося багато трансформацій державного апарату управління – були намагання і надмірної «централізації» в 2010 році і запровадження децентралізації, під час якої суттєва частина державного апарату трансформувалася в органи управління місцевого самоврядування. 

Як наслідок, чисельність державних службовців, які отримують заробітну плату за рахунок державного бюджету значно скоротилася, так само як і загальна чисельність штатних працівників із зарплатою з державного бюджету.

Так, чисельність держслужбовців в 2020 році склала 133,9 тис. осіб, а штатних працівників – 632,4 тис. осіб. У поточному 2021 році – державних службовців 129,4 тис. осіб, а штатних працівників – 603,7 тис. осіб. Тобто, явне зниження чисельності, що є абсолютно логічним з огляду поширення й розвитку діджиталізації не тільки суспільства, а і державного апарату, що і має призводити до скорочення його чисельності через підвищення ефективності.

Водночас, аналізуючи проект Державного бюджету України на 2022 рік можна виявити, що передбачається забезпечувати за рахунок коштів державного бюджету майже 162,3 тис. держслужбовців (162 252 особи) та майже 729,8 тис. загальної штатної чисельності працівників державних органів. Тобто, планово передбачається зміну тенденції – збільшення чисельності держапарату.

А що із витратами? Ні, не всіх витрат на утримання органів держуправління (а це і комунальні послуги, і матеріальне забезпечення технікою й необхідним приладдям), а лише із оплатою праці.

Так, у 2008 році вся бюджетна система, тобто і державний і місцеві бюджети витрачали на оплату праці працівників бюджетних установ, у тому числі й медиків, і освітян – 23,6% всіх видатків зведеного бюджету України. А в 2022 році попередньо планується витратити на цю ж мету - оплату праці працівників бюджетних установ – понад 26,7% всіх видатків зведеного бюджету. А це понад 50 млрд грн. додатково. Тобто, незважаючи на суттєве скорочення чисельності і державних службовців, і працівників бюджетних установ, рівень витрат лише на їх оплату праці (без врахування решти видатків на утримання держорганів і бюджетних установ) – зростає.

А чи зростає при цьому рівень інституційної спроможності держави? Відповідно до тих же індикаторів ефективності врядування від Світового банку (звіт 2021 року) середній показник ефективності державного управління в Україні покращився лише на 4% хоч і підвищився в рейтингу на 10 пунктів. Індекс верховенства права залишився майже на тому ж рівні, якщо не враховувати його несуттєвого зниження. Тобто самі по собі гроші нічого не вирішують, як зрештою  і скорочення апарату. Потрібна нова ефективна система підбору кадрів та контролю, а також зміна парадигми формування структур влади.