З 1 березня було оголошено старт Державної програми доступної іпотеки для населення під 7%.
Про неї вже багато дискутують, вишукуючи та порівнюючи плюси та мінуси. Цьогоріч у бюджеті на програму закладено не так багато – лише 5 млрд грн. Це невелика сума, за допомогою якої можна підтримати лише декілька відсотків від усіх, хто потребує негайного поліпшення житлових умов. І через це багато хто сприймає програму не стільки як намагання надати реальну допомогу населенню, скільки як політичний, демонстративний крок. Інші різко критикують доволі жорсткі умови для отримання таких кредитів позичальниками.
Але у будь-якому випадку ця новація може стати першим важливим кроком у вирішенні одного з найактуальніших питань в країні, яке дісталось нам у спадок від радянських часів, - житлового.
Давайте згадаємо, в яких умовах живе переважна більшість співвітчизників. Понад 85% житлового фонду є вже застарілим та навіть таким, що визнаний аварійним. Такими ж застарілими є комунальні мережі та інфраструктура, які забезпечують життєдіяльність цього фонду.
Будівництво нового житла відверто не встигає за попитом. Разом з тим, далеко не кожен з українців, хто його потребує, має можливість придбати майбутню оселю одразу чи навіть на виплат від будівельника: така покупка – надто велике навантаження на бюджет сім’ї.
Трохи – мовою статистики щодо обсягів будівництва. Якщо навіть розглянути найврожайніший на квадратні метри за останні 10 років 2019-й рік, побачимо: протягом року по всій території України було здано понад 11 млн м2, або у перерахунку на житло – 775 багатоквартирних будинків.
Лише Київ набудував та здав понад 2 млн м2, або 150 хмарочосів. Багато? Безперечно.
Але це не означає, що навіть такий активний будівельний ринок задовольнив потреби українців у житлі. Все, що побудоване, розчиняється у величезному відкладеному попиті. Адже – як іраніше – на кожного співвітчизника в середньому приходиться жахливо мізерна житлова площа. В це важко повірити, але, до прикладу, на кожного івано-франківця – 1,77 м2, на кожного львів’янина – 1,49 м2, на кожного тернополянина – 1,03 м2, кожного одесита – 0,95 м2, кожного хмельничанина – 0,87 м2.
Тощо.
Забезпеченість житлом в Україні не відповідає запитам населення і його уяві про гідну якість життя. Проведені соціологічні опитування підтверджують високу актуальність поліпшення житлових умов для більшості українців і його пріоритетність у порівнянні з багатьма іншими складовими якості життя. Так, за даними Державного інституту проблем сім'ї та молоді, близько 60 % українських сімей незадоволені власними житловими умовами та потребують їх покращення. А серед молодих сімей майже кожна друга незадоволена своїм житлом – проти 17%, що повністю задоволені, вказують дослідники.
Отже, маючи два головних посили: гострий дефіцит житла як такого та величезний відкладений попит на нього через неможливість його придбати, робимо висновок: вітчизняна будівельна галузь повинна нарощувати не лише швидкість, а й якість робіт ще протягом багатьох років. А фінансові інституції – у тому числі за державної підтримки – повинні забезпечувати населення доступними та дешевими ресурсами для поліпшення житлових умов.
Хоча б до того моменту, коли на кожного українського містянина буде приходитись хоча б по 20 м2, як те було обіцяно ще радянськими нормами. Тобто, умовно кажучи, набудувати треба вдесятеро більше.
А для досягнення встановленого ООН мінімального рівня забезпечення житловою площею – 30 м2 на людину – в Україні з урахуванням нинішніх темпів та обсягів будівництва знадобиться в середньому 60 років.
При цьому, будівельні компанії, які задіяні у зведенні житла, зобов’язані зміщувати акцент виключно на створення сучасного житлового простору європейського рівня.
Своєю чергою, фінансові установи мають розробити чисельні програми кредитування.
Отже, нинішня іпотека під 7% від держави – це перша практична можливість для багатьох українських сімей придбати житло на первинному ринку під заставу майнових прав за більш сприятливими умовами, ніж ті, які пропонують комерційні банки.
Заради справедливості нагадаю: подібна програма вже існувала, вона з’явилась понад 15 років тому. Але, на жаль, протрималась недовго. Хочеться сподіватись, що нинішня виявиться більш життєздатною.
Чи треба це нам, забудовникам? Адже, здавалося б, ми отримуємо потужного конкурента у особі держави. Треба! Переконаний: всі забудовники захочуть працювати по цій програмі.
По-перше, така програма може активізувати ринок, по-друге, самі учасники ринку «підтягнуться» до певних стандартів у своєму будівництві житла, по-третє, - ми маємо всі шанси побачити врешті, як завдяки синергії держави та бізнесу починає зрушуватись з місця давня болюча тема, яка, здавалося б, не завершиться ніколи. Це взагалі крута ідея, важлива як для забудовників, так і для населення, - втілення якої відбувається просто у нас на очах.
