Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю
Нормами міжнародного гуманітарного права та міжнародного права захисту прав людини закріплено чітку заборону зґвалтування та інших форм сексуального насильства в будь-який час.
В міжнародному праві загального визнання набуло положення про те, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, належного правового захисту як до, так і після народження. Необхідність особливого захисту дітей уперше було проголошено у Женевській декларації прав дитини 1924 р., підтверджено у Загальній декларації прав людини 1948 р., а також у Декларації прав дитини 1959 р. і закріплено у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та у Конвенції про права дитини 1989 р.
Внаслідок повномасштабної збройної агресії рф проти України, за інформацією Офісу Генерального прокурора, більше ніж 1072 дитини постраждали. Станом на 16 серпня 2022 року офіційне число дітей-жертв - 361, поранених - понад 711.
За інформацією з відкритих джерел, станом на червень 2022 року, поліція розслідує 393 кримінальні провадження щодо злочинів, які вчинили військові рф, та від яких постраждало 588 дітей. З них 162 дитини загинуло, 232 дитини було поранено, і 103 - наразі рахуються як безвісти зниклі діти.
До початку збройної агресії, згідно даних щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні у 2021 році до Уповноваженого звернулося 2 006 осіб щодо порушення прав дітей. Більшість звернень стосувалися права дитини на піклування та турботу батьків (384), права на соціальний захист (383), права на освіту (243), права на утримання з боку батьків (233), права на захист від насильства (169).
За 10 місяців 2021 року постраждалими від зґвалтування стали 247 дітей. За аналогічний період 2020 року від вказаного злочину потерпіли 184 дітей. Кількість облікованих кримінальних правопорушень за вчинення дій сексуального характеру з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку, зросла майже втричі: з 58 у жовтні 2020 року до 161 у жовтні 2021 року. Відповідні дані щодо розбещення неповнолітніх: за 2020 рік кількість випадків – 184, за 2021 рік – 237. Загальної статистичної інформації про постраждалих від згвалтування дітей за час військової агресії наразі немає.
Під час збройних конфліктів Резолюція Ради Безпеки ООН 1261 (1999) визначає шість серйозних порушень проти дітей. Саме ці порушення є предметом Щорічної доповіді Генерального секретаря ООН «Діти та збройний конфлікт» і Щорічної доповіді Спеціального представника Генерального секретаря у справах дітей та збройних конфліктів. До них належать:
1) вербування і використання дітей;
2) убивства та каліцтва дітей;
3) зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей;
4) напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними;
5) викрадення дітей;
6) відмова в доступі дітей до гуманітарної допомоги.
Наразі є достатні підстави вважати, що військовослужбовці Росії вчиняють на території України як мінімум п’ять видів серйозних порушень міжнародного гуманітарного права: вбивства і каліцтва дітей, зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей, напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними, викрадення дітей і відмову в доступі до гуманітарної допомоги. Ці серйозні порушення міжнародного гуманітарного права є воєнними злочинами.
Дослідник Денисовський М. Д. у посібнику “Сутність та профілактика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності неповнолітніх і малолітніх” стверджує, що сексуальне насильство щодо неповнолітнього чи малолітнього – це втягнення дитини з її згоди або без такої дорослою людиною або іншою дитиною у прямі або непрямі дії сексуального характеру для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди.
Зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей України, які вчиняються російськими військовослужбовцями, є найбільш аморальними та ницими злочинами. Ще у 2018 році під час попереднього вивчення ситуації в Україні прокурор Міжнародного кримінального суду зазначила про те, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, зокрема і проти дітей, містить ознаки складу воєнних злочинів зґвалтування та інших форм сексуального насильства чи катувань або нелюдського поводження, чи зазіхання на особисту гідність.
Згідно вимог ст. 34 Конвенції ООН про права дитини Держави-учасниці зобов'язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. 3 цією метою Держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання: а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності; b) використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;
с) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.
Міжнародними судовими інституціями сформована практика притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні сексуального насильства, зокрема проти дітей.
Серед визначальних справ Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди – справа проти Жан-Поля Акаєсу (1998), справа проти Альфреда Мусеми (2000), Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії – справа проти Драголюба Кунараца (2000) та ін.
Найвпливовішим механізмом притягнення до кримінальної відповідальності на міжнародному рівні є Міжнародний кримінальний суд (МКС), юрисдикція якого, серед іншого, поширюється і на воєнні злочини, зокрема на сексуальне насильство.
2 березня 2022 року прокурор МКС заявив про перехід до наступного етапу – активного розслідування ситуації в Україні, наголосивши на «нульовій толерантності щодо будь-яких злочинів сексуального та гендерно обумовленого насильства». Зазначене безперечно свідчить, що випадки сексуального насильства, вчиненого російськими військовослужбовцями щодо українських жінок, буде кваліфіковано як воєнні злочини, а винних представників вищого воєнного і політичного керівництва Росії буде притягнуто до кримінальної відповідальності.
Ефективним міжнародним механізмом є застосування правоохоронними органами іноземних держав принципу універсальної юрисдикції щодо воєнних злочинів, зокрема сексуального насильства. Уже сьогодні Латвія, Німеччина, Литва, США відкрили за національним законодавством кримінальні провадження і розслідують воєнні злочини, вчинені збройними силами рф.
Як відомо, правоохоронні органи України відкрито низку кримінальних проваджень за фактами сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, а саме: знущань і зґвалтувань жінок і дівчат у Донецькій, Київській, Харківській і Херсонській областях. Досудове розслідування таких злочинів здебільшого здійснюється органами Служби безпеки України, до вчинення першочергових слідчих дій залучено й слідчих Національної поліції України.
Протягом останніх десятиліть міжнародне право постійно розвивалось, шукаючи найбільш ефективні механізми притягнення винних осіб до відповідальності за найжахливіші злочини, зокрема за акти сексуального насильства, якщо вони скоєні як одна із форм воєнних злочинів, злочинів проти людяності або актів геноциду. Вперше зґвалтування переслідувалося як воєнний злочин, злочин проти людяності та акт геноциду Міжнародними кримінальними трибуналами щодо колишньої Югославії та щодо Руанди. Саме завдяки судовій практиці цих органів були сформовані необхідні визначення, та підходи, що дозволили визнати акти сексуального насильства найтяжчими міжнародними злочинами.
